Читати книгу - "Пастка на дурнів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Перечитаймо цю сторінку — вона ключова в книзі Хеллера. Герой бреде по розбитих бомбами вулицях, і почуття віднайденої свободи раптом змінюється в нього відчуттям страшенної втоми від того, що довелося зазнати протягом років, відданих армії, від усвідомлення безмежної своєї самотності й непоправної біди, якою заповнюється все життя. Йоссар’янові важко знайти точні слова для того, щоб висловити думки, які його переслідують, але цей подумки промовлений монолог вже самою своєю щирістю привертає увагу: «…а скільки знедолених гибіють цього ж самого вечора на моїй власній квітучій батьківщині, скільки їх скніють по різних руйновищах замість людської оселі, скільки там нещасних жінок, у кров роз’юшених п’яними чоловіками, скільки замордованих, заляканих і покинутих дітей! Скільки родин голодує, бо нема за що купити шматок хліба! Скільки понівечених душ, а скільки людей збожеволіють цього самого вечора і скільки накладуть на себе руки — на зловтішну радість кодлові домовласників та тарганів?! Скільки переможців зазнають поразки, скільки щасливчиків стануть невдахами, багатіїв — бідаками, розумних — дурнями, щасливих — нещасними? Скільки чесних доти людей зненацька виявляться брехунами, сміливців — боягузами, вірних — зрадниками, святих — грішниками; скільки правовірних за безцінь продадуть свої душі дияволові, а скільки таких, котрі тої душі ніколи й не мали? Скільки прямих доріг насправді виявляться манівцями, а добропорядних родин — кишлами мерзотників?! Спробуй-но скласти їх усіх, а тоді відняти, і, певно, чистими залишаться самі тільки діти. Ну, може, ще Альберт Ейнштейн та який-небудь схибнутий скрипаль чи скульптор у дрімучій провінції».
Такими виявились духовні підсумки для багатьох «маленьких людей», які під американським прапором пройшли крізь велику війну. Хеллер, мабуть, зрозумів ці підсумки глибше за інших і зумів про них розповісти талановито, з тією письменницькою точністю, якої не замінять сотні соціологічних опитувань і узагальнень. Його роман позбавлений натужного драматизму, він належить гумористичній літературі, але не тій, що розважає, не турбуючись ні про що більше, а тій, що змушує думати про тривожні й небезпечні явища дійсності і, можливо, хоча б частково їх стримувати, тому що тут став зрозумілим механізм їхнього зловісного зростання. Здатність художника осягати основи існуючого ладу як такі, що вже віджили й гідні осміяння, то велика здатність. Роман Хеллера ще раз довів це.
О. ЗВЄРЄВ.
ПАСТКА НА ДУРНІВ
Моїй матері і моїй дружині Шірлі, а також дітям моїм — Еріці і Теду — присвячую
Автор
Була всього одна заковика — «Поправка-22»…
Острів П’яноса, розташований в Середземному морі на вісім миль південніше острова Ельба, видима річ, замалий, щоб умістити всі змальовувані тут події. Подібно до навколишнього оточення персонажі роману також вигадані.
Автор
1. Патріот
Любов у них спалахнула з першого погляду.
Як тільки Йоссар’ян уперше побачив капелана, той навіки запав йому в душу.
Йоссар’ян лежав у шпиталі з кольками в печінці, що ніяк не прогресували у жовтяницю. Те, що кольки не минали, а жовтяниця не з’являлася, дивом дивувало шпитальних лікарів. Бо якби після кольок почалася жовтяниця, можна було б призначити відповідне лікування; якби кольки просто минулися, можна було б виписати його із шпиталю. А такий от брак усякого прогресу в Йоссар’яновій печінці лише збивав лікарів з пантелику.
Щоранку вони робили обхід — троє бадьорих, діловито заклопотаних, заповзятливих базік із розгубленими очима; їх супроводжувала так само бадьора, діловито заклопотана палатна медсестра Качкіт, що теж по-своєму не любила Йоссар’яна.
— Ну, а сьогодні ж як? — нетерпляче запитував хтось із них, і всі четверо діловито зиркали на температурну картку в ногах його ліжка.
Вони не приховували свого роздратування, побачивши, що температура не падає.
— Як і раніше.
— Хм! Невже й досі не випорожнювалися? — чимраз вище зводив брови лікар у чині полковника.
Йоссар’ян мовчки хитав головою. Лікарі обмінювалися значливими поглядами.
— Дайте йому ще одну таблетку.
Сестра Качкіт слухняно занотовувала, що Йоссар’янові треба дати ще одну таблетку пургену, і одразу ж підбігала до сусіднього ліжка — слідом за всією процесією. Ні, не любили ці сестрички Йоссар’яна!
По правді ж, кольки давно минули; просто Йоссар’ян умів тримати язика за зубами, тож лікарі про це й не здогадувалися. А втім, певно, дехто здогадувався, що він час од часу таки випорожнюється, — тільки потай від усіх, тишком-нишком.
Узагалі Йоссар’янові страх як подобалося шпитальне життя. Годували тут цілком пристойно, а йому ще й подавали просто до ліжка. Хворі діставали додаткову порцію свіжозвареного м’яса; пополудні ж, у найбільшу спекоту, їм приносили холодний фруктовий сік або шоколадний напій. І, головне, опріч лікарів та медсестер, ніхто не докучав.
Щоправда, кожного ранку годину-другу доводилось займатися цензуруванням кореспонденції, зате потім можна було аж до вечора з чистим сумлінням бити байди. Тож у шпиталі Йоссар’ян мав усе, чого душа бажала, і міг залишатися там, скільки захоче, бо температура в нього стійко трималася майже на півтора градуса вище норми. Жилося йому навіть краще, ніж Данбарові, якому лиш тоді подавали до ліжка, як він падав на підлогу і розквашував собі фізію.
Постановивши пролежати тут аж до дня перемоги, Йоссар’ян повідомив усіх своїх знайомих та близьких, що він зараз у шпиталі, не пояснюючи, однак, з якої причини. Потім, у пориві натхнення, він написав, що йому доручають одне особливо небезпечне завдання. «Визвався, звичайно, добровольцем, бо ризик смертельний, але ж хтось мусить це зробити. Подробиці — як повернуся живий». І відтоді нікому ані рядка.
Офіцерів тримали у шпиталі окремо від нижніх чинів і щоранку примушували перечитувати їхні листи. Годі було вигадати щось марудніше, і невдовзі Йоссар’ян з розчаруванням переконався, що нижнім чинам живеться на цьому світі аніскілечки не веселіше, ніж вищим. Геть знудившись уже під вечір першого ж дня, він почав вигадувати різні забави.
«Смерть епітетам!» — якось вирішив він і не помилував потому жодного прикметника чи прислівника в жодному з листів, що пройшли через його руки того дня. Назавтра Йоссар’ян оголосив смертельну війну артиклям і винищив їх до пня, всі, як один, — і визначені, і невизначені. Та справжню радість творчості відчув він лише третього
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка на дурнів», після закриття браузера.