Читати книгу - "Кров Амбера"

З нового кута огляду і завдяки оточуючому її тепер слабкому райдужному ореолу, я розгледів, нарешті, обличчя цієї пані. Це була Ясра, та сама, яка мало не вбила мене своїм пам'ятним укусом в квартирі Мелмана. Ще мить, і вона зникне, несучи з собою мій шанс добитися хоч якихось пояснень, від яких могло залежати моє життя.

— Ясра! — Крикнув я, намагаючись порушити її зосередженість.

Це не подіяло, але подіяв Фракір. Моя удавка, палаючи тепер сріблястим світлом, обвилася навколо її шиї і щільно намоталася вільним кінцем на висячий ліворуч від Ясри сук.

Вона почала танути, явно не здогадуючись, що вже занадто пізно. Вона не могла переміститися, не обезголовивши себе.

Потім їй довелося це визнати. Я почув короткий хрип, і вона ступнула назад, стала непрозорою, втратила свій ореол, впустила Карту і вчепилася в стягуючий її шию дріт.

Я підійшов до неї, наклав руку на фракіра, і той відмотав один кінець від сучка і обвився навколо мого зап'ястя.

— Добрий вечір, Ясра, — привітався я, відсмикуючи її голову назад. — Випробуєш ще раз отруйний укус, і тобі знадобиться шийний корсет. Зрозуміла?

Вона спробувала було заговорити, але не змогла. І просто кивнула.

— Я маю намір трохи приспустити зашморг, — повідомив я її, — щоб ти змогла відповідати на мої запитання.

Я послабив здавлюючого її горло фракіра. Вона тут же закашлялась і кинула на мене погляд, здатний перетворити пісок в скло. Її магічний візерунок абсолютно розтанув, і тому я дозволив Логрусу забратися геть.

— Чому ти переслідуєш мене? — Запитав я її. — Я що-небудь для тебе значу?

— Син погибелі! — Вилаялася вона і спробувала плюнути мені в обличчя, але для цього у неї, мабуть, надто пересохло в роті.

Я злегка натягнув фракіра, і вона знову закашлялась.

— Неправильна відповідь, — докорив я її. — Спробуй ще раз.

Але тут вона посміхнулася, і її погляд перемістився на якусь точку у мене за спиною. Не даючи фракіру ослабнути, я ризикнув швидко озирнутися. Повітря позаду і праворуч від мене почало мерехтіти, явно готуючи грунт для чийогось проходу по Карті.

В даний момент я не відчував себе здатним впоратися з додатковою загрозою, і тому засунув руку в кишеню і витягнув жменю власних Карт. Верхньою виявилася Флора. Відмінно. Підійде.

Я штовхнув до неї свою думку, крізь слабке світло, за обличчя на Карті. Відчувши її відвернуту чимось увагу, я зрозумів, що незабаром воно змінилося раптової пильністю.

Потім:

— Так?..

— Проведи мене! Швидше!

— Це терміново? — Запитала вона.

— Та вже краще тобі повірити в це, — відгукнувся я.

— Е… Добре. Переходь.

Я побачив Флору в ліжку. Зображення стало чіткіше, ще чіткіше. Вона простягла руку.

Я потягнувся вперед і взявся за неї. І рушив уперед, як раз, коли почув задзвенілий голос Люка, який закричав:

— Стій!

Я продовжував перехід, тягнучи за собою Ясру. Вона спробувала потягнути в зворотний бік і зуміла зупинити мене, коли я спіткнувся об край ліжку. Ось тоді я і помітив темноволосого бородатого чоловіка, який втупився на мене виряченими очима, з протилежного краю ліжка.

— Хто?.. Що?… — Почав було він, коли я похмуро посміхнувся і відновив рівновагу.

За спиною моєї полонянки в полі зору з'явився темний силует Люка. Він потягнувся вперед і схопив Ясру за руку, потягнувши її геть від мене. Вона видала ледве чутний стогін, так як цей рух ще тугіше затягнув фракіра на її шиї.

