Читати книгу - "Кров Амбера"

— Ще один родич котить в гості, — поскаржився Рендом. — Ну чому я не міг народитися єдиною дитиною?

— Робіть з цим, що хочете, — додав Люк. — Тепер ми квити. Дай мені руку.

— Ти проходиш?

Він засміявся, і весь хол, здавалося, накренився. У повітрі переді мною відкрився отвір, і рука, що з'явилася з нього, схопила мою. Відчувалося, що тут щось не так.

Я спробував було перетягнути його до себе, але замість цього відчув, що мене самого тягнуть до нього. Була присутня божевільна сила, з якою я не міг впоратися, і всесвіт, здавалося, перекрутився, коли вона оволоділа мною, і я знову побачив яскраві перила. На них спочивала взута в чоботи нога Люка.

Десь ззаду почувся голос Рендома, який викрикнув:

— Б-двадцять! Б-дванадцять! І геть!

А потім я ніяк не міг пригадати, в чому ж полягала проблема. Місце виявилося просто чудовим. Хоча це і безглуздо, що я відразу не розпізнав у парасольках гриби…

Я закинув на перила власну ногу, коли Бакалійник наповнив мені кухоль і долив Люку. Люк кивнув головою наліво, і Березневому Зайцеві теж налили по новій. Шалтай — молодчина, балансував, як завжди на краю. Круть і Верть, Додо і Жабеня не давали музиці змовкнути. А Гусениця просто продовжувала курити кальян.

Люк плеснув мене по плечу, і мені хотілося все щось згадати, але спогад продовжувало вислизати.

— Тепер все о'кей, — сказав Люк. — Все о'кей.

— Ні, щось є таке… Не можу пригадати…

Він підняв кухоль, гучно цокнувся зі мною.

— Насолоджуйся! — Запросив він. — Життя — це кабаре, старина!

А Кіт на табуретці поруч просто продовжував посміхатися.