Читати книгу - "Пригоди Пелле Безхвостого"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Потім родина сіла їсти. І коли на столі з’явились яйця, Біргітта сказала:
— Власне, на яєчках мають бути написані вірші. Коли ж їх немає, нам самим треба братися за рими. Тату, починай.
— О-йо-йой! — зітхнув тато. — А чи не досить нам віршів з різдвяною кашею на святвечір?[2]
— О ні! — заперечила Біргітта. — Треба придумувати вірші й великодньої суботи. Поквапся, татку!
Тато споважнів і посерйознішав.
— САМ ЯЄЧКО ПОСОЛЮ, — повільно мовив тато і надовго замовк.
— Я КРУТИМ ЙОГО ЛЮБЛЮ, — доповнила мама.
— Дякую, — мовив тато. — Оце, власне, і все.
— Е ні, так нечесно! — скрикнула Біргітта. — Тато сам повинен придумати цілий віршик.
— Ой-йой! — застогнав тато. — То неймовірно важко! Але стривайте… Нате вам гарний віршик:
ЗРОДУ БОРОДУ Й ЛИЦЕ
Я НЕ ЗАМУРЗУЮ В ЯЙЦЕ.
— Але ж, татусю, в тебе немає бороди, — сказав Улле. — Навіть вусів. Тож і так нечесно.
— Однак тато більше не віршуватиме, — сказала Біргітта. — А то чого доброго перевтомиться. Тепер нехай мама.
Мама вмить випалила:
ЯЙЦЯ ДОБРІ, ЯК І СИР,
І КОРИСНІ, МОВ КЕФІР.
— Сир і кефір не дуже то й римуються, — сказала Біргітта. — Та дарма. Тепер, Улле, твоя черга.
Улле продекламував:
Я З’ЇМ ЯЄЧОК КІЛЬКА СОТ,
ХОЧА ВІД НИХ ЖОВТІЄ РОТ.
— Як утрешся серветкою, то не пожовтіє, — сказала Біргітта й проказала свій віршик:
ЯЙЦЯ ВАРЯТЬ ЗАЛЮБКИ
КОРОЛІ ТА БІДАКИ.
Лише в Пелле ніхто нічого не спитав. Але він, лежачи в кошику, подумки склав собі ось такого віршика:
ХОЧ ЦІЛИЙ ДЕНЬ ЯЙЦЕ ХВАЛИ,
МЕНІ — АБИ ВЕРШКИ БУЛИ!
* * *
Після вечері вчинився страшенний переполох. Пелле зник! Його ніде не могли знайти. Біргітта обнишпорила шафи, комоди й полиці, заглянула під усі меблі.
— Він десь тут, — сказав тато. — Ми ж за вечерею його бачили, а звідтоді ніхто не відчиняв дверей до передпокою.
— А якщо він випав у вікно?! — запхинькала Біргітта.
— Тоді він мусив би сам собі його відчинити, — сказав тато. — Ні, не переживай, доню. Скоро Пелле вилізе зі свого сховку, ось побачиш! А тепер я вам роздам великодні дарунки.
І тато пішов по величезну торбину, яку тримав у своїй кімнаті. У торбині було двоє здоровенних барвистих яєць із картону. Тато вийняв їх із торбини й поклав на стіл.
— Усередині — лагоминки, вірте мені на слово, — сказав тато. — Одне яйце для Біргітти, друге для Улле…
Тато ще не закінчив говорити, як одне яйце заворушилось і якимось дивом саме покотилося по столу. А зсередини яйця почулося протяжне нявкання.
— Що… там… воно… таке? — скрикнув тато й швиденько розділив яйце на дві половинки.
З яйця вискочив трохи наляканий і скуйовджений Пелле Безхвостий.
Біргітта обняла його й так цьомнула в носика, що Пелле аж чхнув.
