Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

попри нестачу грошей і матеріалів.

— Не слухаєш, — зареготала Наомі.

— Та ні, щиро кажучи.

— Але суть ти вловив. Шасі «Лицаря» непридатні для посадки

в атмосфері, поки я не заміню стулки. Сам вирішуй, проблема це

чи ні.

— Запитаю старого... А коли наш човник востаннє заходив

у атмосферу?

— Ніколи, але за нормами ми повинні мати хоча б один

придатний до атмосферних польотів човник.

— Гей, шеф! — загорлав через увесь ангар Еймос Бертон, підмайс тер Наомі зі Землі, махаючи до них м’ясистим

лаписьком.

Еймос звертався до Наомі. Він працював на кораблі капітана

Мак-Давелла; Голден служив на цьому кораблі старшим

офіцером; але у світі Еймоса Бертона був лише один шеф —

Наомі.

— Що там таке? — зарепетувала Наомі у відповідь.

— Кабель здох. Притримаєш, поки по новий збігаю?

Наомі позирнула на Голдена з німим запитанням в очах: «Ми

закінчили?» Голден глузливо відкозиряв салют. Наомі пирхнула

і захитала головою, поки її тонка постать у засмальцьованій робі

віддалялася геть.

Сім років служби на флоті Землі, п’ять років роботи на

цивільних космольотах, а він усе ніяк не може звикнути до

неймовірно тонких і довгих кісток поясан. Дитинство, проведене

за земної сили тяжіння, назавжди сформувало його погляд на

все навколо.

У центральному ліфті палець Голдена завис на мить над кнопкою навігаційної палуби — там мала бути Аде Тукунбо; її

усмішка, її голос, запах пачулі й ванілі від її волосся вабили

його... Та все ж поїхав у лазарет — спершу справи, потім розваги.

Коли Голден зайшов, Шед Ґарві, медик, якраз проводив

санацію кукси лівої руки Кемерона Педжа, схилившись над

своїм лабораторним столом. Місяць тому лікоть Педжа

причавило тридцятитонною крижаною брилою, що рухалася зі

швидкістю п’ять міліметрів на секунду. Такі травми не були

рідкістю в небезпечній справі розрізання й переміщення

айсбергів у невагомості, й Педж сприймав свою з фаталізмом

професіонала. Голден нахилився над Шедом, через плече

медика спостерігаючи, як той виколупує медичного опариша

з відмерлої тканини.

— Що кажуть? — подав голос Голден.

— Прогноз хороший, офіцере, — відрапортував Педж. — Деякі

нерви ще збереглися. Шед оце розповідав мені, як до неї

чіплятимуть протез.

— Усе буде гаразд, якщо ми не надто запустимо некроз, —

докинув медик. — І треба стежити, щоб у Педжа там усе не

позаживало, поки ми повернемося на Цереру. Я перевірив

страхові поліси — Педж має достатній стаж, аби поставити

штучку з віддачею, сенсорами тиску й температури і прошивкою

на дрібну моторику. Повний комплект. Майже така, як

і справжня. На внутрішніх планетах використовують біогель, що

відрощує нову кінцівку, але такого варіанту нема в наших

страхових планах.

— Нафіг внутряків, нафіг їхній чудо-гель. Добрий протез, зроблений у Поясі, у сто разів кращий за все, що ті мудаки

вирощують у своїх пробірках. Одягнеш на себе ту їхню руку-шмуку, а вона раз — і зробить тебе таким самим придурком, як

усі вони, — вибухнув Педж. А тоді додав: — Цейво... Я не про вас, офіцере.

— Усе гаразд. Тішуся, що тебе відрихтують, — кивнув Голден.

— О, а скажи йому про ту, іншу причину! — хитро вишкірився

Педж.

Шед зашарівся.

— Мені... гм, повідомляли інші пацієнти, їм ці протези

ставили... — промимрив Шед, уникаючи поглядом Голдена. —

Очевидно, є певний проміжок часу, поки ти адаптуєшся до

протеза... Тоді під час мастурбації здається, ніби тобі хтось

інший дрочить.

Голден зачекав із відповіддю, і за ту секунду, поки в розмові

зависла пауза, Шедові вуха побуряковіли.

— Радий це чути, — нарешті сказав Голден. — А що некроз?

— Там інфекція, — пояснив Шед. — Опариші поки стримують

його, ну і запалення нам не завадить у цьому контексті, тож ми

поки її не лікуємо, якщо вона не почне поширюватися.

— Він буде готовий до наступного рейсу?