Читати книгу - "Ліс таємниць"

Плямошкур здригнувся.

— Аякже, добре пригадую. Громовий Клан не міг навіть перетнути струмок, щоб прийти сюди на Зборище.

— Деякі коти тоді потонули, — смутно нагадала Річкова королева.

— Здобич також, — додав Крукошуб. — Ті коти, що вціліли, мало не вмерли з голоду.

— Не приведи нас Зореклан до такого! — палко сказав Плямошкур.

Крукошуб плюнув:

— Та цей молодняк нізащо не впорається. У ті часи ми були всі разом.

Вогнесерд не стримався:

— Але ми й зараз маємо сильних вояків…

— Хто тебе запитував? — прогарчав старий котяра. — У самого ще молоко на вусах не обсохло!

— Але ми... — Вогнесерд урвав мову, бо повітря розітнув пронизливий крик і всі навколо затихли. Він повернувся до чотирьох котів, що вже сиділи на верхівці Великого Каменя. Провідники Кланів здавалися лише чорними обрисами у срібному сяйві місяця.

— Тсс! — прошипів Плямошкур. — Віче зараз почнеться. Він ще раз смикнув вухами і лагідно промуркотів: — І не зважай ти на Крукошуба. Він би і в Зореклані знайшов приключку.

Вогнесерд вдячно лизнув Плямошкура, підібгав під себе лапи і наготувався слухати. Високозорий, провідник Вітряного Клану, розпочав із розповіді про те, як його коти оклигують після битви проти Річкового та Тіньового Кланів.

— Один наш старійшина помер, — нявкнув він, — але всі вояки вижили... — і після паузи провідник значуще додав: — ... щоб знову битися, коли настане час.

Ночезір прищулив вуха і примружив очі, а от Кривозір глибоко й загрозливо загарчав.

Вогнесерд увесь наїжачився. Якщо провідники кинуться один на одного, інші коти теж розпочнуть бій. Чи траплялося таке на Зборищі? Звісно ж, навіть Ночезір, провідник Тіньового Клану, не ризикне накликати на себе гнів Зоряного Клану, порушивши священний мир!

Поки Вогнесерд із осторогою спостерігав за розлютованими котами, наперед вийшла Синьозірка.

— Це добрі новини, Високозорий, — делікатно нявкнула вона. — Ми всі маємо радіти звістці про те, що Вітряний Клан знову почувається сильним.

Блакитні очі кішки сяяли у світлі місяця, коли вона дивилася то на Тіньового, то на Річкового провідника. Ночезір відвернувся, щоб уникнути її погляду. А Кривозір тільки схилив голову, і тому неможливо було збагнути, про що він думає.

Вогнесерд пригадав, що саме Тіньовий Клан під керівництвом колишнього жорстокого лідера Зорелома багато повень тому вигнав Вітряний Клан. І лише заради того, щоб розширити власні угіддя. Річковий Клан скористався з відсутності Вітряних котів і почав полювати на спорожнілих землях. Але після вигнання Зорелома Синьозірка переконала інших провідників у тому, що життя в лісі залежить від усіх чотирьох Кланів і Вітряний Клан повинен повернутися. Вогнесерд здригнувся на згадці про тривалу і дуже складну мандрівку, яку він здійснив із Сіросмугом. Друзі отримали завдання знайти Вітряний Клан і привести його додому, на височини.

Це нагадало Вогнесерду, що він мав намір знову перетнути ці височини в пошуках Круколапа. Рудий вояк важко зітхнув: у нього не було палкого бажання вирушати в цю подорож. «Принаймні Вітряний Клан добре ставиться до Громового, — подумав він. — Тож на нас із Сіросмугом не нападуть дорогою».

— Громові коти також оклигують, — провадила Синьозірка. — А з часу останнього Зборища двоє наших новаків стали вояками. Тепер ви знатимете їх як Порохошуба і Піскошторму.

Під Великим Каменем почулися схвальні вигуки. Як помітив Вогнесерд, нових вояків підтримали криками коти переважно з Громового і Вітряного Кланів. Він мигцем глянув на Піскошторму, що сиділа, гордо піднявши свою блідо-руду голівку.

