Читати книгу - "Зовнішня історія. Penis. Керівництво з експлуатації"

Поза тим, позитивні сторони слід зважувати разом із небажаними ефектами. Хоча це незначне хірургічне втручання лише зрідка дає серйозні ускладнення, вони все ж трапляються. Ще не так давно, 2012 року, хлопчик в Осло помер після проведення процедури обрізання на 13-й день після народження. Подібні випадки описано в усьому світі, але вони трапляються вкрай рідко. Інші рідкісні, однак серйозні ускладнення – зараження крові й гангрена головки пеніса. Менш серйозні, але значно поширеніші – кровотеча та інфекція.

Чистоплотність також часто використовують як аргумент на користь обрізання. Але дотримуватись чистоти під крайньою плоттю не так важко, якщо вона відтягується донизу. Що стосується чоловіків зі щільною крайньою плоттю, то тут зовсім інша ситуація, тоді операція не завадить.

Інша дискусія точиться навколо того, наскільки обрізання знижує сексуальне задоволення. Тут відповідь науки не зовсім однозначна. Однак схоже на те, що чоловіки, які пройшли обрізання, загалом отримують утіху від сексу нарівні з тими, на чиїх пенісах усе ще красується шапочка Санти.

Тісно в шоломі

Незалежно від віросповідання чи культурних звичаїв, існують окремі випадки, коли крайня плоть стає проблемою і має бути усунена. Це стосується здебільшого випадків, коли вона надто тісна, – такий стан називають фімозом.

Усі хлопчики народжуються із тісною крайньою плоттю, у перші роки життя вона також прикріплена до головки пеніса вільними спайками. З роками в більшості хлопців шкільного віку крайня плоть м’якне і надривається таким чином, що її стає легко відтягувати з головки пеніса. У декого це відбувається пізніше, а ще в декого тісна крайня плоть утримується тривалий час і в період статевого дозрівання. Іноді вона може бути настільки тісною, що випирає, як надувна кулька, коли хлопець пісяє.

Усе це нормальні стани, які в принципі не потребують лікування. У маленьких хлопчиків узагалі не треба намагатися зміщувати крайню плоть донизу силою. Є ризик того, що вона застрягне за головкою пеніса, тоді її неможливо буде повернути на попереднє місце, а це призведе до розвитку так званого парафімозу, в результаті якого приплив крові до головки зменшується. Це спричинює сильні болі й у гіршому випадку може призвести до постійного пошкодження. Дайте організму змогу впоратися із цим самостійно. Для цієї ділянки в такий період значною мірою характерне самоочищення, тож не обов’язково зміщувати крайню плоть донизу для забезпечення задовільної гігієни.

Іноді, однак, необхідно допустити до пеніса лікаря зі скальпелем. У дітей і підлітків це стосується насамперед того, коли щільна крайня плоть призводить до повторних запалень та інфекцій, або якщо вона настільки тісна, що важко пісяти. І навіть тоді намагаються по змозі уникнути операції. Спершу намагаються двічі на день змащувати внутрішню частину крайньої плоті міцною стероїдною маззю, при цьому обережно її розтягуючи. Якщо десь за чотири тижні це не дає результату, слід розглянути можливість операції.

Навіть якщо є необхідність удатися до хірургії, не завжди обрізання має бути повним. Оперуючи дітей, часто достатньо обмежитись невеликим надрізом із зовнішнього боку крайньої плоті, а потім зшити її в такий спосіб, щоб отвір став ширшим. Таке хірургічне втручання називається методом дорсального розрізу і займає приблизно п’ятнадцять хвилин. І лише якщо вузькість повернеться, удаються до повного обрізання.

Фімоз може також розвинутися в дорослих чоловіків як результат шкірної хвороби, що називається lichen sclerosus (лишайниковий склероз). У чоловіків ця хвороба характеризується тим, що шкіра крайньої плоті грубіє і твердне, стає рубцевою. Тоді без операції не обійтися, і крайню плоть треба усувати повністю.

