Читати книгу - "Закохана В Диявола, Ксю Бадб "

Прокидаюся в ліжку сама, хоча точно знаю, що Девід всю ніч обіймав мене. Якось дивно було спати з чоловіком, якого я знаю не так багато. Але не відчувала від нього загрози.
- Девід. Отже, пана Сореро звати Девід. - потягуюся та направляюся до ванни. 
Чоловіка немає ніде, від чого мені стає легше. Хоча я б не проти його побачити. Цікаво дізнатися ще щось про нього. Тому не вигадую нічого краще, як повернутися в ліжко та залізти в інтернет. Щоб почитати, що являє собою Девід Сореро з яким мені потрібно буде жити місяць, тому, що мій недолугий наречений вирішив поставити мене як ставку в покер. - Заїбісь. - думки лунають в голос і сама собі посміхаюся. - Боже, я з цієї людиною ледве не створила сім'ю. А потім що? Він би наших дітей програв за пачку насіння? 
Це було б напевно смішно, якби не було так страшно. Відкриваю першу статтю в гуглі і починаю читати. 
" Девід Сореро — власник мережі казино, які славляться своєю таємничістю. Туди майже неможливо потрапити. Vip кімнати в них — це місця, де збираються найбагатші, найвпливовіші люди не лише нашого міста, а й країни."
Тепер я розумію, чому Ед так радів, що нас туди запросили. Але навіщо запросили саме нас, мені до цього часу не зрозуміло. 
"Також відомо, що Девід Сореро майже не дає інтерв'ю і рідко з'являється в пресі. Поза очі його називають Дияволом. "
- Ох, ніхуя собі. - знову думки в голос. Ну, я не думаю, що хорошу людину з прекрасною репутацією будуть називати Дияволом. 
- І от тепер цікаво. Йому потрібне моє тіло, чи все-таки моя душа? - з'являється посмішка. Хоча нормальну людину ця думка злякала. Потім читаю деякі факти з біографії, але нічого важливого чи чогось більш детального не знаходжу. Отже, доведеться все дізнаватися самій. 
Встаю та одягаю вчорашню сукню. Бачу, наскільки вона пом'ята, тому вирішую залізти в гардероб пана Сореро, щоб знайти хоч щось. 
- Мда, все-таки ти Лізі перегнула палку. - дивлюсь на весь одяг, в якому я можу просто втонути. І не вигадаю нічого кращого, як одягнути спортивні штани, які висять на мені так, що туди влізу ще одна я та футболку. Підходжу до дзеркала і розумію, що я схожа на безхатька, який тільки вийшов запою. 
Ну і нічого страшного, я не планую цей місяць його зваблювати. Хай розуміє, що я не подарунок його долі. Посміхаюся собі, скручую пучок та виходжу з кімнати, спускаюсь вниз. Якщо чоловік ще не поїхав, він має бути десь в будинку. А якщо поїхав, то, блять, що мені тут самі робити? І чим займатися весь час, поки його не буде? Заходжу на кухню, де мене зустрічає приємна жінка років 50. 
- Пані Єлизавета, снідати будете? - трішки в ступорі, бо не звикла, що зранку мене хтось запитує про таке. 
- Не відмовлюся. - жінка посміхається та показує на кухню. Проходжу за нею та сідаю за стіл. 
- Ви каву п'єте з молоком чи без?
- Каву, будь ласка, без молока. - жінка виходить на кухню, а я залишаюся за столом і поки що не знаю, що мені робити. Вона повертається через декілька хвилин, приносить мені каву та круасан. 
- Пан Сореро просив, щоб ви зачекали його вдома. Вечорі він повернеться. А також сьогодні вам привезуть одяг та всі необхідні речі. - ще раз посміхається та виходить, не даючи мені змоги навіть запитати в неї якісь деталі. Мені цікаво, звідки він привезе мені одяг? 

Завершую свій сніданок та повертаюся в спальню. 
- І що мені, блять, робити весь день?
Ходжу по кімнаті туди-сюди, думаючи, чим мені можна зайнятися. Ну, як би я себе не ввела вчора, але це чужий будинок, і я не хочу порушувати якісь правила господаря. Але він навіть не сказав, куди мені можна ходити, а куди ні. 
