Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

1893 року Павло Скоропадський закінчив Пажеський корпус, ставши корнетом. Після закінчення корпусу Павло, взявши відпустку, подався до Західної Європи. Гроші в нього були, і він відвідав Італію, Францію, Англію, Бельгію, Німеччину, завітав до численних музеїв і навіть прослухав кілька лекцій у Сорбонні. В Англії він шукав новітніх технологій для розвитку своєї фабрики в Полошках, яка виробляла порцеляну.

По закінченні відпустки корнета Скоропадського було направлено служити до лейб-гвардії кавалергардського полку, де він став незабаром командиром ескадрону. У цьому полку служив і його батько у 1851–1865 роках. Полком командував генерал-майор А. Грюнвальд, а серед офіцерів були К. Ґ. Маннергейм (майбутній диктатор Фінляндії) та граф О. Ігнатьєв (майбутній радянський дипломат). Про направлення Павла Скоропадського до престижного кінного полку клопотали перед військовим міністром та імператрицею княгиня Оболенська та графиня Олсуф’єва. Тоді Михайло Петрович Скоропадський жив у Санкт-Петербурзі по вулиці Лопухінській, у будинку № 4, а Павло Петрович — по вулиці Пантелеймонівській, у будинку № 25.

Влітку 1894 року Скоропадський виконує обов’язки ад’ютанта командуючого російською армією генерала Костанді під час Смоленських армійських маневрів. 1895 року Скоропадський уже полковий ад’ютант командира кавалергардського полку, а з 1897 року — поручик. Шість років прослужив Павло Петрович полковим ад’ютантом, запевняючи свою наречену, що полк фактично під його керівництвом. Він вів усю канцелярію, формував архів, брав участь у написанні історії полку. У листі до матері 1894 року Павло Петрович бідкався: «…довелося писати цілу купу паперів, а ти знаєш, як я це не люблю». Нудна робота канцеляриста спонукала Скоропадського 1900 року до пошуків шляхів до відставки, він відверто висловлювався, що роки ад’ютантства — «марна праця», що така служба не має сенсу, але його дружина була категорично проти відставки чоловіка, вже бачачи себе генеральшею. Треба сказати, що Павло Петрович іще кілька разів мав наміри звільнитися від служби (у 1905 та 1909 рр.), але вплив Олександри Скоропадської змінював ці наміри. Скоропадський зарекомендував себе вправним офіцером, штабістом, добрим педагогом, солдати якого показували гарні результати на маневрах та оглядах. 1895 року Павло Петрович дістав свою першу нагороду — австрійський орден Кавалерського хреста Франца-Йосифа III ступеня. Перші роки у кавалергардському полку були відзначені парадами, офіцерськими гульбами та зв’язком із таємничою дамою, набагато старшою за корнета.

У столицю переїхала і сестра Павла Єлизавета — Лілі, що наймала з матір’ю великий будинок на Англійській набережній Неви. Єлизавета подружилася зі своєю сусідкою Олександрою Дурново, що жила в палаці свого батька на набережній. Олександра часто відвідувала будинок Скоропадських, де інколи зустрічала молодого корнета — брата Лілі. Але спершу між Павлом і Олександрою не спалахнули почуття, їхній роман не був коханням з першого погляду, адже Олександра була ще дівчинкою, 1893 року їй виповнилося тільки п’ятнадцять років.

Олександра навіть жартувала над корнетом — «…молодий Скоропадський для свого віку має дуже мало волосся». Дійсно, до свого повноліття, а повноліття тоді починалося з 21 року, Павло значно облисів.

Але вже 1895 року, коли Олександрі Дурново виповнилося сімнадцять, Павло Скоропадський був зачарований подругою своєї сестри і почав активно домагатись уваги Олександри. Їй також почав подобатися молодий, підтягнутий, світський кавалергард із гарними манерами та карбованим профілем переможця… Лілі Скоропадська й Олександра Дурново тоді щойно стали фрейлінами цариці та окрасою світських балів. Павло й Олександра почали таємно зустрічатися з листопада 1895-го, часто разом відвідували ковзанку та молодіжні вечірки.

Родина Дурново належала до столичної еліти і була ще більш заможною та знаною, ніж рід Скоропадських. Для Павла поріднитися з Дурново було великою честю.

Батько сімейства — Петро Павлович Дурново (1835–1919) — був генерал-ад’ютантом почту його імператорської величності, гофмаршалом, генерал-губернатором Харкова та Москви, керував Департаментом управління царськими маєтками і був прийнятий при дворі Олександра III. Петру Дурново належали величезні землі в Росії та в Україні, фабрики, млини, палаци, будинки… Серед предків Петра Дурново були славетні прізвища імперії: Волконські, Оболенські, Рєпніни.

Його двоюрідний брат Павло Дурново був міністром внутрішніх справ Росії у 1905–1906 роках. Вважалося, що рід Дурново, як і єдинокровний рід графів Толстих, походить від напівлегендарного графа Андрес, що у XIV столітті виїхав із Фландрії на Русь, на службу до князя Чернігівського.

Мати Олександри, що померла 1894 року від раку, належала до багатого й впливового в Російській імперії роду князів Кочубеїв, до якого у XIX столітті належали видатні міністри, генерали та дипломати.

Крім Олександри, в родині Дурново був іще син Павло, що через дружину поріднився з князями Волконськими. Брат Олександри Дурново — Павло, морський офіцер, був цілком на боці закоханих і умовляв свого батька дати згоду на одруження сестри. Павло Дурново під час Російсько-японської війни був капітаном торпедного човна «Бравий» і брав участь у бою при Цусимі. Але 1909 року він захворів і помер під час плавання біля берегів Греції. Дружиною Олександра Дурново була гофмейстериня великої княгині Вікторії Федорівни, дочки герцога Альфреда Заксен-Кобурґ-Ґотського, дружини великого князя Кирила Володимировича Романова (майбутнього претендента на престол Росії). Між імператором Миколою II та його троюрідним братом Кирилом була ворожнеча з приводу не узгодженого та не затвердженого імператором одруження Кирила.

У травні 1896 року Павло Петрович Скоропадський брав участь у святкуваннях з нагоди коронації імператора Миколи II у Москві. Розповідаючи про цю подію, Б. Енгельгардт зазначив, що під час коронаційного проходу Миколи II по кремлівській площі «…нерухливі, як статуї, стояли красені кавалергарди… і серед них виділялися поручик барон Маннергейм, майбутній фельдмаршал Фінляндії, і корнет Скоропадський…»

Барон Карл Ґустав Маннергейм — майбутній диктатор і президент Фінляндії — був тоді поручиком драгунського полку її величності імператриці Марії Федорівни. Пізніше Скоропадського та Маннергейма знову зведе доля на Російсько-японській і Першій світовій війнах та у буремному 1919 році в Гельсінкі.

Паралельно з участю в імператорських святах Павло Скоропадський улаштував і для себе маленьке свято — таємні від Петра Дурново заручини з його донькою Олександрою, яка також, як фрейліна, супроводжувала царський кортеж до Москви.

Чотирнадцять незабутніх весняних днів Павло та Олександра провели у Москві в царському