Читати книгу - "Коли час лише починався"

пагорби, - десь там знаходилася його точка входу. Далеко попереду з виключно

мезозойським спокоєм палахкотіли вулкани. 79.061.889 років з цього часу, місце стане

частиною штату Монтана. 79.062.156 років по тому палеонтологічна експедиція, яка вестиме

дослідження десь в цих місцях, що на той час повністю змінилися, наштовхнеться на викопні

рештки сучасної людини, померлої 79.062.156 років тому. Можліво, це будуть його власні

рештки?

Карпентер посміхнувся і поглянув в небо, де все ще кружляли птеранодони.

Подивимося - може трапитися і так, що це будуть рештки марсіанина. Він розвернув

трицератанк і повів його назад. - Поїхали, Семе, - сказавши він.- Пошукаємо тут затишну

місцинку, де можна відсидітися до ранку. А на той час я, мабуть, зміркую, що робити далі.

От вже не думав, що нам з тобою коли-небудь доведеться займатися порятунком дітвори!

Сем басовито забурчав і рушив у бік лісистих пагорбів.

Коли вирушаєш в минуле, щоб розслідувати будь-який анахронізм, завжди ризикуєш

5

сам виявитися його автором. Узяти хоч би й класичний приклад з професором Арчібальдом

Куїглі. Правда це чи ні - ніхто до пуття не знав; але так чи інакше ця історія як найкраще

демонструвала парадоксальність мандрівки у часі. А історія свідчила, що професора Куїглі,

великого шанувальника Колріджа, багато років мучила цікавість - хто був той таємничий

незнайомець, що з'явився в 1797 році на фермі Недер Стоуі в англійському графстві

Сомерсетшир і перешкодив Колріджу записати до кінця поему, яку він тільки що склав під

час сну. Гість просидів цілу годину і потім Колрідж так і не зміг пригадати решту поеми. В

результаті "Кубла Хан" так і не був завершений. З часом цікавість, що мучила професора

Куїглі, стала нестерпною, він більше не міг жити без відповіді і звернувся до Бюро мандрівок

в часі з проханням дозволити йому відправитися у той час і в те місце, щоб все з'ясувати.

Прохання його задовольнили, і він без коливань виклав більшу частину своїх заощаджень на

сплату за мандрівку в той ранок. Опинившись поблизу ферми, він причаївся в кущах і почав

спостерігати за вхідними дверима. Ніхто не йшов; нарешті він, згораючи від нетерпіння, сам

підійшов до дверей і постукав. Колрідж відкрив двері і запросив професора увійти, але

кинутого їм злісного погляду професор не міг забути до кінця своїх днів.

Пригадавши цю історію, Карпентер усміхнувся. Втім, особливо сміятися з цього

приводу не доводилося: те, що відбулося з професором Куїглі, цілком могло трапитися і з

ним. Подобалося йому це чи ні, але було абсолютно не виключено, що викопні рештки, чиїм

походженням він зайнявся за дорученням Північноамериканського палеонтологічного

товариства (ПАТО) і з цією метою відправився в мезозойську еру, виявляться його власними.

Та він відігнав від себе цю думку. По-перше, як тільки стане зовсім тяжко, йому

потрібно буде всього лише зв'язатися зі своїми помічниками - міс Сендз і Пітером

Детрайтесом, і вони миттєво з'являться до нього на допомогу на тераподі Едіт або на якомусь

іншому ящуроході з арсеналу ПАТО. А по-друге, йому вже відомо, що в крейдяному періоді

орудують прибульці. Значить, він не єдиний, кому загрожує небезпека перетворитися на ті

сами рештки. І в будь-якому випадку сушити голову над всім цим безглуздо: адже те, чому

призначено було трапитися, трапилося, і тут вже нічого не поробиш...

Скіп вибрався з каюти і перегнувся через спинку водійського сидіння. - Марсі просила

передати вам бутерброд і пляшку лимонаду, містере Карпентер, - сказав він, протягуючи те і

інше.- Можна мені посидіти з вами, сер? - Звичайно, - відповів Карпентер і посунувся.

Хлопчик переліз через спинку і зісковзнув на сидіння. І тут же ззаду просунулася ще

одна голова кольору сонця. - Пробачте, будь ласка, містере Карпентер, а чи не можна...

- Посунься, Скіпе, посадимо її всередину. Голова Сема була шириною добрих півтора

метри, і в кабіні водія місця вистачало. Але саме сидіння було менше метра шириною, і двом

підліткам уміщатися в ньому поряд з Карпентером було не так вже просто, особливо якщо

врахувати, що всі троє у цей момент насолоджувалися бутербродами і запивали їх

лимонадом. Карпентер відчував себе добрим батьком сімейства, що навідався зі своїми

нащадками до зоопарку. І до якого зоопарку!!! Вони вже заглибилися в ліс, і навколо

піднімалися дуби і лаври крейдяного періоду; серед них удосталь траплялися верби, сосни і

гінкго, а час від часу - безглузді на вигляд чагарники пальм. У густих кущах вони помітили

величезне незграбне створіння, схоже спереду на коня, а ззаду - на кенгуру. Карпентер

визначив, що то