Читати книгу - "Дев’ять життів Крістофера Чанта"

— Невже? — сказав Дядько Ральф. 

Він нахилився вбік, щоб позирнути крізь дзеркало чи то вікно, і, побачивши Крістофера, підморгнув і сонячно заусміхався. 

— Ой лишенько! Це виглядає справжньою прикрістю. Буду негайно. 

Крістофер бачив, як він пішов із вікна кудись убік. Матусі тільки й стало часу повернутися до Останньої Гувернантки й сказати: 

— Ось, зробила, що могла, — перш ніж розчинилися двері й Дядько Ральф ступив до її будуара. 

Крістофер через це майже забув шморгати. Він спробував уявити, що ж знаходиться за стіною від Матусиного будуара. Сходи, наскільки йому відомо. Він припустив, що в Дядька Ральфа може бути таємна кімната в стіні, шириною сантиметрів тридцять, але набагато більше схилявся до того, що бачить справжню магію. Щойно він так вирішив, як Дядько Ральф потай дав йому великий білий носовичок і бадьоро попростував на середину кімнати, щоб дати Крістоферу час витерти обличчя. 

— Отже, що тут відбувається? — спитав він. 

— Не уявляю, — сказала Матуся. — Без сумніву, вона пояснить. 

Дядько Ральф звів руду брову в бік Останньої Гувернантки. 

— Я застала Крістофера за забавою з артефактом, — сказала Гувернантка знуджено. — Такого вигляду, що я його ніколи не бачила, із геть не відомого мені металу. Потім він показав інші три артефакти, кожен різний. Але не міг пояснити, як він їх здобув. 

Дядько Ральф глянув на Крістофера, який сховав носовичок за спину і нервово зиркнув на нього. 

— Цього досить, щоб будь-кого загнати на слизьке, друзяко, — сказав Дядько Ральф. — Гадаю, ти даси мені глянути на ці речі й поясниш, звідки вони з’явилися? 

Крістофер глибоко і щасливо зітхнув. Він знав, що може розраховувати на порятунок від Дядька Ральфа. 

— Так, прошу, — сказав він. 

Вони рушили нагору сходами на чолі з Останньою Гувернанткою і Крістофером, який вдячно тримався за велику теплу руку Дядка Ральфа. Коли вони прийшли, Гувернантка знову мовчки взялася за своє шитво, наче відчувала, що виконала свою частину роботи. Дядько Ральф узяв дзвоники і подзиньчав. 

— Святий боже! — сказав він. — Звук ні на що не схожий у цілому світі! 

Він підніс їх до вікна й уважно оглянув кожен дзвоник. 

— Влучно! — сказав він. — Ну ви й розумна жінка! Вони справді ні на що не схожі у цілому світі. Гадаю, якийсь дивний сплав, кожен дзвоник різний. На око, зроблені вручну. 

Він добродушно вказав Крістоферові на ослінчик біля вогню. 

— Сідай тут, друзяко, і поясни мені, будь ласка, що ти зробив, щоб принести сюди ці дзвоники. 

Крістофер усівся, повний щирого завзяття. 

— Я тримав їх у роті, поки дряпався крізь Проміжок, — пояснив він. 

— Ні-ні, — сказав Дядько Ральф. — Здається, це щось із кінця. Почни з того, що ти робив на початку, до того, як дістав дзвоники. 

— Я спустився в долину міста заклиначів змій, — сказав Крістофер. 

— Ні, ще доти, друзяко, — наполягав Дядько Ральф. — Коли ти вирушив звідси. Наприклад, який це був час доби? Після сніданку? До ланчу? 

— Вночі, — пояснив Крістофер. — Це сталося в одному зі снів. 

У такий спосіб, повертаючись на крок щоразу, як Крістофер пропускав його, Дядько Ральф умовив Крістофера детально розповісти про сни, Проміжок, і Майжевсюди в долинах, у які він спускався. Оскільки Дядько Ральф зовсім не сердився, а, здавалося, ставав щораз щасливішим, Крістофер розповів йому про все, що спало на думку. 

