read-books.club » Дитячі книги » Корабель з райдужними вітрилами 📚 - Українською

Читати книгу - "Корабель з райдужними вітрилами"

192
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Корабель з райдужними вітрилами" автора Микола Васильович Білкун. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 57
Перейти на сторінку:
бути лише такою, як вона є. І хлопці теж відчувають це, не один я такий розумний. Коли б вони бачили, що вона хизується, задається, хоче, щоб в неї всі закохалися, вони б навмисне чинили їй різні капості. Хлопці завжди так поводяться з кривляками-ломаками. Але Іржик не кривляється і не ламається. Вона робить все дуже природно, навіть по м'ячу б'є просто — природно, а не по-хлоп'ячому. Я знаю, що дівчата часто навмисне підкреслюють своє невміння робити щось таке, що вимагає фізичних зусиль: «Ах, це нам не під силу! Ах, як це важко! Ах, ми не вміємо!» Це вони роблять, щоб сподобатись хлопцям. Бо хлопцям приємно похизуватись перед кимось своєю силою, показати, що вони сильніші.

Ще коли я був здоровим, ще коли ноги мої були такими, як у всіх, ще там, у Сибіру, в тій школі, я пам'ятаю, як ми одного разу збирали металобрухт. І дівчата: Оля Больших, Маша Медведєва, Соня Косовська знайшли якийсь уламок сталевої рейки, вдавали, що не можуть його підняти, що він занадто важкий для них. Я зрозумів, для чого цей спектакль. Там, поблизу, крутився Венька Птичкін. Він займався в секції боксу, був найсильнішим в класі, ніхто з хлопців ніколи не наважувався з ним ні битися, ні боротися. Він був зарозумілим задавакою, цей Венька, такий собі красунчик-чепурунчик, який кожної хвилини лізе в кишеню за гребінцем, щоб пригладити свого чуба, і пильнує, щоб рубчики на штанях не зім'ялися. Хлопці його не любили, але боялися, і ніхто не кепкував з нього, а були й такі, що відверто підлизувались до Веньки, і він зверхньо терпів їх біля себе, милостиво давав їм помацати свої сталеві біцепси. Зате чимало наших дівчат були потаємно закохані у Веньку і наввипередки намагалися привернути його увагу. От і ті троє: Оля, Маша і Соня теж квоктали біля рейки, яка вона важка, щоб привернути увагу Веньки. І вони таки домоглися свого. Венька підійшов до них своєю танцюючою ходою, ніби маневрував на рингу. Він завжди так ходив для форсу. Підійшов, зверхньо хмикнув і сказав: «Що, слабосила команда? Сили не вистачає? Ех, ви! Дивіться, як це робиться! Р-раз!» Він однією рукою підхопив той уламок рейки і підкреслено без напруження поніс його. Власне, там і напружуватись не було чого, і Таня — Ваня Орлова довела це, зіпсувавши Веньці весь цей парад. Він після того зненавидів її і чинив їй капості на кожному кроці.

Іржик — хоч вона і водиться з хлопцями, зовсім не схожа на Таню-Ваню. Просто вона робить те, що їй подобається, і анітрохи не задумується над тим, як воно сприйматиметься хлопцями. Вона схожа на танцівницю, на балерину. Коли я був малим, у мене було чудове видання казок Андерсена. Потім ту книжку хтось «зачитав», я не знаю, де вона поділася. Так-от, книжка та була чудово ілюстрована. 1 мені найбільше запам'яталися малюнки до казки «Стійкий олов'яний солдатик». Там була намальована танцівниця. Картонна балерина. Підхопив її вітер, вкинув у піч, вона й згоріла. Але, навіть згоряючи, вона не зганьбила своєї професії, витягала ніжку як слід, стояла на самих кінчиках пальців, до кінця залишалася граціозною. Так-от, коли я дивлюся на їхню гру крізь примружені повіки, Іржик мені здається схожою на ту картонну балерину з казки. Смішно, правда ж? Жива, рухлива дівчинка, що грає у футбол, і картонна, пофарбована танцівниця. Що в них може бути спільного? Але щось є. Що — я не знаю, але щось є.

І ще один малюнок. Тільки цього разу вже не в книжці казок, а на глиняній амфорі. Цьому малюнку понад дві тисячі років. Греція, Афіни. На амфорі багато різних спортсменів, але є там і дівчина. Напевне, вона старша від Іржика років на чотири. Тобто на дві з чимось тисячі і ще чотири роки. А може, й не старша. В багатьох народів чотирнадцять років вважають віком змужніння. А хіба у нас ні? В комсомол у нас приймають в чотирнадцять років. Тільки мені нема ще чотирнадцяти років, мені тільки чотирнадцятий. Іржику, напевне, теж.

Так-от, на тій амфорі зображено дівчинку, що біжить. Нині про неї сказали б — «легкоатлетка». І та стародавньогрецька «легкоатлетка» страшенно схожа на… Іржика. Не обличчям, ногами. Це може здатися смішним? У людей бувають схожі обличчя, хай там окремі риси їх, носи, губи, хай би вуха. Але ж не ноги! Це, мабуть, тому, що для мене вже рік людина, кожна людина: доросла, стара, дитина, хлопець, дівчина, — кожна людина починається не з голови, а з ніг. Мені запам'ятовуються ноги, зображені на малюнку, побачені по телевізору, навіть намальовані крейдою на асфальті доріжки перед нашою лоджією. Це малюки малюють людей з надзвичайно довгими, як у павуків, ногами. Але мене не шокують ці павучачі ноги, мені навіть часом здається, що вони ворушаться, що ті, «крейдяні», намальовані фігурки, рухаються, кудись поспішають. І уві сні я бачу ноги. Ноги йдуть, йдуть, йдуть…

Іржик, напевне, ходить в балетну студію або в школі займається у танцювальному гуртку. Вона обов'язково мусить танцювати! А ще вона схожа знаєте на кого? Якось показували по телевізору передачу для дітей, «Будильник». Її показують щонеділі з півдесятої ранку до десяти. І ось одного разу, то була надзвичайно весела і смішна передача, виступав Карлсон, той, що живе на даху, і він потрапив в товариство тих двох смішних бабусь, що теж часто виступають по телевізору: Вероніки Маврикіївни і Авдотьї Микитівни. Разом з Карлсоном, що живе на даху, були хлопчик і дівчинка. Вони ще їли варення з банки, а потім танцювали. Та дівчинка так легко, невимушено танцювала! Мені здається, що в цьому не було заслуги режисера, чи постановника танцю, чи ще там когось, хто організовував цю передачу, я певен — та дівчинка тому так гарно танцювала, що їй подобалось танцювати і хотілося танцювати. А сама вона була звичайна дівчинка. Худорлява, з двома кісками. Тоненькими, ніби хтось навмисне повискубував зайвину волосся, щоб зробити їх тонкими і зворушливими. Такі смішні, перев'язані бантиками. Коли дівчинка стрибала в танці, кіски теж підстрибували, але якось «незалежно» від неї, невлад.



Іржик схожа на ту дівчинку з телепередачі. І для чого їй кіски? Вона б могла стригтися «під хлопчика». Проте ж…

1 ... 4 5 6 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корабель з райдужними вітрилами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корабель з райдужними вітрилами"