Читати книгу - "Чарівне горнятко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ніколи не під'юджуй гуцула вбивати людей і красти гроші. Аби-сь знав…
— Більше не буду, — попросив Юзько.
— Ходім тепер до корчми, що в лісі.
Йшли вони, йшли і збилися з дороги. Коли дивляться- перед ними хатка, а в тій хатці — бабка.
— Ми зголодніли, бабко, — говорить гуцул.
Бабка дала хлопцям повечеряти, а потім сказала:
— Тікайте звідси, жовнярики, бо тут живуть розбійники, що людей вбивають.
Хотіли тікати, але було вже пізно: на порозі став ватаг розбійників.
— А-а-а, жовніри! — прохрипів. — Шукають, де це ми живемо, аби вистріляти нас, як зайців. Га-га! Ану, хапайте їх! — дав розказ своїй банді.
Дванадцять розбійників накинулись на них і вивели надвір. Отаман гарчав:
— Ми можемо зарізати, повісити або паси з вас здерти.
Виберіть собі смерть, яка вам більше до вподоби.
Гуцул роздивився, побачив під грушею на двох каменюках великий казан. Подумав і сказав:
— Ми, цісарські вояки, варті ліпшої смерті. Наклади, пане отамане, смальцю у той казан і розпали під ним вогонь. Ми там перед смертю поплаваємо трохи.
— Най буде ваша воля, — погодився ватаг.
Гуцул попросив знову:
— Ми виліземо на грушу, аби ліпше видіти, як булькає смалець.
— Лізьте, ніц не маю проти…
Гуцул узяв каменя і штовхнув Юзька у бік:
— Бери й ти.
Той теж прихопив добру каменюку. Вилізли на дерево. Тоді гуцул шепнув:
— Як скажу «скач!», кинь каменя в казан і тримайся добре за гілляку.
— Добре, так зроблю, — пообіцяв Юзько.
Розбійники собі поставали довкола казана. Вогонь був великий, смалець аж хурчав.
— Отамане! — вигукнув гуцул.-Ми зараз поскакаємо у смалець, але ви всі тримайте казан, аби не перевернувся.
— Потримаємо.
Дванадцять розбійників уперлися у казан патиками, бо був дуже гарячий.
Гуцул крикнув:
— Скач!
Бовтнулися у смалець каменюки і залляли пекучими бризками розбійникам очі. Ті попадали на землю і так ревіли з болю, що страшно було слухати.
Юзько швидко скочив на отаманового коня — забув і про товариша.
— Чекай, паршивий Юзьку, здибаємось ми на вузькій стежці і я тебе притисну до смереки! — погрожував гуцул, тікаючи лісом.
Забіг у гущавину, віддихався трохи і став думати:
— Ба, що той цісар робить, коли всюди злодії та розбійники? Не дають чоловікові дороги перейти. Міністри, відай, йому брешуть. Піду сам і розповім про все, най пролупить цісар очі.
Подався до палацу. Став коло брами й стукає.
— Хто там? — опитав вартовий.
— Жовнір-гуцул.
— Чого ти хочеш?
— Пустіть мене до цісаря.
— Цісар не приймає.
— Мене мусить прийняти!
Вийшов офіцер і повів гуцула до палацу. А там уже сидів Юзько, який скинув жовнірську одежу і вбрав цісарську.
Гуцул увійшовши засалютував. Цісар зробив знак, аби підійшов ближче, і спитав:
— Чого прийшов, жовніре?
Леґінь почав казати:
— У мене був приятель Юзько. Зловили нас розбійники і хотіли у котлі зварити. Ми забризкали їм очі кип'ячим смальцем і втекли. Правда, Юзько зі страху вхопився за отаманового коня, а мене лишив. Добре, що маю довгі ноги. А якби мав коротші, то що було б зі мною?
— А де той Юзько? — спитав цісар.
— Служить у твоїм війську,
— А ти б його впізнав?
