Читати книгу - "Кім"

— А якої касти? Де ваш дім? Ви прийшли здалеку? — допитувався Кім.

— Я прийшов через Кулу, з-за Кайласа, але що ви про це знаєте? З гір, — тут він зітхнув, — де повітря і вода свіжі та прохолодні.

— Ага! Хітай [китаєць], — гордо виголосив Абдулла. Фук-Шин якось вигнав було його зі своєї крамниці за те, що він надумав плювати на божка, який стояв над взуттям.

— Пагарі [горянин], — промовив маленький Чхота-Лал.

— Так, дитино, горянин, із гір, яких ти ніколи не побачиш. Ти чув про Бхотія [Тибет]? Я не хітай, я бхотія [тибетець], Лама, або, скажімо, гуру по-вашому, коли вже ти хочеш знати.

— Гуру з Тибету, — промовив Кім. — Таких я ще не бачив. Знач’, у Тибеті є індуси?

— Ми — послідовники серединного шляху і мирно живемо в наших монастирях, а я зібрався відвідати чотири священних місця раніше, ніж помру. Ну, тепер ви, діти, знаєте стільки ж, скільки і я, старий. — Він добродушно посміхнувся хлопчикам.

— Ти щось їв?

Чоловік порився у себе за пазухою і витягнув потерту дерев’яну чашку для збору подаяння. Хлопчики кивнули. Всі знайомі їм жерці просили милостиню.

— Зараз я їсти не хочу, — він крутив головою, як стара черепаха на осонні. — Чи правда, що багато священних зображень зберігається у Будинку Чудес Лагора? — Прочанин повторив останні слова, неначе бажав упевнитися, що адреса правильна.

— Це правда, — сказав Абдулла. — У ньому повно язичницьких бутів[12]. Знач’, ти теж ідолопоклонник?

— Та яка різниця, — відмахнувся Кім. — Це — урядовий будинок і там немає ідолопоклонства, а тільки сагиб із білою бородою. Пішли зі мною, я покажу.

— Чужоземні жерці їдять хлопчиків, — прошепотів Чхота-Лал.

— А він чужинець і бут-параст [ідолопоклонник], — сказав мусульманин Абдулла.

Кім зареготав.

— Він — новак. Біжіть до своїх матусь та сидіть тихенько на ручках. Пішли!

Кім, клацнувши, прокрутив турнікет, який автоматично реєстрував відвідувачів.

Старий пішов за ним і завмер від подиву. У вестибюлі виставили більші зразки греко-буддійської скульптури[13], створені — вчені знають, коли — забутими майстрами, чиї вправні руки таємничим чином наслідували грецький стиль. Тут були сотні експонатів: фризи з рельєфними постатями, фрагменти статуй, всіяні фігурами плити, які колись покривали цегляні стіни буддійських ступ[14] і вігар[15] Півночі, а нині, відкопані і споряджені ярличками, були гордістю Музею. Роззявивши рота від подиву, Лама повертався то в один, то в інший бік та, нарешті, завмер у захваті перед великим горельєфом, на якому було зображено коронування, або ж возвеличення, Будди. Учитель сидів на лотосі, пелюстки якого були висічені так глибоко, що, здавалося, майже відділялися від плити. Навколо нього в благоговінні скупчилася ціла ієрархія царів, старійшин і стародавніх Будд, внизу лотоси вистелили води з рибами і птахами. Двоє Девів із крилами, як у метеликів, тримали вінок над його головою. Над ними двоє інших несли парасольку, увінчану головним убором Бодхісатви, усіяну коштовним камінням.

— Владико! О владико! Це сам Шак’ямуні, — Лама ледь не хлипав. І на півподиху почав наспівувати чудесну буддійську молитву:

— Єдинородний Майї[16] син, Ананди[17] пан, святійший він… І він тут! Найвищий Закон також тут! Моє паломництво добре розпочалося. І яка робота! Яка робота!

