Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

що в подальшому були проведені в цій країні. Через кілька років роботи над цим дослідженням я виявив, що книга, назва якої стосується схожої теми («Криза, вибір і зміна»), вже була опублікована американським видавництвом Little, Brown and Company іще в 1973 році![2] Ця книга відрізняється від моєї тим, що містить кілька практичних прикладів із минулого, а також іншими базовими аспектами. (То була колективна праця, в якій використовувався метод під назвою «системний функціоналізм».)

Професійні історики в своїх дослідженнях роблять наголос на архівних даних, тобто на аналізі збережених письмових документів-першоджерел. Кожна нова праця з історії обґрунтовується завдяки застосуванню раніше не використовуваних або мало використовуваних архівних даних чи шляхом нового тлумачення архівних джерел, вже використовуваних іншими істориками. На відміну від численних праць, наведених у моїй бібліографії, ця книга не ґрунтується на архівних дослідженнях. Її новизна полягає в застосуванні нового методу, в основу якого покладено досвід особистісних криз, чіткий порівняльний підхід, а також точка зору, що ґрунтується на моєму особистому життєвому досвіді та досвіді моїх друзів.

-

Перед вами не журнальна стаття про поточні події, написана для того, щоб її читали протягом кількох тижнів після публікації, після чого вона застаріє і про неї забудуть назавжди. Це — книга, розрахована на перевидання впродовж багатьох десятиліть. Цей очевидний факт я констатую для того, щоб у вас не виникло запитання: а чому це у книжці нічого не сказано про конкретну нинішню політику президента США Дональда Трампа, про його стиль керівництва та про поточні переговори щодо виходу Великої Британії з Європейського Союзу? Все, що я напишу зараз про ці швидкоплинні події, безнадійно застаріє на момент опублікування цього видання, а через кілька десятиліть взагалі стане абсолютно не потрібним. Читачі, яких цікавить президент Трамп, його політика і Брекзіт, можуть знайти великий обсяг відповідної інформації в інших джерелах. Зате розділи 9 і 10 моєї книги докладно розповідають про головні проблеми, що стоять перед Сполученими Штатами ось уже два десятиліття: за нинішньої адміністрації вони привернули до себе іще більшу увагу і, поза сумнівом, залишатимуться актуальними щонайменше впродовж наступного десятиліття.

-

А тепер перейдімо до шляхової мапи самої книги. В першому розділі я зупинюся на особистісних кризах, а решту книги присвячу кризам загальнонаціональним. Переживши наші власні кризи та спостерігаючи за кризовими ситуаціями, в які потрапляли наші рідні та близькі, всі ми мали змогу переконатися, що їхні результати суттєво відрізняються один від одного. В найкращому випадку людям вдається розробити нові, ліпші методи подолання кризи, і вони виходять із неї дужчими й міцнішими. Буває ж, навпаки, що приголомшені кризою люди вдаються до старих методів її подолання або вигадують нові, які виявляються ще гіршими за старі. Деякі люди у кризовому стані навіть вкорочують собі віку. Терапевти визначили цілу низку чинників (дюжину з них я висвітлю в розділі 1), які збільшують імовірність того, що особистісну кризу вдасться успішно подолати. Паралельно з цими чинниками я проаналізую ті, які впливають на результати загальнонаціональних криз.

Усім, хто почне з досадою стогнати: «Дюжина чинників — це забагато, чом би не обмежитись лише кількома?», я відповім так: було б абсурдом вважати, що людське життя або історію цілої країни можна звести до жменьки заяложених гасел. Якщо ви матимете нещастя натрапити на книгу, автор якої стверджуватиме, що йому вдалося цього досягти, можете сміливо, навіть не читаючи, кинути її в кошик для сміття. З іншого боку, якщо ви матимете нещастя натрапити на книгу, де йтиметься про аналіз аж 76 чинників, що впливають на подолання кризи, то можете також викинути її на смітник, бо саме автор, а не читач, має аналізувати й визначати пріоритети в безкінечно складному житті, формуючи свою робочу концепцію. Я з'ясував, що прийнятний компроміс між двома крайнощами забезпечує використання дванадцяти чинників — достатньо, аби пояснити переважну частину реальності, але не настільки детально, щоб нагадувати докладний перелік нагальних проблем, який годиться лише для їх озвучення, але не для розуміння довколишнього світу.

За цим вступним розділом ідуть три пари розділів, кожна з яких стосується різних типів загальнонаціональної кризи. Перша пара присвячена кризам у Фінляндії та Японії, де вони вибухнули внаслідок ударів, завданих іншою країною, і стали несподіваним потрясінням. Друга пара також стосується криз, що вибухнули раптово, але в результаті внутрішнього струсу (в Чилі та Індонезії). Остання пара описує кризи, які були не вибуховими, а розгорталися поступово (в Німеччині та Австралії), найперше у зв'язку з негараздами, завданими Другою світовою війною.

Фінська криза (розділ 2) вибухнула в результаті масштабної агресії Радянського Союзу проти Фінляндії 30 листопада 1939 року. Надалі у Зимовій війні ця країна, фактично залишившись без союзників, зазнала серйозних втрат, проте змогла зберегти свою незалежність у протистоянні з СРСР, чиє населення переважало населення Фінляндії у співвідношенні 40 до 1. Двадцять років потому я провів у Фінляндії ціле літо, спілкуючись із ветеранами тієї війни, а також із вдовами та сиротами. Спадщина Зимової війни стала виразною вибірковою зміною, яка перетворила Фінляндію на безпрецедентну мозаїку, на суміш суперечливих елементів: маленької заможної ліберальної демократії, зовнішня політика якої полягала в тому, щоб у будь-який спосіб заслужити довіру відсталого й злиденного гіганта — радянської диктатури. Така політика вважалася ганебною і засуджувалася як «фінляндизація» численними представниками інших країн, які не могли зрозуміти історичні причини цього вибору. Один із найбільш емоційних моментів мого літнього перебування в Фінляндії пов'язаний з епізодом, коли я необдумано висловив схожі погляди ветерану Зимової війни, а він у відповідь стримано й чемно пояснив мені той гіркий урок, який засвоїли фіни, коли інші країни відмовили їм у допомозі.

Друга із двох криз, спровокованих зовнішнім ударом, стосується Японії. Довготривала політика ізоляції цієї країни від зовнішнього світу закінчилася 8 липня 1853 року, коли ескадра військових кораблів Сполучених Штатів зупинилася на вході до Токійської бухти, вимагаючи підписання договору і прав для кораблів США та моряків (розділ 3). Остаточним підсумком стало повалення старої японської системи урядування, свідоме прийняття програми різких широкомасштабних змін і так само свідоме прийняття програми збереження тих численних традиційних рис, які роблять нинішню Японію найбільш своєрідною серед багатих індустріальних країн. Японська трансформація впродовж десятиліть після прибуття американської ескадри, так звана доба Мейдзі, виразно ілюструє на загальнонаціональному рівні ті численні чинники, які впливають і на особистіші кризи. Водночас процеси ухвалення рішень та результуючі воєнні успіхи Японії доби Мейдзі допомагають нам зрозуміти, чому ця країна у 1930-х роках вирішила інакше, що спричинило її грандіозну