Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

Чорний пес з білим галстуком на шиї та також кольору плямою на вушку. Несеться як навіжений у мій бік

- Ось, ти де задоволена морда – присідаю та гладжу за вухом той задоволено потягується, падає на спину, щоб ще й живіт чухала, хитрий, що сказати – А ну ходімо їсти – встаю та іду до миски пса, який задоволено кружляє та гакає біля мене, насипаю корм. – Їж – командую – і той кидається на їжу так ніби сім днів не їв, а насправді я вчора вечері його годувала.

Пес нагодований та задоволений, а я зі спокійною душею можу полежати на гамаку, починати книгу. Почитати не вдається телефонує Аліна – моя шкільна подруга.

- Алло, Льоля, ти мене чуєш, алло – кричить у слухавку.

- Привіт, чого ти так горлопаниш, я ж не глуха.

- Вибач – знизує тон, ось так краще – Я просто в селі, батьки забрали картоплю копати, а  ту зв’язок як у погребі. Я чого дзвоню у тебе, які плани на вечір, не хочеш буде зустрітися? – і це мені говорить людина, яка поїхала копати картоплю, яка через пару годин не захоче з ліжка встати, це я по собі суджу, ми свою минулого тижня викопали.

- Вибач, напевне не вийде, я до бабці Ніни збиралася, завтра ж вже повертаюся до Києва з понеділку навчання.

- А, точно я й забула, давай хоч завтра зустрінемось, лимонаду вип’ємо, а то поїдеш до своєї столиці і не відомо коли повернешся.

- Добре, давай завтра здзвонимось у мене автобус о четвертій, думаю встигну.

- Та йду я мам, хвилинку.

- Це ти мені? – посміхаюся.

- Ні, все Льоля давай, бо мене тут у рабство взяли і без мене нічого не зроблять. Бабі Ніні вітання передавай.

- Добре, а ти  іди вже трудися! Труд з мавпи людину зробив, мо і з тебе ще щось вийде. І не все так погано – сміюся.

- Смішно, все давай пока – відключається.

З Аліною знайомі ще з садочку. Ходили разом на однин горщик разом. З нею дуже комфортно спілкуватися. До одинадцятого класу поки я була в місці ми були не розлий вода. А зараз ми бачимось лише тоді коли я приїжджаю додому.

Аліна погано склала іспити і не змогла вступити на бюджет до столиці, як хотіла, а батьки контракт її не потягли б. Тож її прийшлось вступати до нашого місцевого училища та допомогати батькам по господарству. Її батьки тримають худобу вдома та продають на базарі, а вона їм допомогає.

Я ж до іспитів почала готовитися завчасно, щоб вступити на безкоштовне місце, я хоч і впевнена, як би у мене не вийшло, то мама знайшла гроші, щоб заплатити, але я так не хотіла. Довго та плідно займалася самостійно та інколи з репетитом, поки я готовилася, Аліна розважалась, ні я не засуджую подругу, просто у неї також був шанс вступити, але вона їм не скористалася. Інколи вона жаліється, що її все набридло і її хочеться до столиці, але в свою чергу нічого ж не робить, вона могла б цього року вступити, але постійно вигадує відмазки.

До обіду поки сонце не починає сильно пекти проводжу на вулиці. А коли перебувати стає нестерпно тікаю до хати. Бо я так у минулому році заснула на гамаку і вся згоріла мама декілька тижнів кремами та мазями від опіків мене мазала, а потім шкіра почала злазити, як у змії. А зараз у мене легка, природня, гарна засмага.

Коли заходжу до будинку чую, що мама вже встала а на весь будинок розноситься аромат моїх улюблених пиріжків з вишнями.

- Мам, коли ти  все встигла? – заходжу саме у той момент, коли жінка перекладає пиріжки з дека на тарілку.

- Твої улюблені.

- Ум – хапаю один, гарячий, перекидаю з рури в руку, щоб швидше остиг та не попекти пальці.

- Ніко, куди гаряче, як мала дитина. Ти що не знаєш, що не можна їсти гарячу їжу – шкідливо для шлунка – ось видно, що у мене мама лікар.

- Мам, ну я один, ну вони так пахнуть – надкушую трішки, бо начинка ну дуже гаряча.

- Льоля, Льоля – мама цокає язиком.

- Я буду їхати до баби Ніни, ти зі мною ? – якщо що баба Ніна це мати мого батька і стосунки у моєї мами з свекрухою дуже хороші. Бабусі по мамині лінії у мене немає вона померла ще до мого народження. Тому баба Ніна у нас вогонь одразу за двох. Це ще одна людина на яку я схожа.

- Ой, ні доню, у мене щось голова після нічної розболілася навіть сон не допоміг. А ти їдь вона рада буде тебе бачити. Пиріжків візьми, яблук з саду.

- Добре, а ти тоді піди ще полеш і пиріжків не треба було робити, якщо погано почуваєшся – говорю суворо.

- Коли я їх ще зроблю, ти завтра їдеш вже, а для себе одної я готувати не буду, якщо захочу піду куплю.

- Мам, ти така в мене молода, може тобі треба чоловіка знайти.

- Льоля, - суворо, але з любов’ю до мене говорить мама – Ти що видумала, не вистачало, щоб ще донька матір навчала, хитра лисиця – посміхається, вона завжди так звертається до мене коли я говорю чи роблю, що її не подобається.

- Все мам, я до баби – хапаю пакет з пиріжками та яблуками та ще один пиріжок, щоб зїсти по дорозі – А ти подумай над моєю пропозицією!

- Льолька, зараз ремня отримаєш – чую з кухні поки вбуваю босоніжки, мама мене ніколи не била, навіть не лякала і зараз її отримаю ремня звучить, як пиріжок будеш. Посміхаюсь - Ніні Семенівні передай, що зайду на наступному тижні – чую вслід.

- Добре.

До автобусної зупинки іти від сили п’ять хвилин, приходжу саме у той момент коли зупиняється транспорт. До баби Ніни їхати майже в інший кінець міста, але мені це в задоволення.

Доїжджаю досить швидко та прямую до знайомого зеленого забору. Фіртка зачинена.

- Ба, – гукаю біля дверей, але глухо. І де мою ба носить.

Набираю її номер не відповідає, а повинна. Ми з мамою її на день народження подарували новий сучасний смартфон, так сказати впроваджуємо новітні, цифрові технології. Дзвоню, стукаю, гукаю. Вже починаю лякатися, бо минулого тижня у ба тиск піднявся мама капельниці її ставила, а якщо щось трапилось. У голові різні думки, але я себе не накручую.

Перед тим як перелізти через загорожу – це один з варіантів. Вирішую сходити до її сусідки. І о диво, моя ба сидить разом з сусідкою лускає насіння та щось обговорюють.