— А що я казав! — вигукнув Дядько Ральф, можливо до Гувернантки. — Моїм передчуттям можна вірити. Щось та мало вийти із такої спадковості. Святий боже, друзяко Крістофере, ти, певно, єдиний здатен приносити тверді предмети з духовних мандрів! Сумніваюся, що навіть старий де Вітт так може! 

Крістофер аж сяяв від того, що так потішив Дядька Ральфа, але не міг позбутися прикрого відчуття через Останню Гувернантку. 

— Вона сказала, що я їх вкрав. 

— На неї не зважай. Жінки завжди поспішають із хибними висновками, — сказав Дядько Ральф, запалюючи сигару. 

На це Остання Гувернантка повела плечима і легенько всміхнулася. Примарна чарівність проявилася сильніше, ніж Крістофер будь-коли бачив, наче вона була людиною й розповіла анекдот. 

Дядько Ральф випустив кільце голубого диму над ними обома, сяючи, наче сонце, що пробилося крізь хмари. 

— Тепер наступний крок, друзяко, — озвався він. — Зробити кілька дослідів, щоб перевірити цей твій дар. Чи можеш ти цими своїми снами керувати? Ти можеш сказати, коли вирушаєш у це твоє Майжевсюди, чи ні? 

Крістофер замислився. 

— Я йду, коли хочу, — відповів. 

— Тож ти не проти зробити перевірку для мене, скажімо, завтра вночі? — спитав Дядько Ральф. 

— Я можу піти сьогодні, — запропонував хлопець. 

— Ні, завтра, — сказав Дядько Ральф. — Мені потрібно день, щоб залагодити справи. А коли підеш, от що я попрошу тебе зробити. 

Він нахилився вперед і тицьнув сигарою в Крістофера, щоб показати йому, як переймається ситуацією. 

— Коли підготуєшся, вирушай, як зазвичай, і спробуй провести для мене два досліди. Перший: я збираюся облаштувати так, щоб одна людина чекала тебе в Проміжку. Хочу, щоб ти второпав, чи здатний відшукати її. Можливо, тобі доведеться її погукати, щоб знайти, — я не знаю. Сам я не духовний мандрівець, — але в кожному разі пошуруй там і глянь, чи можеш вийти з нею на зв’язок. Якщо зможеш, тоді проведи другий дослід. Та людина скаже тобі, що це буде. І якщо обидва досліди спрацюють, ми ще якось подосліджуємо. Як гадаєш, подужаєш це? Ти ж хочеш мені допомогти, правда, друзяко? 

— Так! — сказав Крістофер. 

Дядько Ральф підвівся і поплескав племінника по плечу. 

— Молодчага! Нікому не давай забити тобі баки, друзяко. Маєш чималий і важливий дар. Такий важливий, що раджу тобі деінде не говорити про це ні з ким, крім мене і Панни Белл. Нікому не кажи, навіть матусі. Згода? 

— Згода, — кивнув Крістофер. 

Було чудово, що Дядько Ральф вважає його важливим. Він був такий щасливий та потішений, що зробив би для Дядька Ральфа набагато більше, ніж просто нікому не казати. Це було просто. Не було нікого, кому Крістофер міг би про це розповісти. 

— Тоді це наша таємниця, — сказав Дядько Ральф, прямуючи до дверей. — Тільки нас трійко, та ще людина, яку я пошлю, звісно. Не забудь, що може бути досить важко знайти її, добре? 

— Не забуду, — охоче пообіцяв Крістофер. 

— Молодчага! — похвалив Дядько Ральф. І вийшов весь у клубах диму від сигар. 

Розділ третій 

Крістофер гадав, що не доживе до наступного вечора. Він аж знемагав, щоб показати Дядькові Ральфу, що він уміє. Якби не Остання Гувернантка, він би заслаб від хвилювання, але вона примудрилася бути такою нудною, що все інше дивним чином також ставало нудним. Поки Крістофер не пішов спати, а то було вже наступної ночі, він розмірковував, чи варто було снити. 

Але він заснув, адже Дядько Ральф попросив його про це; виліз із ліжка, як зазвичай, і, обійшовши камін, потрапив у долину, де, як зазвичай, на скелястій стежці лежав