read-books.club » Публіцистика » Павло Скоропадський — останній гетьман України 📚 - Українською

Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

218
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Павло Скоропадський — останній гетьман України" автора Віктор Васильович Савченко. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 109
Перейти на сторінку:
почті, відвідуючи урочисті обіди, бали, театри… Павло та Олександра пронесли почуття любові, поваги, взаємної прихильності, що зародилися поміж них 1895 року, через усе своє життя.

Треба сказати, що спершу батько нареченої відраджував її від партії зі Скоропадським. Петро Дурново вважав Скоропадського, одного з найбагатших людей в Україні, авантюристом, вискочкою і бідняком, що хоче поправити свої фінансові справи за рахунок Олександри Дурново. Петро Дурново був категорично проти шлюбу своєї дочки з підозрілим малоросом, не відомим у світі, вважаючи, що корнетові потрібні були тільки великі гроші нареченої. Дурново категорично відмовився приймати Скоропадського й не давав згоди на одруження дочки. Знаючи про це, Павло написав великого листа батькові нареченої, в якому зізнався у своїх почуттях і наполегливо просив руки дівчини. Йому довелося чекати вінчання майже рік.

Батько Олександри замолоду, так само як і Павло Скоропадський, вчився у Пажеському корпусі і служив у полку кавалергардів. У свої шістдесят Петро Дурново, таємно від світу, жив зі своєю цивільною дружиною — якоюсь акторкою, від неї мав двох дітей, яким, втім, не передав свого прізвища.

У кавалергардів існувала така традиція — раз на рік Петро Дурново запрошував офіцерів-кавалергардів до свого палацу на святковий обід. 1895 року господарю довелося прийняти і Скоропадського. Можливо, саме цей обід остаточно примирив Петра Дурново зі своїм майбутнім зятем.

Весілля Павла та Олександри все-таки відбулося на початку січня 1898 року у придворній каплиці. Молоді оселилися у Санкт-Петербурзі на центральній Фурштатській вулиці в розкішному помешканні в одинадцять кімнат. Для Скоропадського почалося щасливе родинне життя в багатстві та у світі, наближеному до Зимового палацу. Кавалергарди заздрили Павлові в його удачі «схопити багату наречену».

За три роки родинного життя у Скоропадських народилося троє діточок, і всі в середині листопада: Марія — 1898 року, Єлизавета — 1899 року, Петро — 1900 року. Найменший, Петро, вже змалку страждав на епілепсію. Але доля і далі випробовувала родину Скоропадських. 1899 року, у двадцять років, зненацька, від запалення легенів, померла Єлизавета Скоропадська, тоді ж загострюється страшна хвороба Михайла. Не витримавши усіх випробувань, що випали на долю її дітей, у листопаді 1901 року в Петербурзі помирає від раку Марія Андріївна. У той же рік Павло Скоропадський падає з коня і надовго стає пацієнтом лікарів.

Олександрі Дурново, що свої молоді роки також прожила у маєтку на Полтавщині і по материнській лінії походила з української козацької аристократії, був близький український романтизм, який сповідував її чоловік. У будинку родини Скоропадських відчувався своєрідний український дух, який тоді дивував світські кола північної столиці.

1901 року до Павла Скоропадського перейшли всі родинні землі, палаци та будинки Скоропадських, що становило великий капітал. До величезного майна Скоропадських шлюб Павла Петровича з Олександрою Дурново додав три маєтності у Вятській, Костромській та Нижегородській губерніях із землями та лісами, що мали вартість до 400 тисяч рублів золотом. Родина Скоропадських стала родиною мільйонерів.

Місцеві земці обирають Павла Петровича куратором народних училищ Чернігівської губернії. Того ж року подружжя Скоропадських вирушає на відпочинок до Німеччини та Франції, на курорт Біарріц (Атлантичне узбережжя). Однією з цілей подорожі було обстежити та вилікувати свого маленького сина, що хворів на психічний розлад та епілепсію. Коли Петро був дитиною, він мало відрізнявся від своїх однолітків, хоча окремі ознаки хвороби і виявлялися у його поведінці. Але з 12 років хвороба почала швидко прогресувати і призвела хлопчика до розумової відсталості, що різко позначилося на його зовнішньому вигляді.

Молода дружина Скоропадського чудово малювала, збирала антикваріат, моделювала та шила костюми для балів-маскарадів. Одного разу, коли Олександра довідалася про костюмований бал у Зимовому палаці на честь 290-річчя дому Романових, вона пошила для себе та чоловіка для балу розкішні костюми київських князя та княгині XII століття. Костюм княгині Ольги коштував Олександрі цілого маєтку. Це був певний виклик великим князям дому Романових, які обурювалися пихатістю вискочок. У придворних колах пішли розмови, і від начальства Павлу Скоропадському було висловлено зауваження за недоречність такої демонстрації владних історичних претензій… Але, за твердженням доньки гетьмана Олени, її батько на тому балі не був у костюмі київського князя, а позичив у одного зі світських офіцерів костюм польського шляхтича XVI століття.

Існувала ще одна легенда… Скоропадський був черговим офіцером у Зимовому палаці. Проходячи по залі з експонатами зброї Зимового палацу, він побачив серед інших експонатів гетьманську булаву. Павло Петрович узяв булаву до рук, але вона зненацька з гуркотом упала на підлогу. І саме в цей момент із сусідньої кімнати вийшов імператор. Побачивши збентеженого офіцера, що підняв з підлоги гетьманську булаву, Микола II, жартуючи, звернувся до нього: «Ти, Скоропадський, напевно бажаєш бути гетьманом!»

Цей інцидент став відомий при дворі, й молоді фрейліни цариці жартівливо окликали молодого корнета: «наш гетьман!» У «Щоденнику» царя за 1905 рік є прізвище Скоропадського, але цей казус не наводиться. Тоді Павло Петрович чекав… він був переконаний, що ще стане монархом.

* * *

Коли у січні 1904 року почалася Російсько-японська війна, Скоропадський написав рапорт з проханням про відправлення на Маньчжурський фронт. Родина намагалася відрадити Павла Петровича від фронтового героїзму. Тітка Олсуф’єва домовилася про «тепленьке» місце ад’ютанта у московського губернатора великого князя Сергія Олександровича. Та Скоропадський відмовився від цього престижного призначення. У квітні 1904 року Павло вирушив до Маньчжурії як офіцер супроводу потяга-лазарету № 755, який був створений царицею-матір’ю Марією Федорівною. Після приїзду потяга до Маньчжурії Скоропадський отримав від імператриці телеграму зі словами вдячності. А перше призначення, яке дістав Павло у Маньчжурії, було призначення ординарцем до намісника імператора на Далекому Сході віце-адмірала Є. Алексеева.

З книги до книги про гетьмана Скоропадського кочує яскрава легенда про те, що віддана Олександра поспішила за Павлом на Далекий Схід, до Мукдена, на фронт і служила там сестрою милосердя у санітарному потязі, хоча в неї на той час було вже троє малих діточок. Насправді Олександра таки була в Маньчжурії, але приїхала до Мукдена тільки на зустріч із чоловіком, якому в штабі фронту надали відпустку.

Павло Скоропадський взяв участь у Російсько-японській війни 1904–1905 років, воював у чині осавула 3-го Верхньоудинського козацького полку 2-ї Забайкальської козацької дивізії Сибірського корпусу, командиром 5-ї сотні 2-го Читинського козацького

1 ... 5 6 7 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Павло Скоропадський — останній гетьман України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Павло Скоропадський — останній гетьман України"