Читати книгу - "Карибська таємниця"

За сусіднім столом сиділи канонік Прескот та його сестра. Вони помахали міс Марпл рукою, щоб вона приєдналася до них пити каву, і вона прийняла запрошення. Міс Прескот була худою жінкою із суворим обличчям, а канонік — круглим, рожевощоким чоловіком, чиє обличчя сяяло добродушністю.

Принесли каву, і стільці трохи відсунули від столів. Міс Прескот відкрила свій несесер і дістала звідти бридку на вигляд скатертину, яку підшивала. Вона розповіла міс Марпл про події дня. Уранці вони відвідали нову школу для дівчаток. Після пообіднього відпочинку пройшлися плантацією цукрової тростини й пили чай у пансіоні, де зупинилися їхні друзі.

Прескоти оселилися в «Золотій Пальмі» раніше, аніж міс Марпл, і тому змогли розповісти їй про інших постояльців готелю.

Отой старий чоловік, містер Рейфаєл, приїздить сюди щороку. Він фантастично багатий! Володіє величезною низкою супермаркетів, розкиданих по всій Північній Англії. Молода жінка, та, що з ним, — його секретарка Естер Волтерс, удова. (Там усе гаразд, звичайно. Нічого непристойного. Зрештою, йому вже майже вісімдесят!)

Міс Марпл кивком голови висловила свою цілковиту згоду з тим, що там і справді не може бути нічого непристойного, а канонік зауважив:

— Дуже мила молода жінка; її мати, якщо не помиляюся, вдова й живе в Чичестері.

— Містер Рейфаєл привіз із собою також служника. Чи то радше медбрата — він кваліфікований масажист, думаю. Його прізвище — Джексон. Бідолашний містер Рейфаєл практично паралізований. Як це сумно — з такими грішми!

— Він щедро й із радістю жертвує на церкву, — схвально промовив канонік Прескот.

Люди мінялися місцями, одні пересідали далі від шумового оркестру, інші — ближче до нього. Майор Полґрейв приєднався до квартету Гілінґдонів-Дайсонів.

— Тепер про тих людей, — мовила міс Прескот, без потреби знизивши голос, бо він однаково не був чутний через гуркіт і брязкіт шумового оркестру.

— Я саме збиралася запитати у вас про них.

— Вони були тут торік. Вони щороку по три місяці живуть у Вест-Індії, оселяючись на різних островах. Високий чоловік — то полковник Гілінґдон, а темноволоса жінка — його дружина, вони ботаніки. Інші двоє, містер і місіс Ґреґорі Дайсон — американці. Він пише про метеликів, якщо не помиляюся. И усі четверо цікавляться птахами.

— Так приємно, коли люди мають хобі на свіжому повітрі, — добродушно промовив канонік Прескот.

— Думаю, їм би не сподобалося, що ти назвав їхнє захоплення хобі, Джеремі, — сказала його сестра. — Вони друкують свої статті в журналах «Нешнел Джіоґрефік» та «Роял Ортікалчерел Джорнел». Вони сприймають себе дуже серйозно.

Гучний вибух сміху долинув від столу, на який вони дивилися. Він був настільки гучний, що перекрив брязкіт шумового оркестру. Ґреґорі Дайсон відхилився назад на своєму стільці й бив кулаком по столу, його дружина протестувала, а майор Полґрейв осушив свій келих і, схоже, аплодував.

У цю мить їх навряд чи можна було назвати людьми, які сприймають себе серйозно.

— Майорові Полґрейву не слід так багато пити, — сердито зауважила міс Прескот. — У нього високий кров'яний тиск.

На стіл принесли нову порцію пуншів.

— Так добре розібратися в усьому, — сказала міс Марпл. — Коли я зустрілася сьогодні з ними пополудні, то не була певна, хто з ким одружений.

На хвилину запала мовчанка. Міс Прескот сухо кахикнула і сказала:

— Ну, а щодо цього…

— Джоун, — урвав її канонік тоном, у якому чувся докір. — Може, було б краще, якби на цьому ти зупинилася.

— Знаєш, Джеремі, я нічого особливого й не хотіла сказати. Але ж ти сам повинен пам'ятати, як торік невідомо з якої причини — я й справді не розумію чому — ми подумали, що місіс Дайсон — це місіс Гілінґдон, поки хтось не сказав нам, що вона не була нею.

— Можна тільки подивуватися, як у людей іноді виникають хибні уявлення, — невинним тоном промовила міс Марпл.

Її погляд на мить зустрівся з поглядом міс Прескот. Іскра жіночого взаєморозуміння пробігла між ними.

Чоловік, наділений тоншим розумінням, аніж канонік Прескот, напевне відчув би, що він зайвий у цій розмові.

Жінки обмінялися ще одним сигнальним поглядом. Він промовляв не менш виразно, аніж якби були сказані відповідні слова: «Якось іншим разом…»

— Містер Дайсон називає свою дружину «Лакі»[1].

— Це її справжнє ім'я чи прізвисько? — запитала міс Марпл. — Навряд чи це її справжнє ім'я.

— Я його запитував, — сказав канонік. — Він сказав, що називає її Лакі, бо вона принесла йому щастя. Якщо він втратить її, — сказав він, — то втратить і своє щастя. Гарно сказано, чи не так?

— Він дуже любить пожартувати, — зауважила міс Прескот.

Канонік із сумнівом подивився на сестру.

Шумовий оркестр перевершив себе диким вибухом какофонії, і по підлозі зачовгали ноги танцюристів.

Міс Марпл та всі інші обернули стільці, щоб зручно було дивитися. Танці подобалися міс Марпл більше, ніж музика; їй було приємно дивитися на посмикування ніг та ритмічні розгойдування тіл. Усе це здавалося їй дуже реальним. Так, ніби під рухами ховався глибокий зміст.

Сьогодні ввечері вона вперше трохи освоїлася в новому оточенні… Досі вона ніяк не могла знайти те, що завжди вдавалося їй дуже легко, — схожість у людях, яких вона бачила вперше, з різними особисто знайомими їй людьми. Можливо, вона була трохи приголомшена яскравими враженнями та екзотичними кольорами; і тепер відчула, що незабаром зможе зробити кілька цікавих порівнянь.

Наприклад, Молі Кендел схожа на дуже приємну дівчину, чиє ім'я вона не могла пригадати і яка працювала кондуктором на автобусі до Маркет-Бейзинґу. Вона завжди допомагала їй увійти й ніколи не подавала сигналу відходити, поки не переконувалася в тому, що міс Марпл добре всілася. Тім Кендел трохи скидається на метрдотеля в ресторані «Роял Джордж» у Медчестері, він так само самовпевнений і водночас стурбований. (Той чоловік мав виразку шлунка, згадала вона.) Що ж до майора Полґрейва, то він нічим не відрізняється від генерала Леруа, капітана Флемінґа, адмірала Віклоу та командера Річардсона. Вона перейшла до більш цікавих осіб. Ґреґ, наприклад? Ґреґа їй важче порівняти з кимось, бо він американець. Щось у ньому є від сера Джорджа Тролопа, наприклад, який завжди так жартував на зборах цивільної оборони — а може, від містера Мердока, різника. Містер Мердок мав досить погану репутацію, але деякі люди вважали, що то чисті плітки і що сам містер Мердок заохочував поширювати всіляку нісенітницю про себе. Лакі? Ну, тут усе просто — Марлік із «Трьох Корон». Евелін Гілінґдон? Цілком ототожнити з кимось Евелін нелегко. За своєю зовнішністю вона могла б зіграти багато ролей — високих, тонких англійок з