Читати книгу - "Коли час лише починався"

машини часу - так само, як потрапив сюди він. Або, якщо вже на те пішло їх могли викрасти

і перекинути в минуле сучасні бандити. Але тоді навіщо їм було брехати?

- Скажи мені, Марсі, - почав Карпентер, - ти віриш, що я прийшов з майбутнього? - Так

звичайно, містере Карпентер. І Скіп теж, я упевнена. У це неважко... трохи важко повірити,

але я знаю, що така симпатична людина, як ви, не буде говорити неправду, та ще таку

неправду. - Спасибі, - відгукнувся Карпентер.- А я вірю, що ви - з Великого Марса, який,

мабуть, не що інше, як найбільша і наймогутніша країна вашої планети. Розкажи мені про

вашу цивілізацію. - Це чудова цивілізація, містере Карпентер. Ми з кожним днем рухаємося

вперед все швидше і швидше, а зараз, коли нам вдалося подолати чинник нестабільності,

наш прогрес ще прискориться. - Чинник нестабільності? - Так, людські емоції. Багато століть

вони заважали нам, але тепер цьому покладено край. Тепер, як тільки хлопчикові

виповнюється тринадцять років, а дівчинці п'ятнадцять їх десентименталізують. І після цього

вони набувають здатності холоднокровно ухвалювати розумні рішення, керуючись виключно

суворою логікою. Це дозволяє їм діяти з найбільшою можливою ефективністю. У

підготовчій школі Інституту ми зі Скіпом проходили так званий додесентименталізаційний

курс. Ще чотири роки і нам почнуть давати спеціальний препарат для десентименталізації. А

4

потім...

- Скр-р-р-р-і-і-і-і-і!.. Із страшним скреготом один з птеранодонів прокреслив навскоси

по поверхні захисного поля. Його відкинуло убік і перш ніж він знову відновив рівновагу і

злетів в небо, Карпентер побачив в кабіні людину. Він встиг розгледіти лише нерухоме,

нічого не виражаюче обличча, але по його положенню здогадався, що пілот керує літаком,

розпластавшись між чотириметровими крилами. Марсі вся тремтіла. - Мені здається... мені

здається, вони вирішили нас убити, містере Карпентер, - слабким голосом сказала вона.-

Вони погрожували це зробити, якщо ми спробуємо втекти. А взагалі вони вже записали на

плівку наші голоси з проханням про викуп і, звісно, зрозуміли, що ми їм більше не потрібні.

Карпентер потягнувся назад і погладив її руку, що лежала на його плечі.- Нічого,

крихітко. Ти під захистом пана Сема, так що боятися нічого. - А він... його, правда, так

звуть? - Точно. Високоповажний Сем Трицератопс. Познайомся, Семе, - це Марсі. Наглядай

гарненько за нею і за її братом, чуєш? Він обернувся і подивився в широко розплющені

блакитні очі дівчинки. - Говорить, що наглядатиме. Готовий сперечатися, що на Марсі нічого

подібного не винайшли. Вірно? Вона похитала головою - на Марсі це, мабуть, був такий же

звичайний знак заперечення, як і на Землі, - і йому на мить здалося, що на губах у неї от-от

з'явиться боязка усмішка. Але нічого не відбулося. Ще б трішечки...

- Дійсно, у нас такого немає, містере Карпентер. Він поглянув крізь ковпак на

птеранодонів, що кружляли в небі (він все ще подумки називав їх птеранодонами, хоча тепер

вже знав, що це таке). - А де їх міжпланетний корабель, Марсі? Десь поблизу? Вона ткнула

пальцем вліво. - Онде. Перейти річку, а потім болото. Ми зі Скіпом втекли сьогодні вранці,

коли Фрітад заснув - він чергував біля люка. Вони жахливі сплюхи, завжди сплять, коли

підходить їх черга чергувати. Рано чи пізно Космічна поліція Великого Марса розшукає

корабель і ми вважали, що доти зможемо ховатися. Ми пробралися через болото

і перепливли річку на колоді. Це було... це було просто жахливо - там такі великі змії з

ногами, вони за нами гналися і... Він відчув плечем, що вона знову вся тремтить. - Ну от що,

крихітко, - сказав він.-Лізь швиденько назад до каюти і приготуй що-небудь поїсти собі і

Скіпу. Не знаю, чим ви звикли харчуватися, але навряд чи це що-небудь зовсім несхоже на

те, що є в запасі у нашого Сема. Біля шафи ти побачиш такі квадратні запаяні банки - в них

бутерброди. Вгорі, в холодильнику, високі пляшки, на них намальоване коло з маленьких

зірочок - там лимонад. Відкривай і ті і інші і берися до справи. До речі, раз вже ти цим

займешся, зроби що-небудь і мені - я теж зголоднів. І знову усмішка ледь не розквітла у неї

на губах. - Добре, містере Карпентер. Я вам зараз таке приготую!

Залишившись один в кабіні, Карпентер огледів навколишне мезозойське довкілля через

переднє, бічні і хвостове оглядові вікна. Зліва, на горизонті, височіли молоді гори. Справа,

вдалині, тягнувся ланцюжок круч. У хвостовому оглядовому вікні було видно розкидані

рівниною вербні гаї, пальми і