Читати книгу - "Викрадена перевертнем., Галина Курдюмова"

- Заспокойся, Красю, - а це вже голос Радика.

- Як я можу заспокоїтись, коли ти робиш такі дурниці? Ти міг хоча б порадитися з близькими? Ти нерозважливий, Раде, і ніколи не думаєш про наслідки! Може, поки вона не прийшла до тями, вивезли її кудись подалі, га?

О, коли б пристали на таку слушну думку!

- Красиміро! Це не твоя справа, що я робитиму зі своєю бранкою!

- Еге ж, еге ж, а те, що ти своєю витівкою всіх нас поставив під удар? Ти думаєш, Гришко це так залишить?

- Не зли мене, ти сама чудово знаєш, хто почав і хто винен!

- Почав... Винен... За два роки вже все забулося. Та й хто вона була така, ця Поліна? Проста чоловічка.

- Я любив її!

- Любив і два роки виношував помсту... Звісно, все за класикою, помсту подають холодною... Але тоді треба було вбити її одразу і справа з кінцем!

О, ні! Ця красуня – ще гірша маніячка!

- Іди, Красиміро! Іди, поки я ще тримаю себе в руках!

- Милий Раде, боюся, що тобі доведеться пошкодувати про свій вчинок...

- Іди.

- Хм! Згадаєш потім, що я попереджала! - Залишила за собою останнє слово Крася і процокала каблучками до виходу.

Радик ще трохи постояв біля люка із задумливим виглядом, потім захлопнув його і теж пішов.

Ух, які ж вони усі тут «добрі»!

І що це всі ходять подивитися на мене, наче на заморське звірятко? Прямо паломництво якесь. І що мені робити далі? Може, вдавати, що я все ще непритомна? Зрештою є шанс, що жінки вмовлять Радика мене кудись вивезти, поки я ще нічого тут не бачила, а там я вже якось доберуся до нормальних, адекватних людей. Але скільки ж можна так лежати? Я вже і їсти хочу, і пити. У крайньому випадку попити можна буде з крана, але я не знаю, чи питна там вода. Втім, скоро мені буде вже однаково, рада буду і з калюжі напитися.

День уже наближається до закінчення, бо почало сіріти, а про мої потреби ніхто й не думає. Хоча, нащо думати про полонянку, яку навіть не збираються залишати живою?