Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"

Розділ 4. Ігрища.

-Ти з якої радості так на них визвірилася?

-Світе, змінися, бо тебе лишу, - закотила очі Ляна, -щоб ти спитався, Стьопо, для того і визвірилася! - скривилася вона і знову взялася товкти бульбу у своїй тарілці.

-Ти, напевно, вже зовсім з розуму вижила! Хороші ж дівчата були, і взагалі…

-Ви подивіться, яке воно проблемне! - нарешті втрутилася Таня, - Ну захотіла - та й визвірилася! Чи ти що? Може, їх захищати надумав, га, Степане?

-Та чого відразу захищати? - здивувався Стьопа, - я просто, може, теє… образився, о!

-На ображених балкони падають. - став на бік подруг Андрій. - А коли будеш так фамільярно говорити з нашими дівчатами, то на тебе може впасти і щось важче, ніж балкон… - і він підморгнув Тані з Ляною, хоча Ляні здалося, що дивився Андрій лише на неї. - Тому послухай пораду друга: їж швидше і завершуй вже возбухати. До речі, у нас ще купа справ, тому це кожного стосується.

-Я чула, що сьогодні будуть ігрища, - звеселіла Таня і штовхнула ліктем Ляну, щоб та теж більше не гнула кирпу і доєднувалась до балачки.

-Так, я теж чула щось таке, - зауважила Роксоляна, чорні хмари образи над якою вже потроху розвіювалися, - це тому, що сьогодні Івана Купала. Здається, мають розпалити велике вогнище і зробити бучне свято.

-Я не піду, - почав викаблучуватися Стьопа.

-Це з чому?

-А з ким же мені через вогнище стрибати? Якби хтось запропонував свою компанію, - і він багатозначно поглянув на Таню.

Таня почервоніла і до кінця обіду мовчки сиділа з усмішкою на устах.

***

Після обіду всіх дітей зібрали у невеличкому приміщенні. Там їх привітали з приїздом до табору і наголосили на правилах безпеки (не пити, не курити, за паркани не лазити…). Звичайно, що Стьопа з Андрієм тільки те й робили, що баламкали ногами по стільці і клацали в телефонах. Але потім хлопці повністю зосередилися на лекції вожатого, бо мовилося якраз про мобільні. Вожатий наголосив на тому, що, аби гарно провести ці два тижні і по-справжньому відпочити, їм треба здати всі свої гаджети. Ясна річ, звідусіль почулися обурені зойки та вигуки (Стьопа з Андрієм кричали найголосніше), але той мудак нічого не хотів чути. Він сказав, що зараз усі підуть на деякий час відпочити. Їм дається півтори години на те, щоб розкласти свої речі, а також зателефонувати батькам і повідомити про таборові настанови й про те, що їхні діти будуть поза зоною найближчих два тижні…

-Того малахольного треба відправити до якого доброго мозгоправа, - буркотів Андрій, коли вони вийшли з клубу.

-Ага, а перед тим конче відрихтувати циферблат! Ух, гаврик! Йонцьо франсуватий! То ми приїхали в цей, забутий Богом і людьми, табір, щоб на два тижні залишитися без телефонів та елементарних засобів масової інформації? - обурювався Стьопа.

-Вибачте, вашмосць… Ви мабуть, хотіли цілих 14 днів сидіти в телефоні і щоб вам на таці підносили трапезу? - іронічно зауважила Ляна.

-Так, їздити в табори, ще й ті, які вибрала Ляна - діло нешутейне, - похитав головою Стьопа, - тутешні вожаті зовсім кебети в голові не мають, ще й якісь ігрища повигадували, - раптом Стьопа зупинився, - так, ви - як собі знаєте, а я повертаюся додому! Беру зворотній квиток на потяг - і гойра весіллє!

-З Богом, Парасю! - засміялася Таня, - тільки нікуди ти звідси не поїдеш сьогодні. Наступний потяг із Карпат до Стрия лише завтра в обід. То, може, до завтра залишишся з нами? - і сміючись, благально склала руки.

-Ну, хіба задля тебе і залишуся, - підморгнув Стьопа, і Таня знову зашарілася, - але якщо вони вдруге подадуть ту гумову котлету і бульбу з водою, то я без найменших вагань скажу все, що про них думаю, зберу свої манатки і піду на зустріч невідомості, подалі від оцієї кнайпи й того недолугого шкаралупника…

***

Нарешті настав вечір. Ксеня та Соля не дуже охоче розмовляли з дівчатами, проте Ляну й Таню це не надто хвилювало. Вони від ранку чекали на ігрища, які мали розпочатися вже через годину у лісі. Звичайно, не у самій гущавині, а зовсім неподалік від табору.

Стьопа з Андрієм одяглися і тепер стояли біля дверей хатини подружок.

-Ну де їх біда носить? Там вже всі біля того клубу зібралися, а вони дотепер не можуть з хати вилізти, - нив Стьопа, поглядаючи на свій старий наручний годинник, який йому перейшов у спадок від дідуся.

Він хотів ще щось додати, але не встиг. Відчинилися двері і з них вийшли Таня з Роксоляною, обидві одягнені у білі футболки та джинси. Здавалося б, нічого особливого, але дівчата зробили дивовижний макіяж. Кожна намалювала взір вишиванки на щоці, легко підвела очі чорними тінями і нафарбувала губи яскравою червоною помадою.

-Якщо ми вже не маємо вишиванок, то до такого свята вирішили хоча б…

-Писки розмалювати відповідно, - давився сміхом Стьопа, спершись на поручні східців.

-Можна і так сказати, - схрестивши руки на грудях, відрізала Ляна.

-Якщо скажете, що негарно, ми вам ноги повідкручуємо, голову задом-наперед поставимо і запевнимо всіх, що так і було, - теж схрестивши руки, жартома пригрозила Таня.