Читати книгу - "Чарівне горнятко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Пішли вони до гуцула знову. Той здалеку помітив, що йдуть гості. Подумав-подумав та й каже дружині:
— Принеси, жінко, той гарбуз, що виріс під плотом. Жінка внесла до хати гарбузище. Гуцул сів на нього, накрив себе веріткою і дивиться крізь дірочку.
— Що ти робиш там, гуцуле?
— Сиджу на райському яйці. За три тижні з нього має вилупитися золотий лошак.
— Продай нам ото райське яйце… — спокусився на золото Мошко.
— Давайте сто ринських.
Багач і корчмар висипали на лаву сто ринських і понесли гарбуза з собою. Онуфрій сів на гарбуза, накрився якимись Мотковими лахами й висиджує золотого лошака. Сидів три дні й три ночі. Тоді покликав корчмаря:
— Сідай, Мошку, вже ти — погрій райське яйце.
Корчмар сидів три дні і три ночі, далі покликав Онуфрія.
Доста того, що три тижні минуло, а з райського яйця нічого не вилупилося.
— Той лайдак нас обдурив, — сказав багач Онуфрій. — Ходімо до нього — най нам віддасть сто ринських.
Взяли райське яйце і йдуть до гуцула. Та Мошко спіткнувся. Гарбуз упав на землю і налякав зайця, що спав під корчем. Той шурхнув у гущавину.
— Ади, золотий лошачок! Лови його, лови! — закричав корчмар. Онуфрій кинувся в корчі. Він біг, як скажений. Подряпався, навіть порвав кожуха, але нічого не зловив. Зупинився й каже:
— А все-таки ми — дурні.
Вернулися додому і більше не чіплялися до бідного гуцула.
БІДА Й ДРУЗІ[10]
Колись давно на світі жив мудрий чоловік. Мав молодого сина. Коли відчув, що смерть от-от прийде до нього в гості, покликав сина й каже:
— Вмиратиму, сину. Як залишу тебе самого? Хто тобі допоможе, коли будеш у біді?
— Не журіться, тату, — відповідає син. — Маю багато друзів, вони допоможуть мені у біді.
— Ті друзі вірні й добрі лише при гостині. В горі тебе покинуть…
— Неправду ви говорите, тату!
— Тоді зроби так: візьми торбу на плечі і йди до своїх друзів. Скажи їм, що у тебе згорів весь маєток. Най тобі допоможуть.
Син так і вчинив. Узяв на плече торбу і пішов до свого найкращого друга.
— Допоможи, — сказав, — хоч чимось, ади, я погорів. Нема в мене ні хати, ні худоби…
Друг засміявся і вивів його за поріг.
Пішов хлопець до другого приятеля. Той вигнав його за ворота.
Пішов і до третього. Той спустив на нього псів. Вернувся син до батька:
— Ви правду мали, тату. Мої друзі добрі тільки при гостині.
Тоді батько порадив:
— Ану, сину, йди до мого друга. Він живе в сусідньому селі.
Повісив хлопець на плече торбину і пішов до татового друга. Став на порозі й каже:
— У нас сталася біда, тато геть заслабли. До того ще й горе: обійстя згоріло. Споможіть нас чимось.
Його нагодували, а в торбу наклали всілякого добра. Татів друг ще й попросив:
— Не забувай до мене дороги.
Син повернувся й розповів, як його зустріли. Тоді старий сказав:
— Запам'ятай, сину: щоб знайти справжнього друга, треба його шукати іноді все життя.
Ну, зрозуміли?
ХИТРИЙ НАЙМИТ[11]
В одному селі жив злий-презлий піп. Ніякий наймит не міг утриматися в нього.
Якось приблудив у село бідний парубок Іван, який не мав де прихилити голову. Став у попа служити. Робив рік, другий. Ніхто не питав навіть, як він називається. Гарував, як віл, а біда тішилася. На третій рік піп каже:
— З тебе добрий наймит, сину мій. Як ти називаєшся?
— Моє ім'я дуже смішне, панотче. Соромно казати. Я, знаєте, безбатченко, тому охрестили не по-християнськи. Мене звуть: «Най вас шляг трафить».
Піп скривився.
— Справді, ім'я не християнське.
Іншим разом парубок допомагав попаді сікти капусту. Вона й собі запитала наймита:
— Як тебе зовуть?
— Йой, пані добродзійко, соромно говорити. Я народився безбатченком, а панотець, щоб позбиткуватися з моєї мами, назвали мене «Бий, кого видиш!»
— Погане ім'я, — сказала попадя.
Надворі проходжалася попова донька.
Побачила Івана й спитала:
— Як ти називаєшся, парубче?
— Мене, коли хрестили, то назвали «Всі вони злодії»,
— Дивне ім'я, — посміхнулася попівна.
Іван статкував добре, але весь час думав, як має забрати в попа гроші, зароблені тяжкою працею.
Одного дня піп каже:
— Я поїду з добродзійкою у гості, а ти пильнуй роботу. Роби все, що скаже моя донька.
Коли піп з попадею були за селом, Іван підійшов до попівни й просить:
— Дайте мені ключі від комори, треба позамітати.
Увійшов до комори, знайшов там торбу з грішми, закинув на плечі та й дав ногам знати.
Скоро пішла й попівна до комори, а там — ні наймита, ні торби…
Увечері вернулися піп і попадя. Побачили, що їх донька плаче, і запитали:
— Ти чого плачеш? Що сталося?
— Наймит обдурив мене, казав, що хоче позамітати в коморі, а вкрав нашу торбу з грішми.
Піп написав усім попам, аби оголосили своїм парафіянам, що у неділю в його церкві буде храмове свято. Сподівався, що прийде і наймит, тоді його спіймають.
А Іван уже служив аж у третьому селі. Ґазда сказав:
— Запрягай коні, Йване, поїдемо на храм.
Іванові не хотілось їхати, але мусив слухати господаря. Сіли собі на фіру — і вйо!
У церкві вже було повно людей. Тому Іван з ґаздою зупинилися при вході.
Піп виліз на казальницю. Перехрестився і почав:
— Дорогі мої вірники! — Але тут побачив на порозі церкви Івана, крикнув на все горло:- «Най вас шляг трафить!»
Попадя теж помітила наймита й зарепетувала на всю церкву:
— «Бий, кого видиш!»
І попівна побачила Йвана. Вона заверещала не своїм голосом:
— Тату! «Всі вони злодії!»
Піп скочив з казальниці, почав розштовхувати людей. Іван сказав своєму ґазді:
— Тікаймо звідси, вуйку, бо цей піп слабий на голову.
Побігли до фіри, сіли і так рвонули, що тільки закурилося.
Люди ледве вибралися з церкви.
Почали казати, що в голові попа щось перемакітрилось, у попаді — щось перемикитилось, а в попівни-сім днів не метено.
А Іван невдовзі збудував собі хатину і жив, доки не вмер.
ДВІ ДОНЬКИ[12]
В одного багача було дві доньки. Батько дуже їх любив і гадав віддати за таких багатих, як і сам. З бідними не хотів знатися.
Коли настав на то час, старшу засватав найбільший багач з сусіднього села. Але молодша, яка мала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівне горнятко», після закриття браузера.