- Якщо не сказав, що кудись не можна ходити, значить буду ходити всюди. - посміхаюся сама собі та виходжу в коридор. 
Перед кімнатою напроти чорні дубові двері. Чомусь відразу мене тягне туди. Я натискаю ручку, вони не замкнуті. 
- Не замкнуті, значить, можна заходити. - ще одна геніальна думка. Тому я без каплі сумнів заходжу і опиняюсь в кабінеті. 
Ну що ж, не прогадала так не прогадала. Його документи і бізнес мене мало цікавить. А даремно, як виявиться потім. А от книги, які стоять на всю стіну за столом, це мене прям зацікавило. А ще мій погляд падає на дві величезних картини. Полотно просто неймовірне. І саме перед цими картинами я залипаю на декілька годин. Не помічаючи навіть того, як в кабінет заходить Девід:
- Ти що, шпигувати надумала? - обличчя в нього спокійний і навіть трохи суворе, але в очах бачу доволі веселий блиск. Повертаю до нього голову, відволікаючись від картини. 
- Так, збираю компромат на тебе, щоб здати поліції. - закочую очі і повертаю погляд до картини, намагаючись його ігнорувати. Чую, як чоловік закриває двері та підходить ближче. - Багато назбирала? - Від того, що його голос звучить майже біля мого вуха, по моєму тілу пробігають мурашки. 
- Достатньо, щоб засадити тебе на декілька років. - він відходить, сідаючи на своє робоче крісло. 
- Всього-на-всього? Для цього навіть не потрібно шукати компромату. - повертаюсь на нього і ці слова викликають певну тривогу у мене.
- Невже? - чоловік посміхається, розуміючи, що викликав у мене емоції, які хотів. 
- Саме так, дівчинко. Щоб засадити мене на кілька років, достатньо просто назвати моє ім'я. Але ні в кого не вистачить сил цього зробити. - він відкидається на крісло та пробігає по мені поглядом. На обличчі з'являється посмішка. Якась вона трошки дивна. Потім я згадую, як я одягнена і розумію, що він оцінив мій наряд. 
- В мене нема чого одягнути. - дивлюся прямо очі, від чого погляд чоловіка темніше. 
- Так можеш ходити гола. - витягується на кріслі, закидаючи руки за голову. 
- Обов'язково так і буде. Саме в ті моменти, коли ти будеш знаходитись поза межами будинку. - кидаю на нього саркастичний погляд та сідаю на диван біля столу. Він дивиться на мене, продовжуючи вивчати моє тіло. А я навіть не планую якось зажиматись чи ховатись. - Домовилися. Тільки забув попередити, що по всьому будинку є камери. І я обов'язково буду насолоджуватись цим виглядом. - починаю обертати голову в пошуках камер. Звісно ж, я їх не помічаю, але чогось в цих словах я взагалі не сумніваюся. 
- Так ти збоченець. Нема на що подрочити більш, крім, як на мене, голу? - мої слова викликають в нього сміх. Чоловік посміхається, ще сильніше і тре перенісся. 
- Мене не цікавлять такі заняття. Але трахнути тебе прямо на цьому столі я б задоволенням. Перекидаю ногу на ногу, тому що внизу живота починає нити. Він помічає, як я ковзаю по дивану. Встає та підходить до мене, сідаючи поруч. 
- Ну то що? Сьогодні тобі моя пропозиція вже подобається. - він, гад, знає, що вчора залишив мене без розрядки. Я не очікувала такого від чоловіка. Я не хотіла дозволяти йому взагалі до себе торкатися. Але коли він мене покинув на пів кроку до оргазму, мені хотілося відірвати йому яйця і змусити його їх з'їсти.
- Дай подумати. - повертаюся до нього та схиляю голову на бік. - Напевно ні. Ніколи. Точно не в цьому житті і не по власній волі. Посміхаюся, від чого на його очах згущується темрява. 
- З вогнем граєш, Лізі, я вже попереджував. - посміхаюся та встаю. Доходжу до дверей, повертаюся:
- А я, Девіде, казала, що точно не з тих, хто боїться опалитися. - виходжу та йду до спальні. Сказати, що я його боюся, ні. Але потрібно бути обережною. Тому що про цього чоловіка так мало інформації, варто зрозуміти, що він небезпечний. Тому місяць я, можливо, навіть буду тримати язик за зубами. 
