Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"

- То правду сказав, таки змінив? – голосно слину проковтнувши запитала я.

- Так, за це не турбуйтесь.

- Я і не турбуюсь, навпаки…

- І про дитину, чи то, про її відсутність, давайте поки нікому не говорити, - перебив мене Веніамін Павлович.

- Чому?

- Це зайва для всіх інформація, а крім того, полегшить вам спілкування зі слідчим, якщо до цього дійде, звісно, - пояснив він ніби заспокоюючи, а мене від того холодними краплями поту вкривати почало. - Як раптом не в той бік слідство заверне – спростуємо чутки миттєво, теж не проблема.  Та маю одне прохання – жодного слова нікому, навіть найближчим. Не ускладнюйте мені роботу – її зараз і так не бракує, самі розумієте. Хто б не довідався, а скоро, як завжди, всі вже знатимуть. І, так, Ярослава, - не дав і слова промовити, зупинив ще до того як уточнила. – Навіть самим най-най-найближчим. Подивимось, як далі справа піде. Сподіваюсь, вже невдовзі зможете про це з ким завгодно балакати, а поки – дайте слово і ані пари з вуст.

Все нутро з ним не погоджувалось, та пообіцяла і вирішила, що слова свого не порушу. Як він полишив квартиру, одразу рушила до кабінету і в бар чоловіка зазирнула. Налила собі пів келиха бренді та трохи колою заправила. Випила майже до дна, почекала трохи і повторила. Тут і прорвало, нарешті. Наридалась так, аж до цигарок тремтяча рука потягнулась – давно цієї звички позбулась, лиш чоловік іноді ще дозволяв собі одну-дві зрідка засмакувати. І мені закортіло страшенно. Зробила ще один напій і всілася на балконі біля попільнички.

Я ніколи Ігната, як чоловіка не кохала, та як друга любила сильно. Він давно був не просто роботодавцем, а за останні кілька років взагалі близькою людиною мені став. Діра тепер в грудях така, що ніякими коктейлями її не заллєш, лиш гірше з кожним ковтком стає. Та чим більше алкоголю додавала, тим тверезіше з іншої сторони на ситуацію дивилась. Я до цієї миті якось і не думала, що перша підозрювана буду, а даремно - обставини таки геть паршиві склалися. Може і добре, що Марку одразу правди і не сказала. Совість гризе, та й сісти за грати бажання зовсім не відчуваю. Уявлення не маю, чи реальна така перспектива, та не стану легковажити ймовірністю такого виверту долі і до слів Веніаміна Павловича уважно дослухаюсь. Хоча, поки не полишає здогадка, що Ігнатова вигадка про дитину мені тепер більше шкоди принесе, ніж користі. Думала спинитись вже горе заливати, та Навроцький поговорити зі мною досі не поспішав. Його не засуджувала, просто не розуміла. У нас дивна була родина, та до мене ставився завжди дуже приязно. Вони вдвох як подружжя були, а я така собі подруга-фасад. Та зараз, вочевидь, йому краще подалі від мене, врешті-решт, як уникає – має на те право. Від самого початку всі втрьох обговорили наші матримоніальні фіктивні плани. Три роки ми з Ігнатом проведемо в шлюбі, потім - розлучення. Жодних угод не укладали – все на довірі один до одного. Марк колись замолоду одружений був, а Ігнат в солідному віці вирішив хоч раз сходити. Все розуміла, бо у нас і досі не дуже толерують такі чоловічі смаки, а плітки зрідка виникали. Нащо їм це потрібно – зрозуміло, а для мене все ще важливіше було.

