Читати книгу - "Оповідання"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Невже знайшли, нарешті, загадкову Землю Санникова? — зрадів я. — В якому місці? У вигляді згаслого вулкана — так, як я описав у своєму романі?
— На жаль, Землі Санникова ще не знайшли, — посміхнувся мій гість. — І я боюся, що цієї землі взагалі вже немає, що вона, як запевняють наші гідрологи, розтанула у зв’язку з потеплінням Арктики.
— Так, вони гадають, що ця земля складалася з викопного льоду, як деякі інші острови Льодовитого океану, котрі тануть на наших очах і зникають. Але щодо Землі Санникова це ще потрібно довести.
— Ми були набагато далі, аніж ви думаєте. Я брав участь у польоті по планетах нашої Сонячної системи.
— Що ви кажете?.. На якому снаряді?
— Ракетному, реактивної дії. І політ був вдалий. Як бачите, я повернувся живий і неушкоджений.
— На якій же планеті ви побували? Ймовірно, насамперед на нашому супутнику — Місяці?
— Місяць цікавий лише для геологів. На ньому немає ані повітря, ані води, ані життя. Ми були значно далі, — ми відвідали Меркурій, Венеру і Марс.
— Оце то політ! Розкажіть же подробиці — яка швидкість руху, способи посадки і старту снаряда, його захисту від космічних променів? Яка апаратура?
— Про це зарано говорити. Ракета зі всіма особливостями її обладнання — наше радянське досягнення останнього часу. Ось усе, що можна сказати вам про снаряд.
— А спостереження на планетах? Про них можна розповісти?
— Це можна. Скоро буде опублікований науковий звіт, який складають наші учені, учасники польоту. Я можу повідомити лише свої враження — не ученого, а тільки помічника штурмана, який бачив усе на власні очі й чув деякі пояснення вчених — астронома, геолога, палеонтолога.
— Розкажіть! Слухатиму з величезною увагою.
— Перш за все, — почав свою розповідь льотчик, — ми попрямували на Меркурій. Наші учені вважали, що ця планета, як наймолодша, найближча до Сонця, повинна переживати юність життя, і на ній можна побачити початок розвитку органічного життя, найдавніших рослин і тварин, якщо виявиться, що вона вже достатньо охолола. Наша ракета, пробившись крізь дуже густу пелену хмар, сіла на воду великого басейну недалеко від його крутого берега, що привернув нашу увагу своїми яскравими барвами. Ми причалили до берега і вийшли із снаряда, звичайно, в кисневих масках: адже склад атмосфери нам був ще невідомий.
— Що ж ви побачили на березі?
— Берегові схили, горби, навіть найкрутобокіші, були поспіль укриті товстенним килимом лишаїв чи мохів, у якому ноги утопали, немов ми йшли по товстих перинах. Вся ця рослинність — різних кольорів: зеленого, жовтого, червоного, фіолетового, синього, сірого, чорного — і різних відтінків. І по всій поверхні цього килима повзали, злітали, сідали, дзижчали різні комахи — великі і маленькі, голі і волохаті різноколірні жуки, гусінь, павуки, скорпіони. Вони злітали з-під ніг, сідали на голови, плечі — справжнє нашестя крилатих і повзучих гадів, які заважали нам навіть дивитися навколо.
— Місцевість була рівна чи гориста?
— Горбиста. Хоча йти вгору по схилу було дуже важко через товщину цього килима з лишаїв і мохів, ми дісталися до вершини берегових горбів. З неї відкрився вид удалину, на такі ж округлі горби, а на обрії здіймалися горби вищі, але таких самих м’яких обрисів і яскравих барв, — очевидно, вкриті тим самим килимом. Спека була жахлива, піт лив градом. На вершині я спробував відтулити маску і мало не задихнувся — важке гаряче повітря з якимсь неприємним запахом. Поміж хмарами на декілька хвилин визирнув величезний диск сонця. На нас сахнуло обпалюючим жаром, немов з жерла металургійної печі. Ми поквапилися назад, щоб віддихатися в ракеті. Вниз по схилу просто скотилися по килиму лишаїв, немов хлоп’ята з крижаної гори. Попутно набрали нашвидку всіляких комах для дослідження на дозвіллі, а також мохів і лишаїв.
— А зразків гірських порід не взяли?
— Ніяких круч, від яких можна було б відбити шматок породи, ми не бачили. Під килимом мохів і лишаїв — лише якийсь в’язкий червоний ґрунт; геолог набрав його цілу жменю.
— Вода в морі була безбарвна чи забарвлена?
— Начебто безбарвна. Але по всьому дну уздовж берегів — така ж різноколірна і пишна рослинність, як на суші. Кущі водоростей різної форми, довгі батоги, на них знову якісь комахи, хробаки, а у воді дрібні риби дивного вигляду.
— Цим і закінчилися ваші спостереження на Меркурії?
— Майже. Ми попливли ще далі по морю недалеко від берега. Все ті ж горби з товстим барвистим килимом. Лише в одному місці вдалині було видно якісь вогні, що спалахували серед клубів чорного диму і білої пари в різних місцях — ймовірно, свіжі виливи лави на величезній площі. Але дістатися туди було неможливо через спеку, а засобів пересування сушею у нас ніяких, окрім власних ніг, не було. У ракеті не було місця не лише для автомобіля чи всюдихода, але навіть для велосипеда.
— Отже, слід гадати, що на Меркурії ви побачили первісне життя, представників нижчих тварин і рослин у пишному розвитку на не так давно утвореній твердій корі, яку ще проривають виділення магми з глибин, що виливається лавою на поверхню.
— Ми плавали ще до вечора морем уздовж берега і всюди бачили ту саму картину — м’які барвисті горби, місцями свіжі поля лави, вже застиглі чи ще гарячі, оповиті парою і димом. Хмари раз у раз вибухали сильними зливами, а гаряче повітря було насичене випарами. Вода в морі була тепла, градусів 35, а в повітрі температура — не менше 40°.
— Більше нічого цікавого на Меркурії не бачили? Куди ж полетіли далі?
— Коли стемніло, ми знялися, пробилися крізь хмари і за зірками узяли курс на Венеру. У ракеті із задоволенням скинули маски і відпочивали під час польоту при нормальній температурі. Я, зізнатися, так міцно заснув, що не бачив, як виглядає ця планета зблизька. Прокинувся я, коли ми вже пробивалися крізь пелену густих хмар, які її огортали.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповідання», після закриття браузера.