Читати книгу - "Незрозумілі"

стану знаменитим! — заволав Баранець, розмахуючи мобільником. — Свєточка-Піпеточка, зірка-інтернеточка! — заскочив на стілець. Навколо зібралася юрба однокласників.

— Вуді Аллен та Мартін Скорсезе тихо схлипують у куточку, — не стримала іронії перша красуня класу Діана Мельник. — На червону доріжку виходить Вітольдо Бараніні! — знущально вигукнула. Вітьок почервонів, замовк, усівся на своє місце і втупився в екран мобільника. Народ відступив від нього і зайнявся своїми справами.

— Прикрий, — несподівано зірвався Ромка. Рвучко наблизився до Баранця, сів біля нього на стілець і щось зашепотів йому на вухо. Сашко, не зовсім розуміючи прохання друга, став позаду, намагаючись почути, про що Роман розмовляє з Вітьком.

— А ти купи, — насмішкувато помахав перед обличчям Мельника Баранець. — Еротичне відео! Можна за відсутності жіночої ласки і... — зобразив він рух, ніби грав на балалайці.

— Пельку стули, — прошипів Ромка. — А то зараз... — не закінчив фрази. Схопив Вітька за руку, яка стискала телефон, вивернув її, намагаючись відібрати мобільник. Клас зацікавлено споглядав за хлопцями. В повітрі завіяло бійкою.

— Пусти, придурку, — шипів Баранець. — Вона тобі хто, родичка? — не міг зрозуміти, що від нього хоче Роман.

— Не твоє діло, — почервонів від натуги Мельник. — Зітри відео, а то руку зламаю! — вичавив. Сашко стояв, не розуміючи, що відбувається. Кілька дівчат зірвалися зі своїх місць, оточили напівколом суперників і почали підбадьорливо галасувати, ніби група американських черлідерів.

— Ти закохався в неї, чи що? — Вітьок від несподіваної думки випустив мобільник.

— А може, й так! — виклично кинув Мельник, швидким рухом дістав із телефона флеш-картку і сховав її до кишені. — Отримаєш завтра справною, — пообіцяв.

— Дивись мені! — погрозливо глипнув Вітьок. — А то братові скажу — матимеш проблеми, — не залишився в боргу з обіцянками.

Ні на кого не зважаючи, Ромка сів на своє місце. Руки в нього тряслися, наче у пропасниці. Чоло вкрилося крапельками поту. Відкрив якийсь підручник, поклав його перед собою, навіть перегортав час від часу сторінки, але Сашко чомусь був упевнений, що жодної літери той не бачить. Він намагався щось питати, але Ромка навіть не відгукнувся, він був заглиблений у щось невідоме іншим, і воно було на ту мить для нього найважливішим. Різкий дзвоник нагадав про закінчення перерви. І 9-А мусив готуватися до уроку фізики.

4.

ізик Антон Петрович Пиркало ще молодий — років тридцяти, мав масивне черевце, обличчям нагадував хом’яка, який добре підготувався до зими. Завжди пітнів, навіть узимку, коли всі навколо вдягали теплі кофти і ловили дрижаки. Здавалося, він усього соромився, навіть самого себе. Учнів опитував тихим, із нотками вибачення голосом, а коли ставив погану оцінку, червонів до коренів волосся.

Причину того, чому ця невизначена особа стала вчителем, не знав ніхто. Можливо, виною всьому дитячі комплекси, і йому захотілося покомандувати кимось так, як поганяли все життя ним. Він був неодружений — хто наважиться мати за чоловіка напівфабрикат із ніякою зарплатою і нездійсненими мріями невизнаного генія.

Пиркало після занять додому не поспішав. Часто навіть ночував у своїй коморці на старому скрипучому дивані, що невідомо звідки там взявся. Жив він із батьками, десь у передмісті. Добиратись до роботи було незручно, дорога потребувала багато часу, і він залишався у школі до наступного дня.

Іноді його мама, повненька із золотими зубами жіночка, схожа на базарну торговку, заходила до школи, прихопивши синочкові щось загорнуте в поліетиленовий пакет. Своїх дій вона не контролювала. Могла зайти у клас на перерві й навіть під час уроку, чим викликала глузливий сміх школярів і приступ сором’язливості вчителя. Він виходив у коридор, про щось голосно і сердито шепотівся з матінкою, забирав передачу та ховав її в зачовганий портфель, який завжди стояв на підлозі біля вчительського столу.

Одного разу Галя Чуйко, цибата, висока дівчина, з чорним фарбованим під вороняче крило волоссям, підбила на перерві Олега Бандюка подивитися, що там у пакунку, пообіцявши при всіх поцілувати його, якщо виконає завдання. Олежик, який був таємно, хоч про це знали всі, закоханий у підбурювачку, зайшов до вчительської ніби по журнал і крадькома поцупив портфель Пиркала, до якого якраз перед тим на уроці навідувалася матуся. Коли «чумадан», як його назвав Олег, відкривали, навколо зібрався майже весь клас. Усім було цікаво, що двічі на тиждень вона тягає любому Антончику.

— А може, він якийсь шпіон? І це зовсім не його мама, а зв’язківець, — запропонував конспіративну версію Дмитро Габор, протискуючись крізь стрій однокласників.

— Ага, там план захоплення влади в країні із застосуванням законів Ньютона, — глузливо відреагувала Чуйко, на правах «замовниці» першою запускаючи руку в портфель. — Детективів перечитав, убогий? — глипнула на Габора.

— А можливо, вона йому приносить щось для дослідів? Може, Антосік відкриття важливе зробив? — кинула Катя Змієвська.

— Він, як на мене, тільки двері до туалету вміє відкривати! — заперечив Вітька Баранець. — Воно ж таке гальмо! — сплюнув сердито він.

— Саме такі і роблять відкриття! — безапеляційно втрутився Ромка Мельник.

— Та що там, нарешті? — не витримала Змієвська. — Показуй швидше, — підігнала Галю.

Чуйко дістала із «чумадану» загадковий пакет. Клас насторожено замовк, чекаючи, доки Галя розгорне його. У пакеті було щось замотане у стару місцеву газету. На дотик предмет був м’яким.

— Шо там за фігня? — заліз на стілець Вовка Бадій, намагаючись краще розгледіти все.

— Та злізь з голови, бройлер, — зашипіла Олена Глинська, якій Качок вагою свого тіла майже звалився на плечі.

— Блін, це що за гидота!? — скрикнула Чуйко. Вона розгорнула газету і тримала в руках... чоловічі труси. Просторі, вже не нові, із розсипаними по всій поверхні малюнками скелетиків, які займались коханням.

— Ги-ги-ги! — заіржав Вовка. — Вона йому труселя в школу носить. От відстій, — мало не звалився від сміху зі стільця.

— Береже Антончика, щоби попка не зопріла, — приєднався Женька Цимбалюк. — А тобі личитиме, — тикнув пальцем на Галю, яка все ще тримала в руках несподівану знахідку.

Галя різко змахнула рукою, наче смертельно отруйну змію, відкинула нижню білизну Пиркала, гидливо витерла руки об джинси і прискіпливо оглянула долоні, ніби на них могли залишитись якісь сліди.

— А на фіга? — спитав Бадій, тикаючи пальцем на витвір китайських дизайнерів, що валявся на