— Го-го, дуже легко!
— Добре, відпочинь, а потім тебе поведуть до війська, аби впізнав Юзька.
Гуцул став гаптах, відсалютував так, як має бути, і пішов до покою. Там випив пляшку рому, з'їв свинячу шинку, запалив файку і чекає. Увійшов офіцер і повів його до стайні. Там кілька жовнірів пуцували цісарських коней. Гуцул ходить стайнею, придивляється до кожного солдата. Коли глип, а коло коня стоїть сам Юзько і зуби продає. Гуцул схопив його за барки, почав ним трясти.
— Ах, ти, боягузе, лишив приятеля в біді, а сам утік? — і дав йому по писку. Цісареві свічки засвітилися перед очима, у вухах дзвони задзвонили.
Солдати скрутили гуцулові руки.
Юзько, червоний від полишників, переодягнувся, знову зробився цісарем.
Гуцул став гаптах, відсалютував так, як має бути. Цісар сказав:
— Гуцуле, будеш моїм міністром!
Не знаю, правду казав цісар або ні. Що було далі — то мене не обходить. Мені досить і з того, що наш гуцул бив цісаря по писку. І казці кінець.
ПРО ЩАСТЯ І ГОТОВІ ГРОШІ[7]
Жили собі чоловік і жінка. Мали купу дітей, а землі — два кроки перед порогом. Бідняк ходив до Пруту рибу ловити. Як зловить, то дітиська повечеряють, а як ні — води нап'ються й полягають спати. Отак і жили.
Одного разу сидів чоловік на березі річки. Коли раптом чує: дорогою йдуть двоє й сперечаються.
— Ліпше мати щастя, ніж готові гроші,- говорить один. — Коли є щастя, то не треба й розуму. Дурнем будь, а щастя май — і люди носитимуть тебе на руках.
— Е-е, мелеш дурниці! — не погоджується другий. — Щастя не понюхаєш, не помацаєш. Готові гроші — то вже діло! Маєш гроші — то маєш і щастя.
Тут уздріли бідняка на березі Пруту.
— Гов, не сварімся, а ліпше спитаймо отого рибалку. Най він нас розсудить.
Підійшли до бідняка.
— Скажи, чоловіче, що ліпше мати: щастя чи готові гроші?
Бідняк відповів:
— Не знаю, в мене щастя — як на жабі волосся, а грошей — як риби в дірявому відрі.
Незнайомці про щось шваркотіли, потім один із них сказав:
— На тобі грошей, роби з ними, що хочеш. Через рік ми прийдемо до тебе, тоді нам даси відповідь.
Взяв бідняк гроші, змотав вудку, схопив відро і побіг додому. Купив дітям хліба і до хліба, а решту грошей хотів десь сховати. Довго шукав такого місця, та не міг знайти, бо в хаті ніде нічого не було. Нарешті натрапив на. солом'яний кошик, в якому колись квочка висиджувала курчат. Засунув гроші під солому.
Взяв вудочку і пішов на рибу.
А в той час приїхав у село міняйло.
— Давай катрання, давай! — горлає щосили:-Міняю на свистала, дзеркальця і шпильки. Давай катрання!
Діти обступили свою матір:
— Виміняйте свистало…
Так насілися, що мамі шкода стало дітей. Взяла вона кошика і віддала за свистало.
Повернувся додому бідняк. Глипнув, а кошика нема.
— Де кошик, жінко?
— Я проміняла за свистало.
Чоловік спочатку гадав, що здуріє, потім спам'ятався:
— У кошику була купа грошей. Видно, що то були дурні гроші: як прийшли, так і пішли.
Через рік незнайомі стали на порозі.
— Ну, що зробив з грішми?
— Купив-им дітям буханець хліба й миску бриндзі, а решту сховав у кошик під солому. Жінка віддала кошик разом з грішми міняйлові за свистало.
Незнайомі висварилися і знову
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівне горнятко», після закриття браузера.