Читати книгу - "Кім"

учених, які за допомогою цих і сотень інших джерел визначили місця священних подій буддизму. Потім йому показали величезну карту з жовтими крапками та рисками. Коричневий палець рухався за олівцем куратора від мітки до мітки. Тут був Капілавасту[23], там — Серединне Царство[24], тут — Магабодгі[25], буддійська Мекка, а там — Кусінаґара, овіяне скорботою місце, де Він помер. Старий примовк, схиливши голову над аркушами, а куратор закурив ще одну люльку. Кім заснув. Коли він прокинувся, бесіда, яка досі тривала, стала доступнішою його розумінню.

— Ось так і сталося, о Джерело Мудрості, що я вирішив піти по святих місцях, де ступала Його нога: на місце народження, аж до Капіли, потім у Магабодгі, яке тепер називається Будда-Ґайя, у Монастир, в Оленячий парк і на місце Його смерті, — Лама притишив голос. — І я прийшов сюди сам. П’ять, сім, вісімнадцять, сорок років я думав, що Стародавній Закон виконується погано, бо ж, як тобі відомо, до нього домісилися чортівня, чаклунство й ідолопоклонство. Точнісінько, як допіру сказав хлопчина там, на вулиці. Так, саме бут-параст, як висловився дітвак.

— Так буває з усіма віровченнями.

— То ти так думаєш? Я читав наші монастирські книги, але в них висохла серцевина, і новий ритуал, яким ми, послідовники перетвореного Закону, приборкуємо себе, також не має ціни в цих старих очах. Навіть послідовники Досконалого безперервно борються один з одним. Все це — ілюзія. Так, майя, ілюзія. Але я жадаю іншого, — зморшкувате жовте обличчя наблизилося до куратора на відстань трьох дюймів, і довгий ніготь вказівного пальця стукнув по столу. — Ваші вчені за допомогою цих книжок пройшли крок у крок за стопами Благословенного у всіх його мандрах, але є речі, які вони не змогли відкрити. Я нічого не знаю, але прагну звільнитися від Колеса Всього Сущого[26], ступивши на широкий і відкритий шлях, — він посміхнувся з простодушним тріумфом. — Як паломник по святих місцях я вже тепер здобуваю заслугу. Але справа в більшому. Послухай істинну розповідь. Коли наш милостивий Владика, будучи ще юнаком, став шукати собі дружину, люди в палаці його батька говорили, що він ще занадто юний для шлюбу. Ти про то знаєш?

Куратор кивнув, питаючи себе, що ж буде далі.

— Тоді влаштували потрійне змагання в силі між усіма, хто зголоситься. І під час випробування луком наш Владика, переламавши той, який подали спочатку, велів подати такий лук, на якому ніхто не міг натягнути тятиву. Ти про то знаєш?

— Про все це написано. Я читав.

— І, перелетівши всі позначки, стріла помчала ген-ген далеко і зникла з очей. Врешті-решт вона впала, і там, де вона торкнулася землі, з’явилося джерело, яке потім перетворилося на річку, і, завдяки милосердю нашого Владики і тим заслугам, яких він надбав до свого звільнення, властивість тієї річки така, що вона змиває всяку ганьбу і плями гріха з того, хто скупається в ній.

— Так написано, — сумно промовив куратор.

Лама глибоко зітхнув.

— Де ця Річка? Джерело Мудрості, де впала та стріла?

— Шкода, брате мій, але я не знаю, — відповів куратор.

— Ні, може, ти забувся? Це — єдине, про що ти не сказав мені. Маєш же ти знати. Слухай, я старий чоловік. Я прошу тебе, схиливши голову до твоїх ніг, о Джерело Мудрості! Ми знаємо, що він натягнув тятиву! Ми знаємо, що стріла впала! Ми знаємо, що джерело пробилося з-під землі. То де ж та Річка? Сон наказав мені знайти її. Тому я прийшов. Я тут. Але де ж Річка?

— Якби ж я знав, ти думаєш, хіба ж я не кричав би про це на весь голос?

— Через неї можна досягти звільнення від Колеса Всього Сущого, — вів далі Лама, не слухаючи. — Річка Стріли! Подумай ще! Якийсь струмочок, може, пересохлий під час посухи? Адже Владика ніколи не став би обманювати старого.

— Я не знаю, не знаю.

Лама знову підсунув своє помережане тисячею зморшок лице на відстань долоні від обличчя англійця.

— Я бачу, що ти не знаєш. Ти не дотримуєшся Закону, і воно від тебе приховане…

— Так, приховане… приховане.

— Ми пов’язані — ти і я, брате мій. Але я, — він встав, майнувши полами м’якої та щільної одежини, — я хочу звільнити себе. Ходімо разом!

— Я зв’язаний, — промовив куратор. — Але куди ти йдеш?

— Спершу до Каші [Бенарес[27]]. Куди ж іще? Там я зустрінуся з людиною чистої віри, що мешкає в одному з джайністських храмів цього міста. Він теж таємний шукач, і можливо, я дізнаюся від нього що-небудь. Може, він піде зі мною в Будда-Ґайю. Звідти на північний захід, в Капілавасту, і там я шукатиму Річку. Ні, я буду шукати всюди, куди б не йшов, бо ж невідоме те місце, де впала стріла.

— А як ти підеш? До Делі далеко, до Бенареса ще далі.

— По дорогах і на поїздах. Спустившись з гір, я від Пантханкота[28] приїхав сюди на по-йізді. Він іде швидко. Я спочатку дивувався, бачачи, як обіч дороги високі стовпи тягнуть і тягнуть за собою нитки, — він показав жестами, як нахиляються і кружляють телеграфні стовпи, що мелькають мимо поїзда, — але потім у мене заклякли ноги й закортіло йти пішки, я так звик.

— А ти добре знаєш, куди йти? — запитав куратор.

— О, що стосується цього — то тільки розпитай та заплати, і призначені особи притьмом доправлять тебе у призначене місце. Це я знав ще у себе в монастирі з надійних джерел, — гордо промовив Лама.

— А коли ти рушаєш у путь? — куратор посміювався над цією сумішшю стародавнього благочестя і сучасного прогресу, які так властиві Індії наших днів.

— Якомога швидше. Я йтиму по тих самих місцях, що й Владика, поки не дійду до Річки Стріли. До того ж є папір, де написано час відходу поїздів, що йдуть на південь.

— А як щодо їжі? — Лами, як правило, носять при собі добрий запас грошей, але куратор хотів упевнитися.

— Під час подорожі я беру з собою чашу Вчителя для збору милостині. Так, як ходив він, так піду і я, відмовившись від ситого монастирського життя. Коли я залишав гори, зі мною був чела [учень], який просив милостиню за мене, як того вимагає статут, але ми затрималися в Кулу[29], він захворів на лихоманку та помер. Тепер у мене немає чели і я сам візьму чашу для збору подаянь та цим дам можливість милосердним людям здобути заслугу, — він хоробро