Кістка та шипи пеніса

Порівняно з органами розмноження інших тварин, «спорядження» самця людини влаштовано не надто креативно. Яскравий приклад – кістка статевого члена. Попри те, що в більшості мов існують сленгові вислови, які проводять паралелі між ерегованим пенісом і кісткою, жодної такої кістки в людини не існує, хоча ми, імовірно, мали її до того, як від’єдналися від неандертальців.

В інших тварин кістка статевого члена збереглася. По суті більшість приматів, окрім людей та окремих видів невеликих мавп, має кістку в статевому члені. Ми її знаходимо, зокрема, у шимпанзе, горил, собак, ведмедів, моржів, щурів та єнотів.

Незалежно від виду, кістка пеніса має назву baculum (бакулюм), що перекладається з латини як «палиця» або «посох». Існує і жіночий варіант – baubellum (баубеллюм), невелика кістка в кліторі, виявлена в деяких видів тварин.

Існує певна невизначеність щодо ролі, яку відіграє бакулюм. Найпоширеніша теорія пов’язує його зі здатністю витримувати довготривалий статевий акт. Види, яким притаманний проміскуїтет, тобто ті, які часто задіяні у статевих актах із багатьма партнерами, завжди мають більшу і розвиненішу кістку пеніса. Теоретичне пояснення таке: що довше самець здатен продовжувати статевий акт, то менше часу має самиця на парування з іншими. У такий спосіб самець збільшує шанси на те, що саме його сперма запліднить самицю.

У видів, які практикують пролонговані статеві акти, тобто акти тривалістю понад три хвилини для досягнення оргазму, бакулюм також більш розвинений. Можливо, декого це розчарує, та люди не належать до цієї групи. Отже, нам треба значно менше трьох хвилин для досягнення кульмінації. Утішмося тим, що надзвичайно багато звірів має іще коротший сексуальний акт, часто навіть у кілька секунд. Серед ссавців ми фактично витрачаємо на це найбільше часу. Але чому ж тоді ми займаємося цим так довго? Дехто, можливо, стверджуватиме, що задля задоволення, однак еволюцію мало непокоїть, наскільки певне заняття приємне. Тож має бути інше пояснення. Одна з теорій стверджує, що повторні рухи всередину і назовні сприяють усуненню сперми від інших чоловіків. Форма головки людського пеніса свідчить на користь цієї теорії, оскільки краї довкола головки функціонують як лопатка чи граблі, що витягують із собою сперму назовні. У наші дні ця функція не має аж такого значення, хоча могла відігравати ключову роль на ранніх етапах розвитку людини.

У всі часи чоловіки витрачали багато енергії на пошуки сексу. Досягти цього не було б легше, якби ми, як, скажімо, шимпанзе, коти і кажани, мали тверді шипи на пенісах. Багато що свідчить про те, що наші далекі пращури такі шипи мали, але ми, на щастя, отримали врешті-решт гладенькі пеніси.

Шипи, які спостерігаємо в багатьох інших видів, зроблені з кератину, тієї самої речовини, яку знаходимо в наших нігтях. Уявивши пеніс, укритий такими шипами, неважко зрозуміти, які відчуття матиме самиця під час сексуального акту.

Тож чому окремі види тварин вирішили залишити шипи, які для інших – справжнісінький інструмент тортур? Що до кажанів, то одна з теорій така: шипи допомагають підтримувати статевий акт навіть у повітрі або в позі «звисаючи з дерева». Дехто вважає, що в котів шипи стимулюють вихід яйцеклітини в самиці зішкрібом із піхви, коли пеніс виходить назовні. За те, що наші статеві акти тривають довше, ніж у багатьох інших ссавців, ми, мабуть, таки маємо дякувати пращурам, які позбулися цих шипів близько шести мільйонів років тому.

Тепер уже ніхто не сумнівається, що навіть без шипів та кісток пеніс багатогранний і захопливий орган. Він досконало влаштований для виконання свого важливого завдання – творення прийдешніх поколінь. Практично всі пеніси в змозі це