read-books.club » Сучасна проза » У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону 📚 - Українською

Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону"

128
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону" автора Марсель Пруст. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 142
Перейти на сторінку:
першого тому. Це передісторія основного сюжету, життя героя-оповідача Марселя, і водночас своєрідна увертюра до роману, в якій стисло подано його головні мотиви й колізії. Дія повісті відбувається ще до народження Марселя, але він якоюсь мірою зберігає функції наратора, з тією різницею, що тут спирається не на свої безпосередні враження, а на розповіді батьків та інших людей, котрі знали Сванна замолоду. Воднораз Сванн у нарації наближається до оповідача, стає ніби його «двійником» — у тому розумінні, що до нього раз у раз стягується оповідь і її панорама переломлюється крізь призму його сприйняття та рефлексії, багато в чому близьких до оповідачевих.

У вставній повісті маємо ті самі провідні мотиви, що й в основному корпусі роману — мотиви «сторін» і природи, любови й мистецтва, але провідними виступають два останні, хоч тут вони співвідносяться між собою по-іншому. Виходець із багатої буржуазної родини, Сванн постає на сторінках повісті як світська людина, прийнята в аристократичних колах. Водночас він захоплюється мистецтвом; грунтовно обізнаний із малярством, він справді глибоко його розуміє і тонко відчуває, пише книгу про Вермера, чудового голландського маляра XVII ст. У всьому цьому він близький Марселеві і навіть якоюсь мірою виглядає його «двійником». Але у нього немає тієї одержимосте мистецтвом, повної відданости йому, що виявиться згодом у Марселя. Мистецтво не стало для нього сенсом життя, воно було ним «зраджене», і тому особиста драма стала для нього такою руйнівною: його життя перетворюється на порожнечу, що заповнюється повсякденним дріб'язком, відбувається неухильна деградація особистости й розчинення в міщанському середовищі.

«Кохання Сванна» — це по-своєму драматична історія любови духовно багатої і витонченої особистости, закоханої у красу та мистецтво, до жінки, нерівної йому своїми духовно-психологічними якостями, обмеженої і вульгарної утриманки. У повісті маємо перший варіант незвичайно тонкого аналізу зародження й розвитку почуття, психологічного процесу, названого Стендалем «кристалізацією любови» (але у Пруста, на відміну від теорії Стендаля, йде він не від об'єкта, а від суб'єкта). Це процес, що відбувається у внутрішньому світі Сванна, який творить образ Одетти, що далеко розбігається з реальним прототипом. Увага автора зосереджується на одуховленні почуття, яке в цьому разі є одуховленням і поетизацією жінки, найменше цього гідної. У кристалізації почуття Сванна найактивніша роль належить мистецтву, образи й рефлекси якого внаслідок усіляких збігів переносяться на Одетту і змінюють її — у сприйнятті героя. Кохання зароджується тоді, коли її образ починає пов'язуватися у нього з чарівною фразою із сонати Вентейля, яка звучить у його душі й стає каталізатором почуття. Несвідомо для самого Сванна ця музика асоціюється з Одеттою, а далі зливається з нею, надаючи їй загадкового чару. Таким самим каталізатором почуття стає Сепфора із фрески Боттічеллі, коли Сванн запримітив, що овал обличчя й лінія фігури Одетти схожі на цей малярський образ, який він так любив: «Він дивився на неї; в її личку і в її постаті воскресала частина фрески, яку Сванн відтепер завше намагався у ній побачити, чи був він біля Одетти, чи тільки думав про неї».

Одне слово, Одетта у сприйнятті Сванна дедалі зміщується у світ мистецтва, огортається його атмосферою, асоціюється з його образами та похідними від них відчуттями і переживаннями, так одуховлюючись і поетизуючись, що, зрештою, він втрачає здатність бачити її такою, яка вона є насправді. Ця здатність повертається до нього після одруження з Одеттою, яким було шоковане середовище, до якого він належав. У кінцевих рядках повісті читаємо про те, що «Сванн подумки скрикнув: «Подумати тільки, я зіпсував роки свого життя, я хотів померти лише тому, що безтямно покохав жінку, яка не могла мені подобатися, жінку не в моєму жанрі!»»

У контексті всього твору «Кохання Сванна» — це ніби перший начерк теми, яка поглиблену розробку знайде у подальших частинах, в історії любови Марселя та Альбертини. Розпочинається вона у другій книзі роману, «У затінку дівчат-квіток», а завершується у передостанній, що має назву «Альбертина зникає». У цій сюжетній лінії названа тема пов'язується з екзистенційними проблемами буття, зокрема з проблемами алієнації, приречености людини на самотність і марні спроби подолати її в любові. У розробці цього мотиву Пруст виходить із постулату, що особистість «іншого», його внутрішній світ для нас неприступні, двері в чужу душу закриті. Спершу Марсель сподівався, що ця неприступність, ця закритість чужої душі долаються любов'ю, але виявилося, що це ілюзія, яка швидко розвіюється життєвим досвідом. Виявилося, що «існує милий закон природи, який діє у найскладніших суспільствах, і за цим законом живемо ми, нічого не знаючи про істоту, яку любимо».

За Прустом, кохання втілює в собі притаманну нам «жахливу потребу в людській істоті», виходу за межі свого «я» (бувають хвилини, коли відчуваєш потребу вийти за межі своєї особистости й побувати в гостях у чужої душі). Але все те, за що ми любимо жінку, вноситься нами самими в її образ; те, що у вставній повісті сталося зі Сванном і могло ще виглядати як індивідуальний випадок, у подальших книгах твору, у філософсько-ліричних Марселевих медитаціях набуває обрисів якоїсь універсальної і майже фатальної закономірности. «Я із самого себе добував усю своєрідність, усі неповторні особливості коханої істоти, все те, що робило її необхідною для мого щастя», — підсумовує Марсель історію своїх складних і болісних стосунків з Альбертиною. Причина і в ірраціональності людської природи, у тому, що її емоції і пристрасті не вкладаються в жодні засади й приписи і не піддаються раціональному розумінню й логіці. Справжня любов до Альбертини пробуджується у Марселя тоді, коли він назавжди її втрачає, з чого автор робить меланхолійний висновок, що по-справжньому ми здатні любити або те, чого ще не маємо, або те, що вже безнадійно втрачене.

Але чи не найзначнішою темою роману Пруста є тема мистецтва, яка започатковується у вставній повісті й набуває поглибленої і різнобічної розробки в основному тексті. Ця тема багатоаспектна, тут письменник розвиває свою оригінальну філософію мистецтва, артикулює свою естетико-художню програму, яка синхронно реалізовується у творі, обговорює у широкому діапазоні мистецькі явища, виводячи образи митців, яким належить особливе місце й функції в системі персонажів. Власне «пошуки втраченого часу» транспонуються у сферу мистецтва: наратор ще раз переживає прожите життя («втрачений час»), але уже в мистецтві, і саме в цьому повторному переживанні воно набуває вищого змісту й цінности, стаючи феноменом мистецтва. Мистецтво у трактуванні Пруста є вищою реальністю, тією єдиною реальністю, в якій життя виявляється у його потенційній повноті й істинності, а наша особистість знаходить самовираз, якого не може забезпечити жодна

1 ... 4 5 6 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону"