Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

Івона мовчить.

Зажди! Стримайся! Це дуже важливо — скажімо, хтось підходить до тебе й каже, що ти — така-то й сяка-то, найгірші, найжахливіші речі, які вбивають людину, перекреслюють, відбирають у неї дар мовлення, життя. На що ти відповідаєш: «Так, я така, це правда, але...» Але що?

Івона мовчить.

ЦИРИЛ: Ну, що? То що?.. Кажіть сміливо!

ПРИНЦ: Але, наприклад: «...У мене добре серце. Я добра». Розумієш — ота єдина принада. Цей єдиний плюс!

ЦИРИЛ (рвучко): Кажіть! Кажи, пані!

ПРИНЦ: То, може, ти пишеш вірші, га? Якісь поминальні вірші, якісь елегії... ну... о, хай би вони були найгіршими, ручаюся тобі, що я декламуватиму їх із запалом. Просто дай мені точку опертя — дай мені точку опертя! Отож ти пишеш вірші, га?

Івона мовчить.

ЦИРИЛ: Вона це зневажає.

ПРИНЦ: Чи ти віриш у Бога? Молишся? Стаєш навколішки? Віриш, що Ісус Христос помер за тебе на хресті?

ІВОНА (зневажливо): Авжеж.

ПРИНЦ: Диво! Нарешті! Слава тобі, Господи, на висоті! Але чому вона це каже... тоном... тоном... із такою зневагою? Про Бога зі зневагою! Про те, що вона вірить у Бога, зі зневагою!

ЦИРИЛ: Це переходить межі мого розуміння.

ПРИНЦ: Цириле, я щось тобі скажу. Вона вірить у Бога через свої дефекти і знає про це. Якби в неї не було дефектів, не вірила би. Вона вірить у Бога, але водночас знає про те, що Бог — це тільки пластир на її психофізичні дефекти. (До Івони.) Хіба не так?

Івона мовчить.

Бр-р-р... А таки є в цьому якась страхітлива мудрість — сонлива мудрість...

ЦИРИЛ: Ліки! Ліки! Пігулки і відповідний оздоровчий курс зцілили би від цієї мудрості. Гігієна — вранішня прогулянка — спорт — булочки з маслом.

ПРИНЦ: О, перепрошую, ти забуваєш, що її організм не приймає ліків. Не приймає, бо він занадто сонний. Ми це вже знаємо. Не приймає ліків від сонливості, бо надто сонний. Ти забуваєш про містичне коло. Ранкові прогулянки і спорт, звісно, добре вплинули б на це її ослаблення, але вона не може ходити на прогулянки, бо занадто слабка. Пані й панове, тобто не пані й панове, а Цириле, чи ти чув колись про щось подібне? Це викликає співчуття, так, але це співчуття... різновид цього співчуття...

ЦИРИЛ: Мабуть, це кара за гріхи. Ви, пані, мусили добряче нагрішити в дитинстві. Філіпе, на споді цього мусить бути якийсь гріх, тут без гріха не обійшлося. Ви мусили нагрішити.

Івона мовчить.

ПРИНЦ: Ха! Тепер я упіймав кота за хвіст! Послухайте, пані, — якщо ви така ослаблена, то і страждання мусите відчувати слабше — слабко і ще слабше, ви чуєте? — Коло замикається на вашу користь, усе вирівнюється. Усі чари, всі спокуси цього світу ви мусите відчувати слабше, і тому ви ще й мусите слабше страждати.

Івона мовчить.

То що?

Івона мовчить, придивляється до Принца з-під лоба.

ЦИРИЛ (помітив це): Чого це вона так?

ПРИНЦ: Що?

ЦИРИЛ: Начебто нічого! А все ж таки...

ПРИНЦ (стривожено): Чого це вона так?..

ЦИРИЛ: Філіпе! Це вона до тебе!

ПРИНЦ: До мене? Що?!

ЦИРИЛ: Та ж бо оце... Адже вона тебе... очима поглинає... Пристрасно! Пристрасно, бісова мама! Вона підбирається до тебе... отак, по-своєму... Вона до тебе! До тебе! Обережно — її слабовитість пристрасна, пожадлива, як сто чортів!

ПРИНЦ: Вона безсоромна! Це безсоромність! Специфічна безсоромність! Як смієш ти до мене чіплятися, глисто! Припечемо її? Візьми коцюбу і розігрій до білого жару — ото стрибатиме! Пустимо її в танок!

ЦИРИЛ: Таж Філіпе!

