Читати книгу - "Незрозумілі"

подрузі за сусідньою партою. Вітька Баранець тихцем дістав навушники, підключив їх до телефона й віддалився від уроку. Більшість просто перемовлялася, спершу намагаючись пошепки, але потім забувала про це. У класі ставало гамірно.

— Ти, напевне, помилилась, Орисю, — відірвав школярів від справ голос Ангеліни. — Ти хотіла сказати, що розмовляєш по телефону? — підказала вчителька.

— Ні, — спокійно глянула Орися у відповідь. — Я розмовляю з телефоном!

— Ги-ги! — не втримався Цимбалюк. — А ще можна розмовляти з виделкою, тарілкою або шафою, — видав. Кілька дівчат зареготало. Баранець вийняв навушники, зацікавлено прислухався до розмови.

— Для недорозвинених повторюю, — блиснула на нього очима і видала з притиском Орися: — Я РОЗМОВЛЯЮ З ТЕЛЕФОНОМ! Він не кидає ідіотських реплік, уміє слухати і, на відміну від деяких придурків, просто класно виглядає, — чомусь поглянула на Качка.

— А чого це я — придурок? — скочив зі свого місця Бадій. — За придурка і в пику можна, — пригрозив.

— Ану тихіше! — закричала Ангеліна Петрівна. — Орисю, — повернулася до Огородник. — Ти сядь. Може, погано себе почуваєш? — обережно потягнулася до лоба дівчини. Та відсахнулася, ніби до неї наближалася розпечена праска.

— У неї того... критичні дні. Бідненька не знає, що і говорить. І температурка піднялася в деяких місцях, — глузував Цимбалюк.

— Мужика їй треба, — підхопив Мовчанов. — Тоді все й минеться!

— Замовкніть усі! — верескнула Ангеліна Петрівна. — Сідай, Огородник, — додала сердито.

Урок було зірвано. Нової теми і домашнього завдання ніхто вже не чув. Усі дружно обговорювали дивну поведінку Ориськи і зійшлися на думці, що переклинити так її могло тільки від тих книжок, які вона накидала на планшет і читає на перервах. Дзвоник сповістив про закінчення уроку.

3.

аступний урок минув спокійніше. На математиці ніхто не заявив, що спілкується з цифрами або калькулятором, хоча Цимбалюк щось таке намагався встругнути. Але Василина Андріївна, вчителька передпенсійного віку, яка перебачила за свої роки тисячі таких цимбалюків, так глипнула на нього, що той удавився своєю слиною, закашлявся і замовк, почервонівши від стримуваного кахикання.

Третім уроком була біологія. Молода, тільки-но після інституту біологічка Світлана Михайлівна, яку всі, навіть учителі, називали чомусь Светочкою, вміла на деякий час зацікавити своїм предметом учнів.

Можливо, не тільки предметом. У вузькій спідничці, тоненькій блузочці, яка мало що приховувала від зацікавлених поглядів хлопців 9-А, в черевичках на високій платформі вона виглядала моделлю із журналу. На її уроки ходили із задоволенням. Особливо хлопці. Про що розповідала Свєточка, мало хто з них чув, вони із затаєною парубочістю невідривно дивилися на неї, раз по раз демонстративно зітхали і кидали солоні жартики. Біологічка на це уваги, здавалося, не звертала зовсім. Тільки іноді червоніли в неї мочки невеличких вушок під світлими кучериками, і тоді здавалася вона дівчинкою-однокласницею, безпомічною та беззахисною.

— І от тоді клітини... — почала малювати щось на дошці Світлана Михайлівна. Несподівано крейда випала з рук, покотилася по підлозі. Вчителька нахилилася, щоб її підняти, й очам усього класу явилися щільно обтягнуті невеличким шматком тонкої матерії тугі її сідниці.

— Блін, — прошепотів Севка Мовчанов. — Яка ж... — навіть облизав губи. — Попалась би ти мені в іншому місці, — причмокнув, удаючи дорослого ловеласа.

— Натуральний «Плейбой», — підтримав однокласника Вітя Баранець. — Я би дав собі пальця відрубати, аби тільки... — показав він не дуже пристойним жестом, що зробив би з учителькою. Баранець хутко дістав мобільний і почав знімати відео, вишукуючи вдалий ракурс. — «Звізда ютубу», — прошепотів він, піднімаючи догори великого пальця вільної від операторської роботи руки.

Світлана Михайлівна нарешті знайшла загублений шматок крейди, випрямилася біля дошки. Але спідниця від тих її згинань трохи підскочила, відкривши стрункі засмаглі ноги. Вітька нетерпляче аж підскакував, не припиняючи зйомку.

— Світлано Михайлівно! — несподівано вигукнула Орися Огородник. — Вони на вашу... спину всі дивилися, а у вас спідниця доверху піднялася, — «спалила» парубочу компанію.

— От дуреписько! — різко сховав телефон під парту Баранець. — Таке кіно перервала, — погрозливо помахав кулаком Орисі. Вчителька повернулася, окинула поглядом клас, упевнено обтягнула свій одяг, вдячно й наче змовницьки кивнула Огородник і продовжила розповідь, ніби нічого не сталося.

Сашко, який перед тим теж захоплено розглядав Светочку, різко нахилив голову, зробивши вигляд, що заглибився у свої нотатки в зошиті. Йому несподівано стало соромно, ніби піймався за спогляданням еротичних фоток у туалеті.

— Коза недолуга, — кинув у спину Орисі гумкою від олівця Вовка Бадій. — Зовсім дах поїхав у розмовах із мобілкою. На перерві швидко поясню, як треба поводитися, — погрозливо прошипів.

— Не шипи, а то біцепс здується, — ущипнула Орися. Зиркнула у бік Бадія, ковзнула по ньому зневажливим поглядом, стріпнула коротким каштановим волоссям і зосередилася на тому, що малювала на дошці Свєточка.

Сашко зачудовано дивився на Орисю. Зі свого місця міг бачити тільки її потилицю, рожеве вушко, трохи прикрите волоссям, і частину зарум’яненого обличчя.

Раніше ніколи не звертав на неї уваги. Ходить — то й нехай собі ходить. Надто показує себе на уроках — хіба вона одна така? їх тут чотирнадцять у класі. Всі — одна поперед одної...

А сьогодні цілком несподівано він відкрив для себе Орисю. Виявляється, вона досить симпатична. І чимось дуже загадкова. Хочеться дивитися на неї — і все.

У неї густе, приємного кольору волосся. А ще вона дивна... Спілкується з телефоном. А ще — так не схожа на дівчат, які обговорюють на перервах своїх хлопців, розповідають, як ті за ними сумують й атакують «дебільними» смс-ками з рожевими слюнями.

— А вона класна, — прошепотів поруч Ромка Мельник. Санько здригнувся від несподіванки. Здалося, що Мельник навчився читати його думки.

— Хто? — спитав пошепки, майже одним поглядом, намагаючись не видати свої емоції.

— Свєточка, — кивнув на вчительку Роман. — Просто відпадна. І я, здається, закохався в неї, — видав цілком серйозно. Роман задумливо опустив голову і почав у зошиті з біології малювати струнку оголену жіночу фігурку. Сашко з полегшенням зітхнув: його таємниця залишалась невиявленою.

Дзвоник не перерву різко вирвав його з думок про Орисю. У класі заклекотів шум, але на кілька хвилин стих, доки Світлана Михайлівна диктувала домашнє завдання, і перейшов у цунамі, як тільки вона вийшла в коридор.

— Я