Читати книгу - "Незадовго до війни з ескімосами"

— У тітки.

Він кивнув.

— Дозвольте спитати — як вас звуть? Я так розумію, ви подруга сестри Франкліна, правда ж?

— Ми вчимося в одному класі — Джинні відповіла лише на другу частину питання.

— Ви ж не та знаменита Максіна, про яку весь час говорить Селена?

— Ні.

Молодий чоловік несподівано заходився обтрушувати манжети штанів.

— Знову ця собача шерсть, вона геть усюди, — сердито пояснив він. — На вихідні мати їздила до Вашингтона і підкинула свою тварюку мені в квартиру. Взагалі псинка приємна. Але ж і звички у неї! У вас є собака?

— Ні.

— Взагалі як на мене, тримати їх у місті — жорстоко. — Він дав штанам спокій, відкинувся на спинку крісла і знову подивився на годинник. — Наскільки я пам’ятаю, цей хлопець завжди спізнюється. Ми ідемо на Красуня й чудовисько Жана Кокто, а це один із небагатьох фільмів, які треба дивитися з самого початку. Тобто коли дивитися його з середини, то не відчуєш усього шарму. Ви його бачили?

— Ні.

— Обов’язково сходіть на нього! Я його вже вісім разів дивився. Він просто геніальний, без перебільшень, — запевнив Джинні молодий чоловік. — Я кілька місяців умовляв Франкліна сходити на нього. — Він похитав головою у відчаї. — Але в нього такий смак! Під час війни ми обидва працювали в одному жахливому місці і цей хлопець тягав мене дивитися неймовірно жахливі картини! Ми бачили фільми про гангстерів, вестерни, мюзикли…

— Ви теж працювали на авіазаводі? — перебила його Джинні.

— Господи, так. Роками, роками, роками… Будь ласка, не говорімо про це.

— У вас також хворе серце?

— Що ви, Господь із вами. Постукайте по дереву, — і він двічі стукнув по ручці крісла. — Я здоровий, наче…

Тут у кімнату ввійшла Селена, і Джинні миттю підхопилася і пішла їй назустріч. Селена перевдяглася: тепер на ній були не шорти, а сукня — зазвичай це б роздратувало Джинні.

— Вибач, що примусила сидіти тут на самоті — нещиро промовила Селена, — але мені довелося чекати, поки мама прокинеться… Привіт, Еріку.

— Привіт-привіт!

— Та мені ці гроші непотрібні, — раптом заявила Джинні — тихесенько, так, щоб її чула лише подруга.

— Як це?

— Я тут подумала… Тобто ти ж приносиш м’ячики, ну і все таке… постійно. Я зовсім забула.

— Але ж ти казала, що оскільки я за них не плачу, то…

— Проведи мене до дверей, — попросила її Джинні й пішла вперед, навіть не попрощавшись із Еріком.

— Але ти ж начебто збиралася сьогодні в кіно, і тобі потрібні гроші ти ж сама казала! — нагадала їй Селена, коли вони вийшли у передпокій.

— Я занадто втомилась, — відповіла їй Джинні нахилилась і взяла свої тенісні атрибути. — Слухай. Я подзвоню тобі після обіду. Ти ввечері не зайнята? Може, заскочу до тебе.

Селена витріщилася на неї та змогла відповісти лише: «Гаразд».

Джинні відчинила вхідні двері й пішла до ліфта. Натиснула кнопку.

— Я познайомилась із твоїм братом, — зізналася вона.

— Справді? Він дивак, егеж?

— А чим він узагалі займається? — підкреслено невимушено спитала вона. — Працює чи що?

— Щойно звільнився. Тато хоче, щоб він повернувся до коледжу, але він не хоче.

— Чому?

— Не знаю. Каже, занадто старий для цього, і все таке.

— А скільки йому?

— Не знаю… двадцять чотири.

Відчинилися двері ліфта.

— Я тобі подзвоню! — пообіцяла Джинні.

Полишивши будинок, вона пішла на захід, до Лексинґгон-авеню, щоб сісти на автобус. Пройшовши Третю авеню, вона сунула руку в кишеню, збираючись дістати гроші і наштовхнулася на половину сандвіча. Витягла його і вже майже опустила руку, щоб викинути його просто на вулиці але чомусь поклала назад до кишені За кілька років до цього в неї пішло три дні на те, щоб позбутися пасхального курчати, якого вона знайшла на тирсі в кошику для непотрібних паперів — мертвим.