- Лізі, ти сама в це віриш? - думка, яка проноситься досить швидко, змушує мене посміхнутися ширше. Тримати язик за зубами – це точно не моє.
Заходжу в спальню, там мене зустрічає та сама жінка що й зранку. 
- Пані Єлизавето, тут привезли ваш одяг, ми його розмістили в гардеробні. Якщо буде щось потрібного, можете звертатися. - вона виходить, а я направляюсь в гардеробну. Відкриваю і розумію, що це зовсім не мій одяг. Так він підходить мені по розміру, і так він дуже, дуже дорогий. Але це точно не мій одяг. 
Повертаюся назад в спальню та сідаю на ліжко. Саме в цей момент знову заходить Девід. 
- Ти що, мене переслідуєш? - мені здається, що цей чоловік просто ходить повсюди за мною, не дозволяючи на мить залишитися самі. 
- Взагалі-то це і моя спальня теж. - приходить до гардеробної та починає роздягатися.
- А ти не пробував ходити одягнений? Хоча і обурююся, але ковзаю поглядом по його розкішній спині. 
- Пробував, але мені не подобається. - чоловік перевдягається в сірі спортивні штани і залишається без футболки. 
- Тобі не вистачає футболок, я можу віддати цю, що на мені. - спочатку кажу, а потім думаю, помічаю, як чоловік посміхається і підходить ближче. 
- О, якщо так, то я згоден. Я навіть одягну її прямо тут, якщо ти її знімеш. - він стоїть на вході в спальню та уважно дивиться на мене. 
- Я не це мала на увазі. - видихає та підходить ближче, сідаючи на ліжко з іншого боку. 
- Так я й думав. Лізі може тільки обіцяти. Дівчинка не здатна дотримуватися свого слова і виконувати обіцянок. Шкода. - як же мене дратують його слова, так і хочеться вчепитися в шию і душити його, поки він не попросить пробачення.
- Ти мене просто провокуєш. Ти думаєш, що я на це поведуся? - чоловік знизує плечима і лягає на ліжко.
- Можливо провокую, можливо й ні. Але ти все одно цього не зробиш, тому що ти смілива лише на словах. - помічаю, як його погляд байдужіє, а мене ці слова чомусь так дратують. Тому, не думаючи, я підхоплююсь, знімаю футболку та кидаю йому в обличчя. 
- На, блядь, одягнися. - Він футболку прибирає рукою та вчіплюється поглядом в мої оголені груди. Так, я ходжу без ліфчика. І тепер ця картина в нього перед очима. А я навіть не думаю закриватись. Немов паралізована стою і витріщаюся на чоловіка, який облизує губи та встає з ліжка, щоб підійти до мене.
- Так може ти й штани мої мені повернеш? - Девід стоїть прямо переді мною і щоб подивитись йому в очі доводиться підняти голову. 
- А тобі вже штанів шкода. - розумію, що провокую його далі, а він просто маніпулює мною. 
- Це мої улюблені, я без них жити не можу. - він каже це з таким сарказмом, що мені хочеться його гепнути, поки він так близько стоїть. 
- А ще тобі що, можеш стати на колінця і відкрити рота, щоб пану Сореро було зручніше? - слова вилітають знову раніше, ніж я встигаю подумати, і його очі темніють наскільки, що я перестаю бачити в них зіниці. 
Він хапає мене за талії та притискає до себе. Від одного дотику соски кам'яніють, а між ногами стає мокро. 
- Я б з задоволенням подивився на цю картину.' Він нахиляється так близько, що пів міліметра розділяють наші вуста від поцілунку. 
- Я вже казала тобі, таке ти побачиш тільки у власних снах. - хоча коли він так близько, мій розум починає вимикатися, і я починаю збуджуватися. 
- Блін, Ліз візьми себе в руки. - намагаюся подумки заспокоїтися, щоб відновити дихання. Він помічає, наскільки я піддатливою стаю в його обіймах. Притискає мене ще сильніше, і животом я відчуваю його стояк.
- Пане Сореро, чи б не могли б ви забрати свої руки з моєї талії і звалити кудись в іншу кімнату, щоб я могла спокійно відпочити? - але він не реагує зовсім на мої слова. Девід просто дивиться на мене і чомусь від його погляду мені хочеться притиснутися ще ближче до тіла цього чоловіка. 