— Сагиб он там, — сказав Кім і прослизнув убік, поміж шафами відділу мистецтв і ремесел. Білобородий англієць дивився на Ламу, а той ґречно повернувся, вклонився йому і, трохи подлубавшись, витяг записника і клаптик паперу.

— Так, це моє ім’я, — посміхнувся куратор, розглядаючи по-дитячому незграбні друковані літери.

— Один із нас, що здійснив паломництво по святих місцях, — тепер він настоятель монастиря Ланґ-Чо, — повідомив його мені, — затинаючись, мовив Лама. — Він розказував про це все, — Лама повів худою тремкою рукою.

— Тож ласкаво просимо, о Ламо з Тибету! Тут зберігаються священні зображення, — він глянув Ламі в обличчя, — і я тут, щоби накопичувати знання. Пройдемо до мого кабінету. — Старий тремтів від хвилювання.

Кабінет був звичайнісіньким закутком, відокремленим дерев’яною перегородкою від галереї, де стояли статуї. Кім ліг на підлогу, притуливши вухо до шпарини у потрісканих від спеки кедрових дверях, та, довіряючи інстинкту, приготувався підслуховувати і спостерігати.

Більша частина бесіди була йому геть незрозуміла. Лама, спочатку нерішуче, розповідав наглядачеві про свій рідний монастир Сач-дзен, розташований навпроти Розмальованих Скель, за чотири місяці шляху звідти. Наглядач вийняв величезний альбом із фотографіями і показав йому той монастир, що стримів на скелі над гігантською долиною, сформованою геологічними шарами різних відтінків.

— Так, так! — Лама одяг рогові окуляри китайської роботи. — Ось хвіртка, через яку ми носимо дрова до зими. І ти… й англійці знають про це? Теперішній настоятель Ланґ-Чо говорив мені, але я не вірив. А Владика — Вседосконалий — він теж користується тут пошаною? І його життя відоме?

— І все воно висічене на камені. Ходімо, подивимося, якщо ти вже відпочив.

Лама, човгаючи, побрів у головний зал і разом із куратором став оглядати колекції з благоговінням вірянина і чуттям художника.

Епізод за епізодом він упізнавав прекрасну повість на витертому камінні. Подекуди його спантеличували риси незнайомого грецького стилю, але він радів, як дитина, кожній новій знахідці. Там, де порушувалася послідовність подій, як, наприклад, у Благовіщенні, куратор заповнював її усно і за допомогою книг — французьких і німецьких — із фотографіями та репродукціями.

Тут був зображений благочестивий Асіта[18], тотожний Симеону у християнських переказах: він тримав на колінах божественне немовля, поки батько та мати слухали. А ще там були епізоди з легенди про двоюрідного брата Будди Девадату[19]. Тут стояла збентежена нечестива жінка, яка звинуватила Учителя у гріхопадінні; тут зображені були проповідь в Оленячому парку і диво, яке приголомшило вогнепоклонників; тут поставав Бодгісатва в образі царя, чудесне народження, смерть у Кусінаґарі, де слабкий учень втратив свідомість. Без кінця повторювався сюжет медитації під деревом Бодгі, і всюди було зображено поклоніння чаші для збору милостині. Через кілька хвилин куратор збагнув, що гість його не простий жебрак, який перебирає вервицю, а справжній учений. І вони знову переглянули все від початку до кінця, причому Лама раз-по-раз брав пучку тютюну, протирав свої окуляри і торохтів, наче потяг, на дивовижній суміші урду і тибетської мови. Він чув про подорожі китайських паломників Фа-Сяня і Хуань-Цана[20] і хотів дізнатися, чи існує переклад їхніх творів. Він затамовував подих, безпорадно гортаючи книги Біла[21] і Станісласа Жульєна[22].

— Усе є тут. Прихований скарб!

Потім він зосередився, аби благоговійно вислухати цитати, наспіх перекладені на урду. Уперше він чув про праці європейських