Читати книгу - "Діти капітана Гранта"

Гленарван виїхав до Лондона. Та його поїздка стосувалася порятунку потерпілих у катастрофі, тому раптовий від’їзд чоловіка не засмучував Гелену. Вона лише нетерпляче чекала на нього. Телеграма, що її Гелена отримала наступного дня, сповістила про його швидке повернення, та ввечері надійшло повідомлення, що він затримається в Лондоні через певні ускладнення справ. Третього дня вона отримала новий лист, у якому лорд Гленарван не приховував свого невдоволення адміралтейством.

Леді Гелена дуже переживала за справу. Увечері, коли вона була сама в кімнаті, увійшов управитель замку Гальбер і запитав, чи не прийме вона дівчину і хлопчика, котрі запитують лорда Гленарвана.

– Вони тутешні? – запитала Гелена.

– Ні, – відповів управитель, – я їх не знаю. Вони їхали потягом до Баллоха, а звідти прийшли пішки до Люсса.

– Просіть їх до мене, Гальбере, – наказала леді Гелена.

Управитель вийшов. За кілька хвилин до Гелениної кімнати увійшли молоденька дівчина і хлопчик. Це були брат і сестра. Їхня схожість не залишала сумнівів у цьому. Сестрі було років шістнадцять. Її красиве, трохи стомлене обличчя, її очі, що, мабуть, пролили чимало сліз, її сумний, але рішучий вираз обличчя, бідний, але охайний одяг – усе викликало симпатію. Вона тримала за руку хлопчика років дванадцяти з упертим виразом обличчя. Видно було, що він вважає себе захисником сестри. Безперечно, кожному, хто наважився б не досить шанобливо поставитися до дівчини, довелося б мати справу із цим хлопчиськом.

Сестра, опинившись перед леді Геленою, трохи зніяковіла, але та звернулася до неї підбадьорливим тоном:

– Ви хотіли зі мною поговорити?

– Ні, – рішуче заявив хлопчик, – ми хотіли говорити з лордом Гленарваном.

– Вибачте йому, пані, – промовила дівчина, з докором зиркнувши на брата.

– Лорда Гленарвана зараз немає в замку, – пояснила леді Гелена, – але я його дружина, і якщо можу чимось зарадити…

– Ви леді Гленарван? – запитала дівчина.

– Так, міс.

– Дружина лорда Гленарвана з Малькольм-Касла, який помістив у газеті «Таймс» оголошення про катастрофу на «Британії»?

– Так, так! – швидко відповіла Гелена. – А ви…

– Я дочка капітана Гранта, а це мій брат.

– Міс Грант! Міс Грант! – вигукнула леді Гелена, обійнявши дівчину і цілуючи хлопчика в пухкі щоки.

– Люба пані, – схвильовано звернулася до Гелени міс Грант, – що вам відомо про аварію, якої зазнала «Британія»? Чи живий батько? Чи побачимо ми його колись? Скажіть, благаю вас!

– Люба дівчинко! Я не хочу тішити вас марними сподіваннями.

– Кажіть, пані, кажіть! Я багато пережила і готова до всього.

– Любе дитя, – відповіла Гелена, – хоча надії дуже мало, але з допомогою Всевишнього, мабуть, настане днина, коли ви знову побачите вашого батька.

– Боже, Боже!.. – вигукнула міс Грант. У неї забракло сил стримуватися, і вона розплакалася.

Роберт у запалі цілував руки Гелени Гленарван.

Коли минув перший порив цієї сумної радості, дівчина засипала Гелену незліченними питаннями. Та переповіла їй історію знаходження документів і їх зміст. Діти довідалися, що «Британія» зазнала катастрофи поблизу берегів Патагонії, що капітан і два матроси, яким удалося врятувались, імовірно, дісталися материка і що вони написали цидулки трьома мовами, в яких волали про допомогу до всього світу, і довірили їх океанові.

