Читати книгу - "Планета людей, Антуан де Сент Екзюпері"

Найперше, що мала зробити планета, з якої озвався цей чоловік, єдине, що вона мала зробити - це передати нам точні відомості, аби ми могли прокласти собі дорогу серед світил. І ті відомості були хибні. А щодо всього іншого, то їй би поки що помовчати. І Нері пише мені: «Замість клеїти дурня, краще б вони куди-небудь нас вивели...» Вони - це в нього означало все населення земної кулі, всі народи з їхніми парламентами і сенатами, з імператорами, арміями і флотами. І, перечитуючи те послання бевзя, який надумав поквитатися з нами, ми повернули на Меркурій.

Врятувала нас дивна випадковість. Втративши надію дістатися Сіснероса, я розвернувся під прямим кутом до берега і надумав летіти цим курсом, аж доки стане пального. Це давало хоч якийсь шанс уціліти, не потонути в морі. На нашу біду, мої уявні маяки завели мене бозна-куди. І, на лихо, в найкращому разі нам довелося б серед ночі пірнути в густий туман, і ми, напевне, розбилися б при посадці. Але я не мав з чого вибирати.

Становище було таке ясне, що я тільки сумно знизав плечима, коли Нері підсунув мені записку з повідомленням, яке ще годину тому могло нас врятувати: «Сіснерос намагається визначити де ми. Сіснерос передає: приблизно двісті шістнадцять...» Сіснерос уже не спав, окутаний мороком, Сіснерос прокидався, ми відчували його, він був десь ліворуч од нас. Але де саме, на якій відстані? Ми з Нері коротко обмінялися думками. Надто пізно. Так вважали ми обидва. Кинешся шукати Сіснерос - чого доброго, зовсім берега не знайдеш. І Нері відповів: «Пального лишається на годину. Летимо курсом дев'яносто три».

Але тим часом один по одному прокидалися інші аеропорти. В нашу розмову встрявали нові голоси: Агадір, Касабланка, Дакар. І в кожному місті радіостанція зчиняла тривогу на аеродромі. Начальники аеропортів по тривозі викликали наших товаришів. І поступово всі вони зібралися круг нас, мов коло ліжка хворого. Співчуття, які нічим не могли нам допомогти, але все-таки співчуття. Марні поради, але скільки в них ніжності!

І раптом озвалась Тулуза, аеродром, з якого ми вилетіли і який лишився десь там, за чотири тисячі кілометрів од нас. Тулуза вторглася до нас і з ходу, без зайвих слів спитала: «Номер вашого літака - Ф... (Я вже забув той номер)?» - «Так».- «Отже, у нас є ще на дві години пального. Бак вашої машини нестандартний. Курс на Сіснерос».

Отак потреби, що їх породжує професія, перетворюють і збагачують світ. Рейсовому пілотові зовсім не обов'язково переживати подібну ніч, аби відкрити новий зміст у звичних картинах. Одноманітний краєвид за вікном, який стомлює пасажира, екіпажеві літака видається вже іншим. Оте громаддя хмар, що закриває обрій, пілот сприймає не як окрасу: воно задасть роботу його м'язам і поставить перед ним нелегкі проблеми. І він включає його в свої розрахунки, вимірює, їх уже зв'язує спільна мова. А он удалині височіє гірська вершина - чим вона зустріне його? При місяці то непоганий орієнтир. Але якщо пілот летить наосліп, ледве вирівнючи курс і не знаючи до пуття, де він перебуває, тоді цей гірський шпиль стає вибухівкою, сповнює небезпекою всю ніч, як одна-єдина міна, що пливе по волі течій, запаскуджує все море.

Так змінюється в очах пілота й океан. Пасажири літака не помічають шторму: з висоти не видно, як здіймаються величезні хвилі, і здається, що хмари бризок унизу нерухомі. Тільки величезні пальми біліють там, розкинувши своє зубчасте, пооране жилками і наче вкрите памороззю віття. Але екіпаж розуміє, що в тому місці на воду не сісти. Для нього ці пальми - наче величезні отруйні квіти.

І навіть якщо рейс випадає щасливий, пілот на своїй трасі ніколи не буває просто глядачем. Барви землі і неба, сліди вітру на морі, хмари, позолочені заходом - пілот не захоплюється ними, він думає про них. Як ото селянин, що, обходячи своє господарство, по тисячі прикмет визначає, чи скоро почнеться весна, чи не буде заморозків, коли ждати дощу,- так і професійний пілот передбачає за прикметами сніг, туман, погожу ніч. Машина, яка, здавалося б, мала віддалити людину від природи, поставила її в ще більшу залежність від суворих законів природи. Грозове небо викликає пілота на суд стихій, і він, самотній, боронить свій вантаж у суперечці з трьома первісними божествами: з горами, морем і бурею.

1

Кілька наших товаришів, в тому числі і Мермоз, проклали французьку авіалінію Касабланка-Дакар, яка йшла через не скорені ще райони Сахари. Мотори тоді були ненадійні, Мермоз зазнав аварії і попав до маврів 8 ; ті не наважилися його вбити, два тижні тримали в полоні, а потім відпустили, узявши за нього викуп. І Мермоз знову почав возити пошту над тими самими районами.

Коли відкрилося повітряне сполучення з Америкою, Мермозові, котрий завжди був серед перших, доручили розвідати ділянку траси від Буенос-Айреса до Сантьяго і, після повітряного мосту над Сахарою, прокласти такий же міст через Анди. Йому дали літак, що піднімався на п'ять тисяч двісті метрів. А вершини Кордільєр сягають семи тисяч метрів. І Мермоз вилетів шукати проломів. Перелетівши піски, він став на герць з горами, з крутими вершинами, на яких вітер шарпав снігові замети; він кинув виклик передгрозовій імлі, що гасить усі земні барви, і повітряним потокам, таким рвучким і гострим, що коли натрапиш на них між двома кам'яними стінами, то здається, наче вступаєш в бійку на ножах. Мермоз починав бій, не знаючи супротивника, не відаючи, чи пощастить йому лишитися живим. Мермоз «випробовував шлях» для інших.

І ось одного разу під час таких «випробувань» він став полоненим Анд.

Їм довелось приземлитися на висоті чотири тисячі метрів на майданчику, оточеному прямовисними стінами, і два дні вони з механіком шукали, як урятуватися. Вони були в полоні. І тоді вдалися до останньої можливості - спрямували літак до прірви, розігнали його; літак рвучко підскочив кілька разів, докотився до краю майданчика і зірвався в безодню. Падаючи, він, зрештою, набрав достатньої швидкості і знову почав слухатись керма.