Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

Це неймовірний випадок! Стільки злочинів в одній купі! Цю людину потрібно досконало вивчити.

Сам князь зацікавився, який же зв'язок може бути між усіма вищезгаданими злочинами і званнями. Він наказав не починати наступного допиту без його присутності.

В обвинуваченого ж була поважна причина реготати. Адже поки він розповість суддям історію кожного з двадцяти двох названих ним злочинів, доти французи захоплять Кобленц, звільнять його з в'язниці та врятують від страти. Це додавало снаги сміятись.

І що ж робити з такою людиною?

Те, що його потрібно стратити — це однозначно. Але яким чином? Це дуже важке питання.

Якби він тільки зізнався у тому, за що його затримали: у дружбі з ворогом та зраді. Тоді все було б просто: «куля в потилицю». Але після такого складного зізнання суддям нелегко буде обрати міру покарання.

За розбій — колесування; за багатоженство, тобто шестиженство — розчленування на стільки ж частин; за вбивство короля — розірвати, прив'язавши за кінцівки до чотирьох коней. А як це зробити, якщо перед цим його розчленують на шість частин? За підробку документів обов'язково відрубують праву руку. За поклоніння дияволу — смерть на вогнищі. Але як тоді його забити в ступі — така кара за вбивство дружини. Ну і якщо покарати його всіма вищезгаданими методами, то яким чином покарати його за канібалізм, розплата за який — голодна смерть?

Все вирішило князеве соломонове рішення.

— Приведіть обвинуваченого до суду. Нехай докладно розповість, як він учинив всі ті злочини, по-порядку! Який злочин буде здаватися найтяжчим, за той його і покарайте.

З таким рішенням погодився навіть солтис.

Судді ж, порадившись, вирішили, що під час наступного допиту не прив'язуватимуть його до диби, а застосують катування водою: лежачому на спині в'язню запихають до рота ріжок і через нього заливають воду, доки той не зізнається.

— Краще піддаймо його моральним тортурам, — сказав князь. — Оголосимо йому смертельний вирок та відправимо до камери смертників. Години, проведені там, — це найстрашніше покарання для лиходія. А народ, котрий збіжиться погледіти, принесе з собою хліб, вино та м'ясо. Таким чином його утримання буде безкоштовним. Коли лиходій добряче попоїсть та нап'ється, приведете його до суду та накажете розповісти про всі свої злочини в деталях, та по-порядку. Людина, яка добряче хильнула, любить розповідати. Наступного дня знову відішлете його до камери смертників і так робитимете доти, доки все, до останньої йоти, не буде записано в протоколі.

Судді погодилися з князем.

Лише солтис залишився незадоволеним та бурмотів: мовляв, підсудному там буде краще, ніж деяким суддям тут, котрі за часів облоги звикли голодувати та помирати від спраги.

Повірений його одразу заспокоїв:

— Не заздріть чортиську в цій малій радості перед помостом та шибеницею! Знаєте, як воно: «Сьогодні тобі, завтра мені!»

Я був прапороносцем імператорської армії в полку генерала Мельхіора Гацфельда (саме так почав своє зізнання Х'юго після першого дня перебування в камері смертників.) Там я насправді добре себе проявив, бо вміло вправлявся з гарматами. За це, під час облоги Кракова, генерал і призначив мене унтер-офіцером артилерії.

Тоді це місто тримав у облозі трансільванський князь Ракоці Дьордь, котрий змовився зі шведами, щоб завоювати Польщу. Разом вони вже майже придушили поляків, коли останнім на допомогу прийшли імператорські війська.

Не хочу довго розповідати про облогу Кракова, аби шановні судді не подумали, ніби я навмисно наповнюю своє зізнання зайвими деталями. Розповідатиму про речі, які найтісніше пов'язані зі злочинами, що їх я вчинив.

Під час облоги я познайомився з донькою одного польського вельможі, котра в мене закохалася. Тоді я ще був симпатичним молодим юнаком.

Це була прекрасна, чорноока, молода дівчина, їй ледве виповнилось шістнадцять. Якщо добре пам'ятаю, звали її Марінка. Вона навчила мене польської і ще дечого, що стало ходячою бідою мого життя: кохати жінку.

Під час облоги генерал посилав мене у розвідку до угорських позицій. Я був тим безстрашним, хто протягом ночі насмілювався доходити до передмість Кракова. Ще б пак, адже мене там чекала кохана. Так, не за золото генерала я ризикував щоночі головою, а за сяючі очі Марінки, котра виходила до воріт замку мене зустріти боса, аби нікого не розбудити.

Була в замку одна стара відьма. Вона викрила наші таємні зустрічі і розповіла усе вельможному пану.

Однієї ночі в кімнаті, яку заливало місячне сяйво, Марінка найсолодше навчала мене, як правильно вимовити польською «Kocham Pana z calego serza» (кохаю пана всім серцем), як раптом ми почули кроки та бурмотіння старого вельможі на сходах.