- Напевно ні. Якщо ти забула, це і моя кімната також і я буду знаходитись скільки, скільки забажаю. - нахиляється і ледве торкаючись губами проводить по моїх. Від чого я не стримаюся і починаю стогнати. Посмішка на обличчі чоловіка стає хижацькою.
- Ну, Єлизавето, ще раз питаю в якій позі тебе трахнути? -Девід бачить мою реакцію, він розуміє, що я повністю збуджена.
- Я знаю цю дивовижну позу. - бачу, як сяють його очі. 
- Здивуй мене. - Він дивиться мені прямо в очі. Встаю на пальці і кладу руки на груди. 
- Це чудова поза, вона мені дуже подобається.- чоловік притягує мене що більше, залишаючи свою долоню на моїй сідниці. 
- Ну, не тягни. - він стискає сідницю, і з мого рота знову зривається стогін. Сука така. - Виглядає так: я залишуся в кімнаті, і ти валиш звідси, і я не побачу тебе до сьогоднішнього вечора. - чоловік сміється і відступає. Очевидно, що цього не очікував, але від погляду бачу, що він не злиться на мене. 
- Ну з почуттям гумору в тебе не погано.
Закочую очі та йду в ванну. Звісно, розумніше піти було гардероб і надягнути на себе хоч щось, а не ходити тут з відкритим грудьми. Але окей, надіну в ванні халат. Хоча поруч з цим чоловіком потрібно натягнути на себе скафандр і замкнутись на 70 замків, щоб він нарешті перестав розпускати руки. 
Заходжу в ванну, дивлюсь на себе в дзеркало, щоки горять, внизу живота горить, а тіло все кам'яне від збудження.
- От він же падло. - посміхаюсь від цих слів та вирішую розібратися з цієї проблемою самостійно. Я ж доросла дівчинка, точно знаю, як собі допомогти. Залажу в ванну та беру душ. Уявляю, як його пальці ковзають по моїй грудях. Згадую ту ніч, коли він майже довів мене до оргазму, опускаю пальці нижче, залишаючись лежати в ванній. Коли струмінь води досягає мого клітора і збудження починає наростати, уявляю ту картину, як його ідеальне тіло протискає мене до ліжка, він входить швидко та так напористо. Збудження наростає і в один момент я вибухаю. Закушую губу, щоб не закричати, продовжуючи насолоджуватись хвилею розслаблення, яка проходить всім тілом
- Прекрасно кінчаєш, янголятка, але піді мною будеш кінчати яскравіше. - від того, що його голос звучить буквально в декілька сантиметрів від мого обличчя, я різко відкриваю очі та обличчя заливає червоним. 
- Ти якого хєра сюди заходиш? - збудження ще не пройшло, але його переважує злість, а ще трохи сором. Він, сподіваюся, зайшов тільки що. - Я вирішив подивитися, чим ти тут так довго займаєшся. - не бачу в його очах навіть каплі сорому за те, що він вдерся в ванну, поки я була тут. Він зайшов туди, куди його не запрошували. - Пане Сореро, зваліть звідси нахрен! Направляю на нього душ з водою, обливаючи не лише оголений торс, але й штани. 
- Сприймати це як запрошення прийняти ванну разом? - він посміхається, закриваючись від чергового струменя води, яку я направляю в обличчя. 
- Ти вийдеш звідси чи ні? - посміхається та все ж виходить. А я продовжую сидіти в ванні, спрямувавши холодну воду собі на голову. 
- От, блять, же вляпалась. І все через цього мудака Едварда. Ну як же, сука, він мене міг програти? Йому, чоловіку, який, блять, вирішив витріпати мені всі нерви і знищити будь-яке відчуття гідності. Хоча, скоріше, будь-яке відчуття пристойності. Бо поруч з ним я відчуваю купу емоцій, і вони не мають нічого спільного із пристойним. 

- Якщо ти плануєш ще раз подрочити, будь ласка, швидше. Нам через годину потрібно бути в одному місті. - цей раз не заходить, але кричить досить голосно, щоб я почула. Оце падло таке. Приймаю душ, надягаю халат та виходжу в спальню. Його немає. Але мені потрібно знати, що одягнути і взагалі, що це за одяг. В халаті виходжу, бачу, що двері в кабінеті не прикриті, вирішую постукати. 
