Читати книгу - "Що знає вітер, Емі Хармон"

їм забиратися з міста. Рушати в дорогу пішки. Повстання скінчилось, а вони потрібні вдома. По тому я повернувся до лікарні на Джервіс-стріт, відшукав там вільний куток, склав своє пальто, опустив на нього голову й відключився, а тоді мене розбудила медсестра, впевнена, що лікарню скоро евакуюють через полум’я, що прийшло за мною з головпоштамту. Я знову заснув, надто виснажений, щоб цим перейматися. Коли я прокинувся, пожежу вже було локалізовано, а повстанці здалися.

Коли британські вояки прийшли збирати повстанців, працівники лікарні на Джервіс-стріт сказали їм, що я хірург, і мене дивом не затримали. Натомість решту дня я займався мертвими й напівмертвими на Мур-стріт, де сорок бійців спробували забезпечити шлях до відступу з охопленого вогнем головпоштамту. Сили корони косили і цивільних, і повстанців. Під перехресний вогонь потрапляли жінки, діти та старі, і їхні мертві обличчя були вкриті сажею. Довкола голів, часом обгорілих до невпізнанності, дзижчали мухи. У глибині душі я не міг позбутися думки про те, що сам почасти в цьому винен. Боротися за свободу — це одне, а прирікати невинних на загибель у своїй війні — геть інше.

Там я і знайшов Деклана.

Я вимовив його ім’я, провів руками по почорнілих щоках, і він, почувши мій голос, розплющив очі. У мене тьохнуло серце. На якусь хвилю промайнула думка, що я зможу його врятувати.

«Ти ж подбаєш про Оїна, так, Томасе? Подбаєш про Оїна й мою матір. І про Енн. Подбай про Енн».

«Де вона, Деклане? Де Енн?»

Однак тут його очі заплющились, а дихання перетворилося на хрип у горлі. Я підняв Деклана, закинув на плече й побіг по допомогу. Його не стало. Я знав це, та відніс тіло до лікарні на Джервіс-стріт, випросив місце, де його можна було б покласти, а тоді змив кров і бруд із його шкіри й волосся й поправив одяг. Перев’язав рани, що ніколи не загояться, а відтак знову поніс його вулицями: подолав Джервіс-стріт, перетнув Парнелл-стріт, пройшов Ґардінер-роу й опинився на Маунтджой-сквер. Мене ніхто не зупинив. Я проніс через центр міста на плечах мерця, а люди були такі шоковані, що не зважали на це.

На мою думку, Декланова мати, Бріджид, так і не відновиться. Вона єдина людина, яка, можливо, любить Деклана більше, ніж Енн. Я відвезу його додому, до Дромагайра. Бріджид хоче поховати його в Баллінаґарі, поряд із батьком. А тоді я повернуся до Дубліна по Енн. Хай простить мені Бог, що я її покину.

Т. С.

Розділ 2

Озерний острів Іннісфрі

Устану і піду, бо день і ніч

Я чую, як те озеро хлюпоче

Мені з усіх доріг, з усіх узбіч,

У серці широко розлитись хоче[7].

В. Б. Єйтс

Я прилетіла до Дубліна, потай провізши у своїй валізі урну з Оїновим попелом. Я гадки не мала, чи існує якесь міжнародне або ірландське законодавство про перевезення мертвих, і вирішила, що не хочу цього знати. Валіза чекала на мене в зоні одержання багажу, і я двічі перевірила, чи точно урну не було конфісковано, а потім орендувала автівку, щоб поїхати на північний захід, до Слайґо, де я збиралася зупинитися на кілька днів, поки досліджуватиму сусідній Дромагайр. Я не підготувалась як слід до їзди на іншому боці дороги і значну частину тригодинної подорожі до Слайґо петляла по шосе й нажахано волала, нездатна помилуватися пейзажем, бо надто боялася пропустити дорожній знак чи врізатися в зустрічну автівку.

У Мангеттені я лише зрідка сідала за кермо: мати свою автівку не було потреби. Проте Оїн наполіг на тому, щоб я навчилася нею керувати й дістала права. Він казав, що свобода — це можливість податися туди, куди лише покличе серце, і поки я підростала, ми їздили всім східним узбережжям у коротенькі відпустки чи пригодницькі подорожі. Того літа, коли мені минуло шістнадцять, ми в липні перетнули всю територію США, розпочавши мандрівку в Брукліні й завершивши її в Лос-Анджелесі. Тоді я й навчилася керувати автівкою, долаючи чималі відтинки шосе між маленькими містечками, яких більше ніколи не побачу. Долала положисті пагорби, їхала між червоних круч заходу, перетинала безкрайню порожнечу, і водночас зі мною завжди був Оїн.

Поки ми їхали, я завчила напам’ять «Байла та Айлінн» Єйтса, епічну поезію з її легендами, наповнену тугою, смертю та облудою, а також коханням, яке існує навіть за межами життя. Оїн тримав у руках пошарпаний примірник збірки поезій Єйтса, слухав, як я, затинаючись, проказую її рядки, лагідно виправляв мене й допомагав вимовляти ґельські[8] імена зі старих легенд, аж поки я не навчилася декламувати кожен рядок і кожну строфу так, наче пережила їх особисто. Я обожнювала Єйтса, одержимого акторкою Мод Ґонн, яка віддала своє кохання не йому, а революціонерові. Оїн дозволяв мені теревенити про те, що я нібито розуміла, та насправді лише ідеалізувала, — наприклад, про філософію, політику та ірландський націоналізм. Я сказала йому, що хочу колись написати роман, дія якого відбуватиметься в Ірландії під час повстання 1916 року.

«Із трагедій виходять чудові історії, та я був би дуже радий, якби твоя історія — та, у якій ти живеш, а не ті історії, які ти пишеш, — була наповнена радістю. Не захоплюйся надто трагедіями, Енні. Радій любові. І не відпускай її, коли знайдеш. Урешті-решт, це єдине, про що ти не пошкодуєш», — сказав Оїн.

Мене любов не цікавила — крім того, що про неї можна було вичитати у книжках. Увесь наступний рік я докучала Оїнові проханнями відвезти мене до Ірландії, до Дромагайра, маленького містечка, у якому він народився. Мені хотілося відвідати фестиваль Єйтса у Слайґо, за словами Оїна, розташованому неподалік Дромагайра, і вдосконалити свою ґельську. На тому, щоб я її вивчала, наполіг Оїн, і це була наша мова, мова нашого спільного життя.

Оїн відмовився. То був один із тих рідкісних випадків, коли ми посварились. Опісля я два місяці розмовляла з поганим ірландським акцентом, щоб його помучити.

«Ти надто стараєшся, Енні. Якщо тобі доводиться думати про те, як твій язик рухається в роті, то слова звучать неприродно», — повчав він, кривлячись.

Я подвоїла зусилля. Моя одержимість була непохитна. Я хотіла поїхати до Ірландії. Дійшла до того, що зателефонувала турагентові з проханням про допомогу. А тоді показала умови подорожі разом із датами й варіантами