Читати книгу - "Чарівне горнятко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тепер будь розумнішим! Ми прийдемо через рік.
Щоб не мати шкоди, бідняк зашив гроші в капелюх. Поклав його на голову й подався на ярмарок корову купувати. А коли проходив лісом, звіявся страшний вітер. Зірвав капелюха і шпурнув хтозна-куди. Шукав його чоловік, але не знайшов. Ніби нечиста сила вхопила й понесла.
Повернувся бідняк без капелюха і з порожніми руками. Минув рік. Ті двоє — знову на порозі.
— Ану кажи, що ти зробив з грішми?
Бідняк відповів:
— Гроші — полова, пішли з вітром.
Незнайомі довго сперечалися, махали руками. Потім подарували біднякові щастя. То був файний віночок з дуже дивних квіток. Бідняк повісив його на стіні та й пішов на рибу.
У хатині гейби засяяло сонечко. Стало весело-весело. Бідняк наловив повне відро риби. Прийшов, співаючи, додому. Не міг натішитися дітьми — вони здорові, аж рум'яні. Ніби хтось їх підмінив.
З вулиці почулося:
— Давай катрання, давай! Міняю на свистала, люстерка і шпильки… Давай катрання!
— Мамо, мамо! — закричали діти.
Жінка вибігла на вулицю. Глип на фіру — солом'яний кошик! Дала міняйлові катрання й забрала назад кошика.
Чоловік мацнув, а під соломою всі гроші!
Пішов ярмаркувати. Купив нові постоли й рушницю. Відтак ходив на полювання. Одного дня йшов лісом і побачив високо орла, що ніс дивну здобич. Бідняк прицілився й бабахнув із рушниці. Орел упав коло його ніг. Чоловік очам своїм не вірив: у пазурах був капелюх, якого звіяв колись вітер з його голови! Мац — гроші на місці!
Утішився чоловік і побіг додому. Купив собі файку, а дітям нові свистала.
Навідалися ті двоє людей, що залишили йому щастя.
— Ну, як ся маєш, господарю? Служить тобі щастя?
— Го-го, зранку до вечора!
Незнайомі посиділи мовчки, потім один із них почав:
— А таки ліпше щастя, ніж готові гроші.
— Маєш рацію, як жаба хвіст, — відповів сердито другий.
І пішли собі туди, звідки і прийшли.
А бідняк ще довго жив, файку курив і не одні постоли зносив.
ПРО КИРИЛОВУ ДУШУ[8]
Біда, кажуть, не спить, бо хати не має. Вона ходить по людях. Ото зайшла і до Кирила, бідного чоловіка, що мав жінку та купу дітей. Кирило не просив її у гості — вона сама прийшла й злидні з собою привела. Розсілася біда серед хати, як квочка з курчатами, і сказала, аби той Кирило тягнув її за хвіст до гробової дошки. І він тягнув. Коли набридло, взяв торбу на плечі й подався у світ шукати гараздів. А за селом його здибав дідич.
— Куди, чоловіче? — спитав.
— У світ.
— Чого?
— Шукати щастя.
— Хіба знайдеш?
— Аякже!
— Ні! Щастя боїться жебрацької торби. Ліпше продай мені свою душу. Дам тобі все, чого тільки схочеш.
— Най буде! Дайте мені грошей на десять років.
— Згода! Через десять років прийду по твою душу. А тепер ходімо, я дам тобі грошей.
Іде Кирило й думає: «За десять років або я умру, або пана шляг трафить — і все буде в порядку».
Дідич завів його до пивниці, насипав міх грошей. Повернувся чоловік додому. Зажив, як має бути. Діти більше не голодували, не ходили по селу в лахмітті, а жінка — гейби і помолоділа.
Але дні пропливали скоро, як дараби на Пруті. Лише настане новий рік і вже, дивись, минув, ніби в долоні сплеснув.
Сумний день підходив усе ближче й ближче.
Почав чоловік думати, як має позбутися того дідича, аби живцем не лізти в гріб. Але не міг придумати.
Одного вечора прийшов якийсь жебрак проситися на ніч.
Жінка дала йому повечеряти, постелила постіль і накрила новою веріткою. Удосвіта дід устав, подякував господарям і вирушив у дальшу дорогу.
Жінка вранці замітала в хаті й побачила вузлик з мідяками.
— Ади, чоловіче! Ці гроші, відай, випали від бідного старця.
Кирило схопив ті вузлики, побіг за жебраком.
— Візьміть, ви загубили, — сказав йому, коли наздогнав.
— Аби-сь був здоровий, чесний ґаздо, — відповідає дід. — Як, віддячити тобі за доброту?
— Чим ти мені віддячиш, бідний чоловіче? Як можеш, зроби так, аби той, хто вилізе ген на оту грушу, не міг з неї злізти.
— Все буде так, як хочеш, — погодився жебрак.- Іди собі додому.
Через кілька днів навідався дідич. Веселий і улесливий — лисом підшитий, псом підбитий. Питає Кирила:
— Ну, пожив по-панськи, чоловічку? Десять років раював. Тепер ходім до мого палацу, я візьму з тебе душу.
— Що ж, раз іти, так іти, — Кирило попрощався з жінкою і дітьми, потюпав за паном.
— Коли дійшли до груші, Кирило сказав:
— Перед тим, як маю розлучитися навіки з душею, я хотів би, пане, поїсти грушок. Зачекайте трохи, я вилізу й нарву.
— Е-е, ні, ти будеш довго там сидіти. Ліпше я сам — нарву раз-два… — і пан почав швидко роззуватися.
— Най буде й так, паночку, — і Кирило ще й підсадив дідича на дерево.
Той нарвав у пазуху грушок і хотів злізати, та груша не пускала: гілляки його тиснули до стовбура, тримали, як обценьками.
— Кириле, я не можу злізти! — перепудився панище.
— Не можете, то сидіть на дереві — кукайте, як зозуля.
Кирило посміхнувся і пішов додому. А пан ще й нині сидить на груші.
ЧУДОДІЙНИЙ МОЛОТОК І РАЙСЬКЕ ЯЙЦЕ[9]
Жив собі гуцул. Мав за маєтки дві долоні. Гарував у багача Онуфрія і корчмаря Мошка. Того, що заробляв, вистачало тільки на сніданок. На обід і вечерю мусив позичати. Скоро стільки він наборгував, що не міг відробити.
Це занепокоїло багача Онуфрія, і він сказав Мошкові.
— Ходім до гуцула, аби віддав борги.
Гуцул здалека побачив, що йдуть до нього гості. Подумав-подумав та й каже своїй жінці:
— Дай сюди якусь хустку.
— Нащо тобі?
— Хочу напасників дурити.
Жінка дала велику білу хустку. Гуцул зав'язав голову, понасував під хустку дрібних крейцарів і взяв молоток.
Увійшов багач Онуфрій, а з ним і корчмар Мошко. Гуцул сидить на стільчику, б'є молотком по голові і витягає крейцарі з-під хустки.
— Що ти робиш, гуцуле?
— Хіба ви сліпі? Кую гроші молотком. Стук — і крейцар, стук — і другий… Не треба вже до вас ходити на роботу.
— Віддай нам свій молоток, — сказав багач Онуфрій.- І будемо мати готовий розрахунок.
— Ага, віддай, а сам іди в жебри? Нема дурних!
— Ми тобі ще доплатимо, — обізвався Мошко.
— Це інша пара калошів. Давайте сто ринських. Онуфрій з Мошком висипали гроші й забрали молоток.
Прийшли до корчми. Мошко завив голову,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівне горнятко», після закриття браузера.