- Ти стукати навчилася? - господи, він міг б спокійно просто сказати «заходьте». 
- На відміну від тебе, завжди вміла. - заходжу, тепер вже не чекаючи його дозволу. 
- По-перше, куди ми їдемо? По-друге, чого ти думаєш, що я взагалі кудись поїду? По-третє, що це за одяг в гардеробній, на який кажуть, що то мій? 
Він дивиться на мене, продовжуючи сидіти за столом:
- Ну, по-перше, ми їдемо на важливу зустріч. По-друге, твою думку ніхто не запитував. Якщо ти забула, Лізі, на місяць ти моя. А отже, робитимеш все, що мені захочеться або мені буде потрібно. По-третє, цей одяг твій. Не бачу сенсу їхати до тебе додому, брати новий. Я просто глянув розмір на твої сукні і придбав все такого розміру в різних варіантів. Думаю, там буде, що з чого вибрати. Якщо щось не подобається, можеш замовити онлайн і я за все заплачу. - ну, звісно, мені подобається ідея витрачати його кошти на якісь покупки, але я їх відробляти не хочу. А дивлячись на чоловіка, він точно захоче щось замість цього. 
- Мені потрібно знати, куди ми йдемо, щоб розуміти, що одягнути. - посміхається і підходить до мене ближче, піднімаючи пальцями моє підборіддя.
- Я думаю, ти будеш виглядати у всьому прекрасно. - підіймаю голову та дивлюся йому в очі. 
- Пане Сореро, тоді я поїду гола, нехай всі любуються цим видовищем. Ви казали, що вам це подобається. Думаю, іншим також сподобається. - погляд чоловіка змінюється і в очах я бачу щось, дотепер мені невідоме. 
- Не потрібно так жартувати, якщо ти не хочеш побачити, як я витягую очі всім чоловікам, котрі посміють глянути у твій бік. 
Яка б реакція була в нормальної жінки? Вона б послала б його і втекла, думаючи, що він маніяк. Яка реакція у мене? Я знов збуджена. Внизу живота знову тягне. І мені хочеться наскочити на цього чоловіка і не злізати з нього до ранку. Але замість цього я закочую очі та виходжу з кабінету. Потрібно тримати себе в руках. Ну, хоча б і спробувати тримати. А попереду ще 28 днів, коли мені доведеться себе контролювати, щоб не трахати цього чоловіка 24 на 7. І я себе більше не засуджую. З Едом в нас вже нічого не буде. Крім того, що я знайду його і зламаю обидві руки за те, що посмів мене програти в карти. Я цю людину вважала частиною свого життя. Я вважала його майже родиною. А воно просто поставило мене як якусь річ, наче я золотий зуб його покійного дідуся. 

Заходжу в гардероб, то думаю, що одягнути. Якщо свої речі я знаю, то тут доведеться вибрати. Я б не сказала, що дуже проти оновити свій гардероб, тим паче такими брендами, але ж, але ж, завжди є але. На сьогоднішній вечір обираю довгу зелену сукню з відкритою спиною, але повністю закритим декольте. Спина оголюється майже до куприка. Значить, ліфчик сьогодні одягати не будемо. Дивлюся на себе в дзеркало і бачу, як мої соски реагують на думку про Девіда. Що ж, вечер буде цікавий.
Сукня підкреслює мою талію та стегна, оголяючи одну ногу. Одягаю чорні підбори та збираю своє руде волосся у високий хвіст. Губи фарбую темно-коричневою помадою, очі злегка підводжу, роблячи такий собі погляд кішки. 
- Ну що ж, думаю, підійде. - посміхаюся собі ще раз та виходжу зі спальні. В кабінеті Девіда нема, тому спускаюся на перший поверх. Він сидить на дивані та щось пишу на телефоні. Та тільки я спускаюся на останню сходинку, піднімає погляд, відразу блокуючи телефон та не відволікаючись від мене навіть на секунду, поки я прямую до нього. Підходжу та зупиняюся. 
- Я готова, можемо їхати. - знову посміхається, піднімається та підходить до мене. 
- Маєш прекрасний вигляд, прям 10 з 10. - комплімент від нього звучить якось дивно і здається, що він спеціально каже це таким тоном, наче можна було б і краще. Я підходжу до нього ще ближче, піднімаю голову, щоб подивитися в очі. 
