Читати книгу - "Шибайголови, Олександра Малінкова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Слава.
Дістаю з її рота цигарку й зминаю обидві в попільничці. Дарма взявся знову за погану звичку. Сьогодні просто ніч така. Все летить шкереберть і незвично одночасно.
Незвично, ось так, опинитися в чужому помешканні. А ще тонути в сірих дівочих очах.
- Дівчатам не треба палити! - Бурмочу, навіть не усвідомлюючи чи подумав про це, чи промовив вслух.
Мозок б’є в набат, що слід зібратися. Та як це зробити?
Після того, як загинули батьки в страшній автокатастрофі ми удвох з сестрою лишилися з бабусею.
Великий заміський будинок вмить осиротів. Вже не чутно: гомону батьків, їх дружніх суперечок, веселощів.
Бабуся… Єдина рідна людина. Інтелігентна з вишуканими манерами до мозку кісток. Сестра бодай хоч якось відповідає її критеріям виховання, а я… Такий собі шибайголова! Звичайно найулюбленіший! Але змінювати звички вже досить дорослої особистості? Ще те заняття, приречене на програш… Навіть, якщо ця “особистість” зараз пішла у відрив!
Хочу заглушити минулі спомини, стерти з пам'яті. Перебувати вдома й грати “хорошого” хлопчика ще те випробування.
Вулиця! Тут все по іншому! Ти можеш бути ким завгодно! Лише треба визначитися ким саме…
Вглядаюся в сірі очі цієї “малої”. Глибокі, виразні, красиві, допитливі. Очі, які здається бачать твою сутність, твій біль. Це лякає! До чортиків! Змушує нервувати!
- Якщо пообіцяєш поводитися чемно, то можеш лишитися до ранку. - Промовляє після паузи.
Здогадалася, що мені немає куди йти?
Для бабусі я з товаришем і його батьками за містом. Добре, що старенька не знає, що друзів в мене просто немає…
Давно вже слід винаймати власне житло, та я потрібен сестрі…Єдиній по справжньому близькій людині. Вони з Нікою приблизно однолітки. І школа в них одна. Випускний клас. Ще місяць і обидві попливуть у вільне плавання…
Я і “чемність”... Це як два поняття геть не сумісних. Але байдуже! Хоче думати так, та будь ласка! Зіграю що завгодно, заради можливості залишитися. Краще ніж ночувати на вулиці, чи ще ліпше - на вокзалі.
- Та я одна благочесність! - Змучено посміхаюся, слідкую за її реакцією, поглядаючи з під чола.
Дихати здається, вже трішки простіше. Напевно погарячкував з приводу зламаного ребра, звичайна гематома.
- Тоді ходімо! - Зве за собою до кімнати.
Кімната виявилася спальнею з одним великим ліжком. Досить дівчукова. Та врешті решт, що я розраховував побачити в жіночій кімнаті? Трансформерів на всю стіну?
- Це твоє ліжко на сьогодні. - Промовляє й протягує чисту білизну. - Впораєшся сам.
- Звичайно! - Киваю й проводжаю її поглядом.
Струнка, тендітна, молода та недосвідчено-наївна, як та квітка, яка щойно викинула до сонця свій рожевий бутон.
- Не поцуп нічого! - Вигукує, розвернувшись вже на самому виході з кімнати.
- Навіть твої трусики не можна? - Пошуткував провокуючи. Розтягую губи в широчезній посмішці.
- Особливо їх і не можна! - Вираз її обличчя, стає як у суворої вчительки. Отже спрацювало! Все ж таки викликав емоції.
Щойно залишаюся сам, як смуток та відчуття самотності знову повертаються, огортаючи, забираються глибоко під шкіру.
Пожбурив чисту білизну на велике сіре крісло, яке розташоване неподалік від ліжка.
Скидаю джинси, які так і лишаються на підлозі. Слідом за ними летять шкарпетки. Стрибаю на ліжко, забуваючи про біль й обіймаю подушку, глибоко вдихаючи дівочий аромат, який щедро ввібрала тонка тканина постільної білизни. Солодкий запах. З нотками ванілі. Моїм тілом розливається приємний щем.
____________________
Хто хоче бонусну главу в суботу? Пишіть в коментарях!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шибайголови, Олександра Малінкова», після закриття браузера.