Моя мама давно на здоров’я жалілася. Лікували то серце, то нирки, а поки до гематолога дійшли – багато часу втратили. Відправили до онкогематолога, який порадив негайно почати лікування тут, а тим часом збирати гроші на клініку за кордоном. Було б де збирати – назбирала б, так хоч і зарплатню гарну мала, та не настільки, щоб на мамине лікування вистачило. Порахувала геть усе. Можемо продати автівку, і дачу, собі лишимо необхідний мінімум – всі разом в одній хаті жити будемо. Батько собі другу роботу одразу знайшов, а на допомогу свого чоловіка особливо і не розраховувала – наші стосунки очевидно для нас обох вже добігали кінця. Він мені закидав купу претензій, а я вже на нього і не зважала і образ не тримала. Та і правий же ж. Дитини у нас так і не вийшло, до ЕКЗ теж не дійшли, бо всю увагу на маму перемкнула. Розлучились і швидко і легко, наче колись і закоханими не були, за три роки все між нами згасло повністю і попелом осіло. Все що надумала продали, оселились всі втрьох в однокімнатній разом. Все чим могла ще допомогти – підробіток знайшла. Навіть два. Один за основним фахом, інший – довелось старий досвід згадувати. Колись давно, ще на першому курсі інституту, отримала сертифікат з  косметології. Та скільки часу не приділяла, а масажами обличчя багато не накопичиш. Якби не Ігнат – виходу б так і не знайшла. На його фірму «Біга-груп» працювала давно, спочатку просто третім лебедем в другому ряду, потім на іншу посаду поближче до фінансового директора перекинули. За передостанній рік вже так часто з Ігнатом бачились і країною мотались, що і заприязнитись встигли. Ніколи не розуміла його ставлення до мене, адже жодних натяків непристойних не було, а інакше його цікавість та прихильність до себе пояснити не могла. Потім звикла і прийняла його дружбу – і таке між чоловіком і жінкою буває, виявляється. Стали добрими приятелями, а потім і доволі близькими друзями – сама не зрозуміла, як так вийшло. Соромно було у нього в борг просити, та іншого варіанту просто не бачила. Не знала, як скоро таку суму відпрацювати йому зможу, та все ж набралась нахабства і почала важку розмову. Сиділа, затинаючись бекала і червоніла, а натомість отримала таку пропозицію, аж ледь не знепритомніла від шоку. Відправив в нокдаун двома словами, спитавши: «Може одружимось?». Лиш промайнула здивована думка: «Між дружбою чоловіка і жінки завжди щось встає», як за першим - швидко вдруге ошелешив. Цього разу нокаутував, да так, що геть за канати шкереберть вилетіла. І не підозрювала, що йому чоловіки до вподоби. Вперше з ним тет-а-тет говорила, а вдруге і Марк вже долучився. Сказати, що в шоці була – сильно применшити свій реальний стан. Та з огляду на обставини, довго над цією пропозицією не розмірковувала. Він довірив мені свою таємницю - я повністю погодилась на його умови. Батьків моїх одразу за кордон відправив, все оплатив, скоро і гарні новини отримали – лікування почали вчасно, там вони поки вдвох і житимуть, але медичних ускладнень не чекаємо. Ніяких паперів між нами з Ігнатом не було, лише свідоцтво про шлюб і усні домовленості. Я на прізвищі Копиленко лишилась, та всі оточуючі інакше ніж Райчук мене не називали. Ігнат всі медичні рахунки сплатив, та щедрість його і на тому не спинилась. Подарував мені ще дещо – інвестував в салон краси. Я на той бізнес спочатку як баранець на нові ворота дивилась, та Марк піднатаскав і навчив чого не знала, своїм досвідом щедро поділившись. На їх фірмі ще досі працювала, та тепер і свою мала. Пощастило – бізнес не потребував дофінансування, почав прибуток приносити. Зважаючи, скільки Ігнату вже завинила, сприйняла це як прекрасний розвиток подій – як буду розумною та уважною, може потроху борг свій і відіб’ю. Звісно, лиш фінансову частину – за те що не відмовив в потрібну мить ніколи Ігнату не віддячу. Тепер вже і є чим борг повертати, але вже нема кому.