Прокляття! Що ж тепер?

Раптово Флора схопилася з спотвореним лицем, надушена лавандою ковдра впала на підлогу, коли вона з дивною швидкістю викинула вперед кулак.

— Ах ти, сука! — Закричала вона. — Пам'ятаєш мене?

Удар прийшовся Ясрі на щелепу, і я ледве зумів вивільнити фракіра, щоб не полетіти разом з нею в чекаючі обійми Люка.

І він, і вона розтанули. Мерехтіння зникло.

Тим часом темноволосий хлопець видерся з ліжка і став гарячково збирати предмети свого гардеробу. Як тільки він згріб їх усі, то навіть не потрудився нічого надіти, а просто позадкував до дверей, тримаючи їх перед собою.

— Роне! Ти куди? — Запитала Флора.

— Геть! — Відповів він і, відкривши двері, зник за ними.

— Гей! Почекай!

— Ні за що! — Донеслася відповідь з сусідньої кімнати.

— Прокляття! — Вона пропалила мене поглядом. — У тебе якийсь дар псувати людям особисте життя, — потім вона окликнула його: — Роне! Як щодо обіду?

— Мені треба навідатися до свого психолога-аналітика, — долинув його голос, а незабаром після цього грюкнули вхідні двері.

— Сподіваюся, ти розумієш, який прекрасний роман ти тільки що пропустив? — Кипіла далі Флора.

Я зітхнув.

— Коли ти з ним познайомилася? — Запитав я її.

— Ну, вчора, — насупилася вона. — Гаразд, гаразд, скалься, скільки завгодно. Такі відносини не завжди залежать тільки від тривалості знайомства. Я могла б передбачити, що на цей раз буде щось неординарне. І можна було сміливо розраховувати, що який-небудь грубіян, начебто тебе або твого батька, зіпсує прекрасний…

— Мені дуже шкода, — вибачився я. — Спасибі, що витягла мене. А він, звичайно, повернеться. Ми просто дуже налякали його. Ну як він може не повернутися, якщо взнав тебе?

— Ти й справді точнісінько, як Корвін, — посміхнулася вона. — Грубіян, але уважний.

Вона піднялася, підійшла до шафи, дістала лавандового кольору халат і накинула його.

— І що ж? — Запитала вона, зав'язуючи пояс, — … все це означало?

— Це довга історія…

— Тоді мені краще послухати її за сніданком, — сказала вона. — Ти голодний?

Я посміхнувся.

— Само собою. Давай!

Вона провела мене через вітальню, обставлену у французькому провінційному стилі, у велику сільську кухню, що виблискувала кахлями і міддю. Я запропонував їй допомогти, але вона вказала мені на стілець поруч зі столом і веліла сісти.

У той час як вона виймала з холодильника численні продукти, я почав:

— По-перше…

— Так?

— Де ми?

— У Сан-Франциско, — відповіла вона.

— А чому ти обзавелася тут будинком?

— Закінчивши доручену Рендомом справу, я вирішила затриматися тут. Це містечко здався мені чарівним.

Я клацнув пальцями. Зовсім забув, що її послали з'ясувати, кому належав склад, де Віктор Мелман знімав квартиру і студію, і де фірма «Склади Брута» зберігала боєприпаси, здатні стріляти в Амбере.

— Так кому ж належав склад? — Запитав я.

— Фірмі «Склади Брута» — відповіла вона, — Мелман наймав приміщення у неї.

— А кому належить фірма «Склади Брута»?

— Корпорації «Дж. Б. Ренд».

— Адреса?

— Контора в Сосаліто. Покинута пару місяців тому.

— А ті, хто знімав її, дали власникові приміщення домашню адресу?

— Тільки до запитання. І той теж анульований.

— Я і відчував, що вийде щось в цьому роді, — кивнув