read-books.club » Фентезі » Новендіалія 📚 - Українською

Читати книгу - "Новендіалія"

164
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Новендіалія" автора Марина Соколян. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 76
Перейти на сторінку:
монастиря, вже ніколи не ступали за його межі. Їм не належало навіть дивитись на мирське життя, тому на вулицю виходить глуха стіна. Проте, іноді монашки ходили молитися до сусіднього костьолу — бачите, монастир та храм з’єднані галереєю… А з часом на порозі костьолу почали залишати згортки з немовлятами… Ви гадаєте? Ай-яй-яй, панове туристи. Свята Анна, звичайно, покровителька породілей, але не до такої ж межі… Ну, так чи інак, монастир невдовзі відкрив сиротинець — бачите червону стріху за рогом вулиці? Сьогодні ним опікується міська влада.

Давайте тепер пройдемо праворуч і трохи далі. Таким чином ми опинимось на вулиці Цукерній, що йде паралельно до Святого Дорміана. Чого Цукерна? Ну, це просто. На вулиці містилася палата гільдії кондитерів, а також крамниці майстрів-засновників. Тут і зараз продають найкращі, ну і найдорожчі, певна річ, цукерки та тістечка. А наприкінці сімнадцятого сторіччя на цій вулиці звів свій палац князь Галовецький, дуже, кажуть, великий прихильник солодощів. Чуєте запах? Отож-бо й воно…

А проте князь відзначився не лише любов’ю до всіляких смаколиків. Йому дістався великий спадок, який він успішно розтринькав на придбання предметів старовини та мистецтва. Нині в палаці — музей, у колекції якого, зокрема, зберігається меч лицаря Трістана… і пояс вірності королеви Ізольди, по-варварськи роздовбаний та покручений… Ага, повірили?! Ну що ж, меч Трістана там і справді зберігається, хоча немає певності, якому саме Трістану він належав — ім’я в ті часи було досить популярним.

Гаразд, лишаємо позаду палату гільдії… Та повернетесь ви згодом, боже мій… Ітимете за шоколадним духом, точно не заблукаєте. Гаразд, дивіться сюди. Ні, не на того п’яницю попід брамою! Ні, це студент. Напевне з філософського, тут якраз неподалік. А що ви гадали? Нелегка то справа — доглибне пізнання границь людського досвіду…

Так, і до чого це я? Ага, подивіться на фронтон цієї будівлі. Як вам це зображення? Чоловік у мантії та шапочці, спираючись на прилавок, веде перемовини із самою Смертю. Як ви гадаєте, що могло міститися в цій будівлі? Ну! Катівня? Поховальна служба? Ще версії? Так, хто сказав «аптека»?

Справді, в цьому будинку розташована найдавніша в Дракуві аптека. Малюнок тут, ймовірно, означає медика, який торгується зі смертю. Над входом, традиційно для будов цієї доби, міститься латинський вислів, у цьому разі: «Umbram suum metue», що означає «Бійся своєї тіні». Доречне попередження, хіба ні? Маючи справу з медиками, фармацевтами зокрема, слід бути гранично обачним. То що, вам ще голова від моїх теревенів не болить? Може, кому аспіринчику накалатати? Ні?

Ну, як не болить вам нічого — не біда. Наша екскурсія лише почалася, і все іще попереду. Отож набирайтеся снаги, і рушаймо.

LAUDATIO. PARS II

Невдоволена цікавість — надто ж в людині молодій та затятій — подібна до свічки, залишеної під сподом. Можна й забути про неї, присипавши мотлохом, а проте скоро з усіх шпарин посуне дим та полум’я — лише встигай гасити.

Кілька днів по відвідинах поліцейської дільниці Лука намагався знайти собі задовільний вжиток — прибирав занедбане помешкання, полював за останнім осіннім теплом на узбережжі Чайки і навіть вибрався до Університету, глянути на умови вступу. Він давно не заходив сюди і тільки нині збагнув, чому — знайома метушня, запахи, голоси обступили його скорботним колом, і, не прочитавши й слова, він вискочив надвір зі шкарубким клубком попід горлом.

Намагаючись як не зупинитися, то бодай надати пристойної статечності власній втечі, Лука сповільнив крок коло кам’яного джерельця на університетськім подвір’ї, звично змочив долоню, провів по обличчю та причепурив нестрижену чуприну. На стіні коло джерельця по чорнім мармурі було вибито напутню сентенцію: Felix qui potuit rerum cognoscere causas — «Щасливий, хто може дізнатися причини всіх речей». Передбачалося, очевидячки, надихнути спудеїв до науки, але Луччин батько якось глянув скептично, зауваживши, що таких щасливців зустрінеш хіба в притулку для божевільних. Невдовзі по тому він і покинув свою натхненну писанину.

Лука ж поки що не поділяв тої зневіри; причини всіх — ну нехай не аж так зразу всіх — речей його дуже навіть вабили. Ще б пак, підійти до розгадки впритул, аж майже вчепитися їй, клятій, у горло… І що? Покинути недодушену?

Але ж не ставати з цього приводу і собі душогубом! Він і не зможе, коли вже на те… Йому б дізнатися лише, що ж за промисел провадить Нічний Магістрат, навіщо — за що?! — вбиває невинних…

Катуючись лихою думою, Лука не здавав собі справи, куди йде, а коли на нього блимнули двійко дебелих атлантів при вході до сімнадцятого номера по вулиці Канонічна, він гмукнув лише, вислухавши достатньо від мудрого татка про шляхи несвідомих інтенцій. Він ходив тут не раз, маючи, проте, інші справи, аніж розглядати стіни, тепер же відзначив з цікавістю — межи атлантами в’юнився надпис «Судовий інквізиторіат». Лука пирхнув — чи не на відьом та упирів вони тут справи шиють? — і мимохіть здригнувся, згадавши недавнього убивцю і кров, що текла йому по підборідді.

Не надумавши нічого путнього, ввійти Лука не наважився, але і забратися додому — теж. Він поволі обійшов квартал, повитріщався на підлітків, що ганяли на скейтах площею Марії Магдалини, а по тому притулився на кованому стільчику вуличної кав’ярні, аби скоса спозирати вхід до «інквізиторіату». Страхітних нелюдів, які би вчащали до тої таємничої установи, Лука не побачив, відзначивши хіба струнку чорнокосу жінку, яка, занурена в роздуми, ввійшла досередини, недбало штовхнувши двері ногою, та двійко молодиків, що вийшли, дозвільно перемовляючись та й подалися десь у своїх справах.

Невдовзі на місто зійшла вечірня прохолода, і вулицями поплив легкий туман. Кельнер, непривітно позираючи, вже почав заносити стільці та столики до приміщення, тож Лука підвівся і рушив повз двері інквізиторіату, задерши голову, аби вгледіти бодай щось у вікнах, за якими якраз почали вмикати світло.

Йому здалося, ніби повз вікно пройшла недавня красуня, і Лука замислився, що ж такого вона могла робити на цій лихій службі. Перейнявшись своїми думками, він на мить втратив дотик до світу, тож, коли хтось торкнувся його плеча, Лука скинувся так, що йому заледве серце з грудей не скочило.

Позаду — двійко молодиків, яких він нещодавно був спостеріг при виході з управи. Тобто один так точно молодик, зухвалий білявець із лукавим вищиром, другий — старший, літ під сорок, із поглядом добрим і зажуреним, наче в старого пса. Обоє були вбрані в темні пари, проте білявий носив піджак у смужечку,

1 ... 4 5 6 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новендіалія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Новендіалія"