Читати книгу - "Зерно правди"

Згасив сигарету й повернувся до монохромного світу. Проте лише на мить. За кілька секунд на його светрі з’явилися довгі червоні пазурі. Шацький заплющив очі, щоб приховати гнів, але не спромігся на грубість до дівчини, яку спершу звабив, а тепер ще й дав їй надію, наче між ними щось може бути.

Чемненько пішов до ліжка, щоб займатися нудним сексом. Клара звивалася під ним, ніби силкуючись подолати повну відсутність ніжності й уяви. Глянула на нього й, мабуть, помітила у виразі обличчя щось таке, що примусило її старатися ще дужче. Смикнулася й почала стогнати.

— О, так, трахай мене, я твоя, ввійди в мене глибоко.

Прокурор Теодор Шацький намагався втриматися, але не зміг і зареготав.

3

Жоден труп не виглядає добре, а деякі виглядають геть погано. Жінка, яка лежала в рові під середньовічними мурами Сандомира, належала якраз до другої категорії. Один з поліцейських милосердно прикривав наготу жертви, коли на місці злочину з’явився прокурор.

— Ще не накривай.

Поліцейський підняв голову.

— Дай спокій, я її ще із садочка знав, не можна їй так лежати.

— Я теж її знала, Пйотре. Зараз це справді неважливо.

Прокурор Барбара Соберай легенько відхилила безлисті гілки й сіла навпочіпки біля трупа. Сльози розмивали чітку картину. Їй доводилося не раз оглядати тіла вбитих, найчастіше витягнені з потрощених автомобілів на узбіччі окружної дороги, іноді це навіть були особи, яких вона раніше зустрічала. Проте вона ніколи не бачила мертвими тих, кого знала особисто. І вже точно серед них не було давньої подруги. Вона знала, може й краще за інших, що люди вчиняють злочини й стають їх жертвами. Але це... Це була якась маячня.

Кахикнула, щоб прочистити горло.

— Гжесек уже знає?

— Я гадав, що ти йому скажеш. Ти ж знаєш...

Барбара глянула на нього і вже збиралася вибухнути, але зрозуміла, що Маршалок, як називали цього поліцейського в Сандомирі, мав рацію. Вона багато років була другом щасливої родини Будників — Ельжбети й Гжегожа. Колись навіть кружляли плітки, що якби Еля свого часу не повернулася із Кракова, хтозна, як би воно склалося, бо дехто вже й оголошення в костьолі чув. Давно й неправда, але факт залишався фактом: якщо хтось і повинен повідомити Гжесека, то лише вона. На жаль.

Барбара зітхнула. Це не був нещасний випадок, побиття, напад чи зґвалтування, скоєне п’яними бандюками. Хтось мусив добряче поморочитися, щоб убити Елю, а потім роздягти догола й покласти в цих кущах. І ще оце... Барбара Соберай намагалася не дивитися, але ніяк не могла відвести очей від пошматованої шиї жертви. Поперерізувана впоперек горлянка нагадувала зябра, вузенькі листки шкіри, між якими видніли вени, гортань і стравохід. Обличчя над цією жахливою раною було на диво спокійне, навіть усміхнене, у поєднанні з незвичайною, гіпсовою білизною шкіри справляло враження нереальності, скульптурності. Барбара подумала, що може, хтось убив Ельжбету сплячою, або коли та була непритомна. Схопилася за цю думку, їй справді хотілося в це вірити.

Маршалок підійшов до неї й поклав руку на плече.

— Мені дуже шкода, Басю.

Барбара кивнула головою, щоб труп накрили.

4

Такі діри мають свій плюс: скрізь близько. Відразу після дзвінка від начальниці Шацький, полегшено зітхнувши, залишив Клару й покинув однокімнатну квартирку, яку винаймав у кам’яниці на вулиці Длугоша. Маленька й занехаяна вуличка теж мала свою перевагу, а саме — розташування. У самому центрі, а на додачу звідси відкривався краєвид на Віслу й старовинну середню школу, засновану єзуїтами в XVII столітті. Шацький вийшов з будинку й сягнистими кроками дістався Ринку, ковзаючись на вологій бруківці. Повітря було ще по-зимовому чисте, проте відчувалося, що це останні такі деньки. Туман з кожним кроком рідішав, і Шацький сподівався, що цей день стане першим чудовим весняним днем. Він справді потребував у житті позитиву. Наприклад, сонячного тепла.

Перетнув абсолютно порожній Ринок, проминув будинок пошти, яка розташувалася в прегарній кам’яниці з підтінням і дійшов до Єврейської, здалеку помітивши поліцейські маячки. Ці блимавки якось навіть зворушили Шацького, така картина була частиною ритуалу. Телефонний дзвоник на світанку, коли виплутуєшся з теплих обіймів Вероніки, одягаєшся навпомацки в передпокої, а перед виходом цілуєш сплячу доню в теплий лобик. Поїздка столицею, у якій лише прокидається життя, гаснуть ліхтарі, нічні автобуси з’їжджаються до гаражів. Звична скептична посмішечка Кузнецова, потім труп, кава на площі Трьох Хрестів. І сутичка з вічно невдоволеною начальницею в прокуратурі. «Наші кабінети, здається, знаходяться в різних часових і просторових вимірах, пане прокуроре».

Його аж млоїло від цього смутку. Шацький проминув будівлю синагоги і, хапаючись за гілки, зійшов схилом. Рудоволосу святенницю Соберай він упізнав відразу. Та стояла потупившись, наче прийшла помолитися за упокій душі, а не вести слідство. Огрядний поліцейський поклав їй руку на плече, наче втішаючи її в скорботі. Як і припускав Шацький, місто, де костьолів було більше, ніж барів, явно болісно вплинуло на мешканців. Угледівши Шацького, Соберай так здивувалася, що навіть не встигла приховати зневагу на обличчі.

Теодор кивнув усім головою, підійшов до трупа й безцеремонно підняв поліетиленову плівку, якою була накрита жертва. Жінка. На око від сорока до п’ятдесяти. Кепсько порізана горлянка, інших ушкоджень не видно. На напад не схоже, швидше скидається на химерний злочин у стані афекту. Ну, нарешті нормальний труп. Він уже хотів було прикрити тіло, проте щось не давало йому спокою. Шацький двічі оглянув жертву від голови до п’ят, просканував зором місце злочину.

Відкинув поліетиленовий мішок, частина поліцейських знічено відвернулася. Аматори нещасні.

Він уже знав, що саме було не так. Білизна. Нереальна, небачена в природі білизна тіла жертви. Але не тільки це.

— Перепрошую, це моя знайома, — озвалася в нього за спиною Соберай.

— Це була ваша знайома, — буркнув Шацький. — Де техніки?

Тиша. Обернувся й глянув на огрядного поліцейського, голомозого, з пишними вусами. Як там його прозвали? Маршалок? Дуже дотепно.

— Де техніки? — повторив запитання Шацький.

— Марися зараз буде.

Усі тут називали один одного на ім’я. Самі дружбани, хай їм біс, містечкова секта.

— Викличте бригаду з Кельце, нехай захоплять своє причандалля. Перш ніж вони приїдуть, тіло прикрити, оточити територію в радіусі п’ятдесяти метрів, нікого не пропускати. Роззяв тримати якнайдалі. Де оперативний офіцер?

Маршалок підняв руку, втупившись у Шацького, мов