Під час цієї розповіді Роберт Грант не зводив очей з Гелени. Здавалося, від її слів залежало його життя. Дитяча уява відтворила жахливі сцени, пережиті батьком. Він бачив його на палубі «Британії», він плив разом із ним по хвилях, разом із ним чіплявся за прибережні скелі, задихаючись, повз по піску за межу прибою. Під час розповіді хлопчик не раз вигукував:

– О мій бідолашний батько! – і міцніше притискався до сестри.

Міс Грант вислухала розповідь зі згорнутими руками, не зронивши жодного слова.

– Документ, покажіть мені, будь ласка, документ, добродійко! – вигукнула молода дівчина, щойно Гелена закінчила розповідь.

– У мене його немає, люба дівчинко, – відповіла та.

– У вас його немає?

– Лорд Гленарван відвіз документи до Лондона. Та я слово в слово передала вам його зміст і розповіла, яким чином удалося його прочитати. Серед обривків майже змитих фраз хвилі пощадили декілька цифр, але, на лихо, довгота…

– Обійдемося без неї! – вигукнув хлопчисько.

– Звичайно, містере Роберт, – погодилася Гелена, дивуючись рішучості юного Гранта. – Отже, міс Грант, – знову вона звернулася до дівчини, – тепер ви у найменших подробицях знаєте зміст документа. Я розповіла вам усе, що сама знала.

– Так, добродійко, – відповіла дівчина, – але я б хотіла бачити батьків почерк!

– Що ж, мабуть, узавтра лорд Гленарван повернеться додому. Маючи в руках такий беззаперечний документ, він вирішив представити його адміралтейству і домогтися негайного відправлення судна на пошуки капітана Гранта.

– Чи можливо таке? – вигукнула дівчина. – Невже ви зробите це для нас?

– Так, люба, чоловік от-от має повернутися.

– Добродійко, – з глибокою вдячністю палко вигукнула дівчина, – нехай Бог благословить вас і лорда Гленарвана.

– Люба дівчинко, – відповіла Гелена, – ми не заслуговуємо на подяку: будь-хто на нашому місці зробив би те саме. Аби лише справдилися наші надії! А до повернення чоловіка ви, ясна річ, залишитесь у замку…

– Люба пані, я не смію зловживати вашою добротою, адже ми для вас чужі люди.

– Чужі! Любе дитя, ні ви, ні ваш брат не чужі в цьому домі. Я хочу, щоб лорд Гленарван, повернувшись додому, відзвітував дітям капітана Гранта про здійснену роботу заради порятунку їхнього батька.

Неможливо було відмовитися від такого привітного запрошення. Міс Грант і її брат залишилися в Малькольм-Каслі чекати на повернення Гленарвана.

Розділ IV. Пропозиція Гелени Гленарван

У розмові з дітьми капітана Гранта леді Гелена змовчала про ті перепони, на які натрапив в адміралтействі лорд Гленарван. Вона також жодним словом не натякнула на ймовірність того, що капітан Грант потрапив у полон до південноамериканських індіанців. Не варто було засмучувати бідолашних дітей і вбивати щойно народжену надію. Це все одно не змінило би перебігу подій. Отже, змовчавши про все це і відповівши на всі питання міс Грант, Гелена у свою чергу почала розпитувати дівчину про її життя, про ситуацію, в якій та опинилася. Як з’ясувалося, вона була єдиною братовою опорою.

Проста і зворушлива розповідь юної дівчини ще більше прихилила до неї Гелену Гленарван.

Мері і Роберт були єдиними дітьми капітана Гранта. Гаррі Грант утратив дружину при народженні Роберта і на час своєї тривалої відсутності доручав дітей турботам своєї доброї старенької двоюрідної сестри. Відважний моряк, капітан Грант чудово знався на своїй справі. Він був досвідченим мореплавцем і водночас успішним купцем, а тому вміло