Далі Зборище відбувалося мирно. Вогнесерд пригадав попередню зустріч Кланів, коли всі звинувачували одне одного в тому, що вони полюють на чужій території. Але зараз про це ніхто не згадував. Насправді то група волоцюг, очолювана Хвостоломом, полювала на угіддях Кланів. І ці самі волоцюги спробували напасти на табір Громового Клану, де їх, власне, ущент розгромили. Але новини про цей напад ще не розійшлися серед котів. Таємниця Синьозірки та Хвостолома залишалася таємницею.

Коли віче добігло кінця, Вогнесерд роззирнувся в пошуках Сіросмуга. Щоб знайти Круколапа, їм слід вирушати негайно, поки інші Громові коти були ще в лощовині й не побачили, в якому напрямку вони зникли.

Вогнесерд перехопив винуватий погляд Прудколапа — учня Довгохвоста. Новак сидів посеред гурту молодих котів із Тіньового Клану. Іншим разом Вогнесерд гукнув би його, наказавши відшукати наставника та рушати з ним додому, але зараз йому хотілося якомога швидше знайти Сіросмуга. Він забув про Прудколапа, щойно побачив, як друг прямує йому назустріч. Поблизу не було ані сліду Срібнострумки.

— Ось ти де! — гукнув Сіросмуг, сяйнувши своїми жовтими очима.

Вогнесерд бачив, що Зборище сподобалось його товаришу, хоч той навряд чи слухав багато балачок.

— Готовий? — нявкнув він до Сіросмуга.

— Маєш на увазі піти зустрітися з Круколапом?

— Не так голосно! — зашипів Вогнесерд, стривожено роззираючись.

— Так, готовий, — уже тихіше нявкнув Сіросмуг. — Хоч і не скажу, що мені аж кортить. Проте я ладен на все, аби скинути собі з хвоста Тигрокігтя. Чи ти маєш кращі ідеї?

Вогнесерд похитав головою.

— Це єдиний варіант.

Лощовина досі кишіла котами, які тепер ладналися рушати на всі чотири сторони. Ніхто, здається, не звернув уваги на Вогнесерда і Сіросмуга. Друзі вже майже вилізли угору схилом, що вів до височин Вітряного Клану, аж тут позаду них пролунав нявкіт:

— Агов, Вогнесерде! Куди це ти?

То була Піскошторма.

— Ем… — Вогнесерд безпорадно глянув на Сіросмуга. — Ми підемо кружним шляхом, — на ходу вигадував він. — Вояк із Вітряного Клану розповів нам про кролячий садок просто біля наших угідь. Хотілося б принести додому трохи свіжини.

Раптово Вогнесерд збагнув, що Піскошторма може запропонувати свою допомогу, тому швиденько додав:

— Ти ж передаси Синьозірці, якщо вона запитає, куди ми поділися?

— Звісно, — позіхнула Піскошторма, демонструючи гострі білі зуби. — Я буду уявляти, як ти ганяєшся за кроликами, коли вляжуся собі в гарному теплому гніздечку!

Махнувши на прощання хвостиком, вона рушила геть. Вогнесерд відчув неабияке полегшення, хоч йому й неприємно було брехати.

— Ходімо, — нявкнув він Сіросмугові. — Поки нас іще хтось не помітив.

Двоє молодих вояків шугнули під кущі й попрямували вгору схилом. На верхівці Вогнесерд на мить затримався, роззираючись і перевіряючи, чи ніхто часом не йде за ними назирці. Тоді вони із Сіросмугом проминули гребінь улоговини й помчали в напрямку трясовини, за якою стояла ферма Двоногів.

«Це єдиний спосіб», — знай повторював собі Вогнесерд, біжучи вперед. Він мусив дізнатися правду. Не лише заради Рудохвоста і Круколапа, але заради усього Клану. Тигрокігтя треба спинити… перш ніж йому випаде нагода вбити ще когось.

Розділ 2

Вогнесерд обережно принюхався до стежки. Сніг був прим’ятий, на