- Сподіваюсь, всі чоловіки на цій зустрічі оцінять мій зовнішній вигляд. - очі його темніють відразу, він хапає мене за сідницю та боляче стискає її.
- Навіть не смій про таке думати. - майже гарчить мені в губи, від чого мої соски враз твердіють і їх просто неможливо не помітити під сукнею. І, звісно, Сореро помічає.
- Я бачу, ти рада мене бачити.
Опускаю руку та беру його за член. Він моментально тверде і я піднімаю голову:
- Бачу, ти також дуже радий мене бачити. - і так ми стоїмо декілька хвилин. Я тримаю його за збуджений член, він мене за сідницю, пожираючи поглядом.
Та відволікає нас кашляння його водія. - Господарю, нам вже час їхати, залишилось 10 хвилин, ви просили вам нагадати. - моментально відриваю руку від його паху, а він продовжує тримати свою на моїй сідниці, повертаючись на водія. 
- Дві хвилини і виходимо. - Водій зникає, а Девід повертає погляд на мене. Я посміхаюся на всі 32. 
- Невже легендарний Девід Сореро за дві хвилини впорається. - бачу, мій жарт йому не подобається, від чого він стискає сідницю ще більше, змушуючи мене аж ойкнути від болю. 
- Не провокуй мене, Єлизавето, бо ми сьогодні нікуди не поїдемо. - Ця погроза все більше мені починає подобатися, але ні, Лізі, ми держимо себе в руках. Знову повторюю цю думку, щоб не забувати, що я не можу піддаватися на його провокації.
Тому роблю крок у бік, щоб відійти від його руки, він і не затримує мене. 
- То що, ми йдемо, чи так і будемо стояти? - чоловік показує нам вихід і ми виходимо до машини. В авто ми їдемо мовчки кожен, дивиться вікно, біля якого сидить, навіть без найменшої змоги заговорити. Напевно, це найкраще. Ми під'їжджаємо до одного із ресторанів, досить відомих ресторанів, хочу вам сказати. Але якщо він власник казино Рояль, то, напевно, менше, ніж подібний заклад, він не ходить. 
- Чому ми тут? - ще не вийшовши з машини, ставлю запитання, хоча потрібно було запитати ще вдома. 
- Сьогодні у мого партнера день народження і я не міг його припустити. 
- Цікаво, а на яких правах я їду сюди? Як мене запитають, хто я тобі? - Девід посміхається та відчиняє мені в двері машини.
- Повір, ніхто не посміє спитати мою супутницю, хто вона. - обличчя чоловіка повертає суворий вираз і ми заходимо до закладу.
Він знайомить мене з деякими людьми, представляючи просто на ім'я, а потім каже, що відійде на декілька хвилин поговорити телефоном, зникаючи десь в сусідній залі. Залишаюся стояти з келихом шампанського та розглядати людей. 
Ну, як і було очікувано, депутати, бізнесмени, і вся еліта нашого міста, і не тільки. Стою сама і думаю, чи колись б за інших умов я б сюди потрапила, чи ні. З думок мене вириває чоловік який підходить та засліплює своєю посмішкою. - Чому така прекрасна леді сумує сама? - він посміхається, проводячи поглядом з голови до ніг. Йому на вигляд років 35, блондин, гарно одягнений, білий костюм прекрасно підкреслює його досить об'ємне тіло. Видно чоловік собою займається. Він менший за Девіда, але його обличчя по-дитячому щире, чим він і приваблює погляд. 
- До речі, мене звати Андре. - чоловік постягає руку і я розумію, що потрібно щось відповісти. - Дуже приємно, Єлизавета. Я вас раніше не бачив. Ви не місцева? - а я навіть не знаю що я можу відповісти, що мій придурок-наречений програв мене одному із місцевих big босів і тепер я змушу стирчати тут. Але я не встигаю нічого сказати, коли помічаю як обличчя Андре блідне і він різко забирає свою руку від моєї. Я чую за спиною крок і мій навіть не потрібно повертатися, щоб знати хто там стоїть. 
- Андре, ти вже встиг познайомитися з Єлизаветою? - чоловік лише киває, навіть не відкриваючи рота.