ПРИНЦ: У ній є щось таке, чого не проковтнеш! Таке, чого не можна знести! Ви мене ображаєте, пані! Ви ображаєте мене до глибини! Знати не хочу більше про ваші клопоти — ти песимістко, ти — ти реалістко...

ЦИРИЛ: Філіпе!

ПРИНЦ: Диви, як вона сидить.

ЦИРИЛ: Нехай підведеться.

ПРИНЦ: Тоді вона стоятиме! Диви, як просить... як просить... Вона постійно про щось просить... про щось, про щось — про щось — чогось домагається від мене. Цириле, цю істоту треба знищити. Дай мені ножа — я з легким серцем перетну їй горлянку.

ЦИРИЛ: На милість Божу!

ПРИНЦ: Нічого, це жарти! Але вона боїться — диви, вона серйозно боїться. Страшенно боїться — це підло. Чого ви боїтеся, пані, таж я пожартував... Це жарти! Чому ви це серйозно, якщо я жартома...

ЦИРИЛ: Ти починаєш блазнювати.

ПРИНЦ: Що? Ах, справді. Кумедно. Гадаєш, я справді блазнюю? Дуже можливо. Але це її провина — не моя! Це вона мене, не я її!

Дзвінок: заходить Валентій.

ЦИРИЛ: Та хто там? (Дивиться крізь вікно.) Здається, гості.

Камергер, дами.

ВАЛЕНТІЙ: Відчинити?

ПРИНЦ: Вони прийшли на вивідки. Ходімо, треба зачесатися.

Виходять: Принц, Цирил та Івона. Валентій відчиняє. Заходять: Камергер, двоє кавалерів, чотири дами, Інокентій.

ПЕРША ДАМА: Нема нікого (роззирається).

ДРУГА ДАМА: Ой, я не можу (хихотить).

ПЕРШИЙ КАВАЛЕР: Ану як він серйозно?

КАМЕРГЕР: Спокійно, спокійно, мої пані!.. Тільки, будь ласка, без отих смішків-пересміхів.

Дами хихочуть.

Будь ласка, без смішків-пересміхів!

Дами хихочуть.

Прогулюємося, начебто нічого не сталося, щоби зметикувати, звідки вітер дме.

ПЕРША ДАМА: Серйозно? Ха-ха-ха! Це думка! — Дивіться — її капелюх! Капелюх! Вмираю!

ДРУГА ДАМА: Я лопаюся!

КАМЕРГЕР: Узяти себе в руки! Узяти в руки! В руки!

ГОСТІ: Хі-хі-хі — ми не можемо! — Хі-хі-хі! — Припини, бо я не можу. — Сама припини. — Вмираємо! Лопаємося! (Сміються тихо, під’юджуючи одне одного: сміх то наростає, то згасає — лише Інокентій не сміється.)

Заходять: Принц, Цирил, Івона.

Принц!

Кланяються.

КАМЕРГЕР: Власне, власне, прогулюючись тут, ми не змогли стриматися (потирає руки) — всією компанією!

ПРИНЦ: Івоно, моя кохана, — я тішуся, що можу познайомити вас усіх з моєю нареченою.

ГОСТІ: О-о-о-о! (Кланяються.) Вітання, вітання!

ПРИНЦ: Люба моя, здолай свою несмілість і скажи що-небудь. Кохана, ці пані й панове належать до найліпшого товариства, чому ти їх так лякаєшся, начебто це зграя людожерів або шимпанзе з острова Борнео. Даруйте, товариство, моя наречена неймовірно делікатна, гордовита і тривожна — з нею не так просто. (До Івони.) Та сядь же, бо ми не можемо стояти вічно.

Івона начебто хоче сісти на підлогу.

ЦИРИЛ: Таж не сюди!

ГОСТІ: Ха-ха-ха!

ПЕРШИЙ КАВАЛЕР: Я присягнув би, що там був стілець.

ПЕРША ДАМА: Був, але втік.

ГОСТІ: Ха-ха-ха! Чари! Промах!

КАМЕРГЕР: Будь ласка, будь ласка (підсуває стільця). Тільки обережно!

ЦИРИЛ: Тримайте міцно, щоби знову не втік!

КАМЕРГЕР: Нехай пані зволіють добре прицілиться!

ПРИНЦ: Добре прицілься, моя люба.

Івона сідає.

Є!

Усі сідають, окрім Принца.

ПЕРША ДАМА (збоку до Принца, довірчо): Направду,