Читати книгу - "Оповідання"

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

З російської переклав Віталій Геник

Перекладено за виданням: ОБРУЧЕВ В. А. Путешествие в прошлое и будущее: Повести и рассказы. — М.: Наука, 1965.

Геологічна експедиція вже два тижні знаходилася в Монголії, у Долині озер.

Ця долина відокремлює обширне лісисто-степове нагір’я Хангай, що займає північ Монголії, від ланцюгів Гобійського Алтаю, розташованих південніше. Долина має декілька сотень кілометрів у довжину із заходу на схід і від 40 до 60 кілометрів завширшки. З Хангаю в долину збігають річки. Менш великі з них після виходу з гір швидко втрачають воду, і їх сухі русла зникають у степу. Крупніші річки впадають у солоні озера, розташовані ближче до підніжжя Алтаю. Від цих озер долина й отримала свою назву. У проміжках між річками передгір’я Хангаю у вигляді м’яких увалів і ланцюгів горбів часто вдаються досить далеко углиб долини, поверхня якої являє собою сухий степ, що місцями переходить у напівпустелю. Долина озер по суті є західним рукавом степу Гобі, що займає значну і найнижчу частину Східної Монголії.

Гобійський, або Монгольський, Алтай, що облямовує з півдня Долину озер, складається з двох, місцями з трьох-чотирьох паралельних гірських ланцюгів, між якими розташовані більш чи менш широкі поздовжні долини, подекуди з річками і озерами. Ланцюги ці нерідко скелясті, досягають абсолютної висоти в 3000–4000 метрів, а в окремих місцях вершини їх піднімаються вище від снігової лінії і вкриті снігом та невеликими льодовиками, які помітні здалека і правлять за хороші орієнтири. Монголи взагалі люблять позначати терміном «богдо» (великий) чимось примітні гори, і ці високі вершини Алтаю носять імена Іхе-Богдо, Бага-Богдо і Пасату-Богдо.

По Долині озер і між ланцюгами Алтаю пролягають великі караванні дороги, якими в колишні часи ходили торгові каравани з міст Кобдо і Улясутай в китайське місто Кукухото (або Гуйхуачен) на північній околиці Китаю.

Річки, що збігають з Хангаю в Долину озер, врізають своє русло у дно долини і тому облямовані терасами. Уздовж річок ростуть різні кущі, місцями гайки тополь і шелюги, а по берегах озер зеленіють зарості очеретів, жовтіють сипкі барханні піски, які зустрічаються і в інших частинах долини. На терасах уздовж річок, де ґрунтова вода залягає глибоко, поверхня іноді являє собою чорною пустелею, усипану дрібною галькою і щебенем, цілком чорного кольору від пустельної засмаги — «лаку пустелі», який покриває тоненькою плівкою породи будь-якої барви і складу і блищить під променями сонця подібно до маленьких дзеркал. Ці ділянки долини майже позбавлені рослинності: жалюгідні кущики полину, колючки або перекотиполе відлежать одне від одного на десятки кроків.

Дно долини навколо озер, а також у проміжках між ними переважно має вигляд більш чи менш просторих западин, обмежених одним, двома чи трьома прискалками, подібними до приступок гігантських сходів. Прискалки ці зазвичай розрізані улоговинами і ярами, що іноді відтинають від краю уступу окремий скелястий чи закруглений горб, який геологи називають «свідком». В урвищах прискалків часто розкриті пласти гірських порід, що складають дно Долини озер. Це грубі конгломерати з галькою і щебенем різних порід, пісковики, глини, рідко мергелі різних кольорів — білого, жовтого, зеленого, сірого, шоколадно-бурого, цеглисто-червоного. Іноді червоні барви переважають, і тоді під променями висхідного чи призахідного сонця прискалки здаються розжареними або палаючими.

У шарах цих порід нерідко містилися кістки і навіть цілі скелети хребетних тварин, які колись населяли просторі степи Центральної Азії. У верхніх прискалках знаходять кістки коней, двокопитних, носорогів, хижаків, гризунів, зрідка птахів і черепах, взагалі тварин, характерних для третинного періоду. У нижніх прискалках трапляються кістки і навіть яйця земноводних і плазунів, особливо різних ящерів верхньокрейдяного періоду. У найнижчих шарах залягають чорні горючі сланці, звані «паперовими», тому що вони діляться на тонкі шари, схожі на аркуші грубого паперу. У них знаходять цілі скелети невеликих риб, рештки ракоподібних, дрібних прісноводих черепашок, відбитки рослин. Вік цих шарів визначають як ще давніший — нижньокрейдяний, навіть перехідний до юрського.

На дні западин подекуди зустрічаються площі купчастих пісків, схожі на старі покинуті кладовища. Вони складаються з горбиків заввишки до метра, частіше до півметра, розташованих досить тісно один поряд з одним. Кожен горбик нещільно вкритий довгими, тонкими і гнучкими гілками куща нітрарія з дрібними листочками і червоними, солоно-солодкими ягодами, які полюбляють верблюди, кози і барани. Під захистом кожного куща пісок, що переноситься вітрами, потроху нагромаджується і утримується, поки кущ живий. А якщо його знищити, наприклад на паливо, пісок горбика знову буде розвіяний вітром і рознесений по сусідніх горбах.

Геологічна експедиція прибула в Долину озер, щоб вести розкопки решток вимерлих тварин третинного і крейдяного часу, похованих у шарах прискалків, що облямовували западини на дні долини.

Експедиція складалася з трьох учених — геолога і двох палеонтологів — і двох препараторів, що вміли відкопувати крихкі кістки, укріплювати їх на місці рідким клеєм чи гіпсовими оболонками, щоб потім їх можна було вийняти з шарів без пошкоджень і укладати в ящики для вивозу цих цінних рідкостей додому. Декілька робітників для розкопок, шофер автомашини, пастух для верблюдів і коней також входили до складу експедиції.

Учені вже обстежили декілька западин і вибрали одну з них, у прискалках якої знайшлося особливо багато потужних кістконосних шарів крейдяного віку. Ці шари виходили в урвищі, яке з ранку до вечора освітлювалося і розжарювалося літнім сонцем.

Щоб полегшити роботу на осонні, було встановлено такий розпорядок: вставали вдосвіта і вже з шостої години ранку починали розкопки, користуючись вранішньою прохолодою. Об 11 годині робили перерву для обіду і відпочинку протягом найжаркіших годин, а з четвертої години до заходу сонця знову працювали. Намети експедиції стояли на нижній терасі, недалеко від русла невеликої річки і в кілометрі з гаком від місця розкопок, на дні великої