Читати книгу - "Пригоди Пелле Безхвостого"

Єста Кнутсон

ПРИГОДИ ПЕЛЛЕ БЕЗХВОСТОГО

Найзнаменитіший з усіх котів

Передмова Галини Кирпи

Не шукайте в цій книжці оповідок про сіамського, персидського, сибірського чи ангорського кота-красеня. Не знайдете! Тут ідеться про звичайного сіренького котика, прозваного Пелле Безхвостим. А тим, що він одразу став знаменитий на цілу Швецію, котик зобов’язаний дивовижному шведському письменникові Єсті Кнутсону.

Хто ж він, цей дивовижний Єста Кнутсон? Народився письменник 12 жовтня 1908 року (на рік пізніше за славнозвісну Астрід Ліндгрен, яку, безперечно, ви всі знаєте) у родині стокгольмського купця-оптовика. Правда, тоді він звався Єста Ларш Август Югансон. То була незвичайна дитина: дворічним хлоп’ям він мовби прилипав до піаніно, намагаючись наслідувати старших сестер. Слід сказати, що в родині панував культ музики. Пізніше Єста на все життя полюбив скрипку. До п’яти років сестри навчили його читати, і відтоді хлопчик уже не випускав книжки з рук. Найбільшим захопленням його стали «Аліса в країні чудес» Льюїса Керролла, «Робінзон Крузо» Данієля Дефо, «Хатина дядька Тома» Гаррієт-Бічер Стоу, «Пригоди Гуллівера» Джонатана Свіфта. З ранніх літ проявився і Єстин хист до писання. Він навіть став видавцем. Ну, не зовсім справжнім, але напрочуд оригінальним: випускав «Родинну газету», окремо — газету для мами, окремо — для старшої сестри, окремо — для хатньої робітниці. Поміщав там і свої вигадки, і найулюбленіші твори письменників. Заснував для себе «Бібліотеку про тварин» і видав 150 томів, поки аж стомився вишукувати й упорядковувати матеріали. Цією бібліотекою він хотів підкреслити, якої саме літератури не вистачає дітям.

У двадцять три роки Єста Кнутсон став магістром філософії, здобувши академічну освіту (вивчав філософію, історію, релігію, скандинавські мови та літератури, грецьку, латину, класичну археологію — онно скільки наук!) Він закінчив найдавніший у Швеції університет в Упсалі. А потім Упсала стала його рідним містом назавжди.

Далі доля пов'язала його з радіо, і він повністю присвятив себе журналістській роботі. Його програми полюбили всі, особливо діти. 1937 року дядько Єста (так його називали) відрекомендував їм Пелле Безхвостого — наймилішого, найдобрішого, найдовірливішого кота в світі. Цікаво те, що цього кота дядько Єста не вигадав. Він насправді був у його дитинстві. Єсті тоді дуже кортіло мати вдома котика. На літо родина виїхала з міста на хутір у провінцію Смоланд, і там нарешті здійснилася Єстина мрія. Він сам купив за крону в якоїсь бабусі кошеня. Хвоста кошеняті відгриз пацюк. Та, попри те, Єста страшенно його полюбив, хоча провів з ним тільки одне літо, бо восени родина повернулась до міста, а котик лишився на хуторі й скоро десь пропав.

Спогади про безхвосте кошеня збудили письменникову уяву, і симпатичний образ Пелле Безхвостого виріс у цілий цикл дитячих передач. Незабаром, 1939 року, вийшла в світ перша книжка про того химерного героя — «Пригоди Пелле Безхвостого». А потім одна за одною їх вийшло ще одинадцять. Мабуть, про жодного кота ніде не написано стільки книг, а про безхвостого тим паче! Жоден кіт не зажив такої слави і не став такий знаменитий! Коли 1987 року Упсала святкувала свій 700-річний ювілей, Пелле Безхвостий був символом міста так само, як Собор, Замок, Університет. А ще Пелле Безхвостий був символом самого Єсти Кнутсона. Діти його просто обожнювали. Слухаючи передачі, завмирали серцем і ловили кожен звук. Бо, здавалося, дядько Єста знав про все на світі й умів що завгодно: оповідати, співати, грати на скрипці й піаніно. І все в нього виходило, як у доброго чарівника. Та й розмову він вів без нудних напучувань і настанов і, головне, був їм за рівню. Тож, пізнавши його на вулиці, діти гукали йому вслід: «Пелле Безхвостий! Пелле Безхвостий!» І письменник аніскілечки не ображався!

У книжках про Пелле Безхвостого діє не менше сімдесяти котів, здебільшого добрих. Їхніми прототипами були бібліотекарі, вчителі, журналісти, піаністи, філософи, архієпископи, артисти, приятелі та родичі самого письменника.

Єста Кнутсон писав ще й інші книжки для дітей, п’єси, мемуари, спогади. Кожна сторінка його творчості по-своєму цікава. Та, безперечно, найпривабливішою сторінкою для дітей були і лишаються казки про Пелле Безхвостого. Недарма вони досі дуже популярні в Швеції. Їх перекладено на десяток іноземних мов.

Упровдож цілого свого життя письменник не зраджував книги, — у його віллі, здавалося, стіни були змуровані з самих книг. До глибини душі він любив оте книжне життя, творчу роботу, подорожі й мандрівки, свою любу дружину, друзів, потішну таксу Софію Першу, а потім Софію Другу. Як і змалку, його захоплювали прекрасні книжки для дітей. Він щиро радів справжнім письменницьким талантам, і це саме він, Єста Кнутсон, був у складі журі літературного конкурсу, що розглядало повість «Пеппі Довгапанчоха». Він без вагань назвав тоді Астрід Ліндгрен «новою письменницею з великими можливостями». І не помилився! Нині Астрід Ліндгрен — найвідоміша дитяча письменниця світу!

Письменник помер 4 квітня 1973 року. Його згадують як скромну й великодушну людину. І не лише як письменника. 1995 року в Упсалі побачило світ дослідження «Письменник, музикант, радіожурналіст Єста Кнутсон». Його написав Дарш-Оке Скагегорд, один із тих, кого навіки полонила казка про безхвостого кота. Своїм дослідженням він мовби поставив пам’ятник обом: письменникові та його героєві — Пелле Безхвостому. Мені б хотілося покласти до того пам’ятника нев’янучого барвінку від українських дітей. І я впевнена, що наші діти полюблять Пелле Безхвостого так само, як любив його цей дивовижний Єста Кнутсон. Інакше не може бути!

Галина Кирпа

Перший розділ

Чи ви коли-небудь бачили безхвостого кота?

Був собі кіт. Не якийсь там особливий, довгошерстий кіт із чудернацьким іноземним іменем, а звичайнісінький шведський котик сірої масті з рожевим носом. А коли б хто підняв його лапки й глянув на підошви, то побачив би ще й рожеві подушечки. Та на свою біду кіт не мав хвоста. Атож, на превеликий жаль, у нього тільки й стирчав жалюгідний оцупок, яким він махав, коли гнівався. Можеш собі уявити — вигляд у нього й справді був кумеднуватий. Проте найкумедніше було те, що хвоста йому відгриз не хто інший, як пацюк. Може, ти й не повіриш, але ось як воно було: одного дня, коли наш котик прожив на світі всього кілька днів і ще ледве ворушив лапками, прибіг здоровуцький гидезний пацюк, чи