Читати книгу - "Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн"

- Так, мій голос буде відданий за той самий варіант, що вибрав мій чоловік.

- Це прекрасно! - обливаючись потом вигукнув голова і почав кланятися: - Ви неймовірні, Ваша Величність! Ви прекрасні та розумні! Дякуємо Вам!

– Скажи чесно, Альво, – король схилився ближче до мене: – Ти щось задумала?

- З чого ти це взяв? - уточнила я, розуміючи, що сон стає нудним. Взагалі-то я віддала б перевагу прогулянці на чарівному пегасі, чи плаванню з русалками або... глянула на короля, який сидів поруч і рішуче заборонила собі думати про це «або», тому що такими темпами мене жоден будильник не змусить прокинутися.

- Ти жодного разу не приходила на наради, - почав перераховувати чоловік.- Жодного разу не поводилася так тихо протягом тривалого часу, крім того, ти жодного разу не попросила принести тобі вина і найнесподіваніше - прийняла мій бік. Я нічого не забув, Альво? - король раптом глянув на мої губи й від цього швидкоплинного погляду всередині все перевернулося, а чоловік гірко усміхнувся: - Чи вирішиш добити мене і запросиш у свою спальню?

- Приходь, - ляпнула, відчуваючи як з мене стрімко вивітрюється холоднокровна кар'єристка. Або це вона від близькості короля танула так безсовісно?

Але очі чоловіка у відповідь на цю фразу раптом закрижаніли, а на обличчі заходили жовна. Він різко відвернувся і знову запитав:

- Що ти замислила, Альво?

- Нічого я не замислювала, - буркнула ображено. - І взагалі, якщо я тебе та всіх інших так сильно нервую, то я можу піти?

Король, чиє ім'я в мене геть-чисто вилетіло з голови, знову підозріло мене оглянув і задумливо відповів питанням:

- Хто ж тобі заборонить?

Невже в моєму сні панує матріархат? Чи просто ніхто не може суперечити мені в моєму ж сновидінні?

У будь-якому випадку я не стала довго розмірковувати, а піднялася з-за столу. Відразу підскочили всі присутні та зігнулися у поклонах. Лише король залишився на своєму місці, і мені ще довго здавалося, ніби я відчуваю шкірою його уважний погляд.

- Бажаєте повернутися до покоїв, Ваша Величність? - послужливо запитала Віві. Я глянула у бік вікна і кивнула на садок. Навіть не встигла озвучити думку, як покоївка радісно закивала: - Прогулятися в саду це чудова ідея, чого і варто було чекати від великої королеви.

Я ніяк не прокоментувала цю фразу, лише мовчки пішла за Віві. Торохкочучи латами за нами слухняно крокували охоронці.

Я пам'ятала цей сад ще з минулого сну, пам'ятала гарний краєвид на світле місто, що розташувалося внизу, акуратні будиночки, чисті вулички. Зовсім не та картина, яку я звикла уявляти собі, чуючи «середньовіччя». Та й вбрання більше нагадували вікторіанську епоху, а у ванній кімнаті я бачила водопровід, що справно працював. Загалом фантазія створила цілком собі фентезійний, але придатний життя сучасної людини світ.

Розглядаючи красу міста, краєвиди близьких гір, дивовижні рослини, я знову поринула в роздуми про щорічний звіт, і зовсім не стежила за часом. Віві кілька разів намагалася привернути мою увагу, але я не реагувала. Дійшовши до величезного фонтану, зупинилася і придивилась до статуї. Це була дівчина, що тримала в одній руці чашу, а в другій запалену свічку, стояла босими ступнями на камені, а за її спиною розкрилися крила.

- Ваша Величність! - гукнув мене чоловічий голос. Я обернулася й одразу наткнулася поглядом на огрядного чоловіка, якого помітила ще на засіданні. Йому навперейми кинулася Віві:

- Міністре Карл, Її Величність, медитує, не смійте її турбувати.

- Її Величність завжди рада бачити свого дядечка, - солодким голосом промовив чоловік, дивлячись на тремтячу від страху, але готову до останнього захищати спокій своєї пані, покоївку. Потім він підняв кругле обличчя і глянув на мене дрібними очима: - Це ж правда, Ваша Величність?

Поняття не мала чи це правда, але кивнула. Віві підібгала губи та швидко відскочила вбік. Чоловік, якого моя покоївка назвала Карлом, випростався і гордо підійшов до мене:

- Чи можемо ми поговорити наодинці? - він сказав це дуже тихо, і смикнув бровами вгору-вниз. Я з його кривлянь нічого не зрозуміла, але махнула на служниць і стражників рукою, ніби проганяючи. Вони слухняно відійшли, а товстун повів мене за собою в глиб саду.

Як тільки ми відійшли на двадцять кроків, чоловік змінився. Він схилився до мене, роздмухав ніздрі та розгнівано зашипів:

- Що ти витворяєш, Альво?! Що за вистава була сьогодні на нараді? Роль покірної дружини тобі не личить!

Я здивовано дивилася на співрозмовника, не розуміючи, чому він так сміливо поводиться з місцевою королевою. Усі від жаху на коліна падають, а він вичитувати надумав, та ще й таким тоном.

- Ти навіщо на короля очима стріляла, дівко?! Нагадати хто тебе з бруду витяг? Тебе рідна мамка в бордель продала, якби я тебе не витягнув - згнила б у притоні. Пригадуєш, дівко? При мені то не вдавай з себе королеву! Чого лізла до Інгемара, га?

Точно! Короля звуть Інгемар. Де я таких імен набралася взагалі? Напевно, заснула з увімкненим телевізором, а там крутять якийсь фентезі серіал. Ех, політати б зараз на драконі.

- У довіру втиралася, - знизала плечима, прикидаючи, що взагалі робити з цим мужиком. У його компанії було зовсім неприємно.

Моя відповідь несподівано змусила товстуна заспокоїтись і посміхнутися, від чого його щоки затулили очі.

— Невже в цій прекрасній голові почали народжуватися розумні думки? Не думав, що дочекаюся. Налагодити контакт із королем тобі справді не завадить. Ось тримай.

Чоловік вклав мені в долоню маленький флакончик з кірковою кришкою. Усередині бовталася підозріла фіолетова рідина.

- Що це?

- Сховай, дівко! - зашипів Карл, озираючись на супроводжуючих, що залишилися біля фонтану. - Це отрута. Тобі потрібно бу…

Слова почали змащуватися. Звук ніби долинав здалеку. Кліпнувши, спробувала зосередитися на обличчі товстуна, але картинка здригнулася і розпливлася. З'явилося почуття польоту.