Як же він опинився у яйці? А дуже просто — через витівки Улле. Той вистежив, що в татовій кімнаті є торбина, вийняв із одного яйця шоколадки та цукерки, а замість них упхнув туди Пелле Безхвостого. Негарно він учинив. Та добре, що хоч додумався проштрикнути у яйці кілька дірочок, щоб сердега Пелле не задихнувся. Через те Улле й не перепало на горіхи. Правда, шоколаду й цукерок йому теж не дісталося.
А Пелле? Е, та йому дали ще одне блюдце жирних вершків.
Шостий розділ
На зелену травицю!
Одного червневого дня тато за обідом сказав:
— У суботу ми всі подамося на зелену травицю!
— Ура! — зраділа Біргітта, заплескавши в долоні.
— Класно! — вигукнув Улле, готовий схопитися з місця з картоплиною в руках. (Він тільки щойно навчився того модного слова класно).
Пелле Безхвостий підвівся в своєму кошику й нашорошив вуха. Податися на зелену травицю? Ой як добре! «Напевно, мене також візьмуть з собою, — подумав Пелле. — Сподіваюсь, що вони вважають мене членом родини. Невже залишать у місті самого? Невесело було б ціле літо плутатися між торбинками з травою від молі й нашвидку згорненими килимами». Пелле охопило хвилювання, й він облизав носа, як завжди, коли бував занепокоєний чи стурбований. Та згодом йому в голові сяйнула думка: «З мого боку не завадить бути чемнішим». І Пелле вистрибнув з кошика, підійшов до тата й потерся йому об ноги.
Тато взяв його на руки й мовив:
— Мабуть, і тобі, Пелле, буде веселіше на зеленій травиці.
«Чудово! — подумав Пелле. — Я поїду з ними!»
— Але пам’ятай, Пелле, одне — не допадайся до трави, — попросила Біргітта. — Ви, коти, як їсте траву, то неодмінно піде дощ, а нам щодня треба сонячної погоди. Обіцяй, Пелле, що не скубтимеш трави, як поїдемо на природу.
«Ну й дурненька, — подумав Пелле. — Чого це я маю їсти траву? Я ж не якась там корова. Е ні, мене цілком задовольнить молочко… і, звичайно, один-другий пацючок. Тож нема потреби боятися, що через мене йтиме дощ». Снуючи такі думки, Пелле мовив лише НЯВ, бо в розмовах з людьми не звик говорити нічого іншого.
* * *
Почалося велике збирання. Тато брав із собою люльку й книжки, мама — одяг і каструлі, Біргітта — ляльку Лісу з її ліжечком, а Улле набрав патронів, щоб стріляти з пістолета, порошку, від якого чхають, і прихопив книжку про індіанців «Таємниця підступної Пантери». (Крім того, мама прихопила для нього граматику німецької мови). «У що ж мені, сіромі, покласти свої речі?» — зажурився Пелле. В нього був улюблений червоно-жовтий м’яч і клапоть потертої шкурки, якою він вряди-годи грався в котика й мишки. Ті речі йому кортіло взяти з собою, але в нього не було ні найменшої валізки. І те його непокоїло.
Та Біргітта немовби прочитала думки Пелле, бо підійшла до нього зі старим рюкзаком у руках і мовила:
— Ану, Пелле, збирай свої речі сюди. А я тобі, либонь, допоможу.
І вона запхнула до рюкзака м’яча, клапоть шкурки й дещицю інших дрібничок. Пелле задоволено замуркотів. Можеш собі уявити, як він пишався своїм рюкзаком. Напевно, жоден кіт у світі такого не мав!
Сьомий розділ
Пелле Безхвостий їде потягом
У суботу родина вирушила в дорогу.
На залізничному вокзалі Пелле не сподобалося. Там стояли гуркіт і метушня, прибували та відбували довжелезні страховидні потяги. Але найгірше, що побачив Пелле, то була табличка, яка висіла на вікні одного купе. На
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Пелле Безхвостого», після закриття браузера.