Читати книгу - "Коли час лише починався"

таємно побудувати машину часу в своїй підготовчій школі, вдаючи, що готуються до

десентименталізації; потім, якраз перед тим, як почати приймати десентименталізаційний

препарат, вони могли увійти до машини і зробити стрибок в далеке майбутнє.

Правда, такий стрибок мав би потребувати величезної кількості енергії. Правда,

картина, яку вони побачили б на Марсі, прибувши в майбутнє, не могла б не зворушити їх до

глибини душі. Але це були заповзятливі діти - достатньо заповзятливі, щоб використовувати

будь-яке доступне джерело енергії, що опинилося під рукою, і щоб вижити при нинішньому

кліматі і в нинішній атмосфері Марса до тих пір, поки не відшукають одну з марсіанських

печер з киснем. А там про них мали б подбати марсіани, які навчили б їх всьому, що

потрібно, щоб вони змогли видати себе за людей Землі в одному з куполів-колоній. Що ж

стосовно колоністів, то ті навряд чи почали б ставити зайві питання, тому що були б щасливі

збільшити свою мізерну чисельність ще на двох осіб. Далі дітям залишалося б тільки

терпляче чекати, поки вони виростуть і зможуть заробити на поїздку на Землю. А там їм

залишалося б тільки здобути потрібну освіту і стати палеонтологами. Звичайно, на все це

знадобилося б багато років. Але вони повинні були передбачати це і розрахувати свій

стрибок в часі так, щоб прибути заздалегідь і до 2156 року все встигнути. І цього запасу часу

ледве вистачило: міс Сендз працює в ПАТО всього три місяці, а Пітер Детрайтес

влаштувався туди місяцем пізніше. За її рекомендацією, звісно. Вони просто йшли довгим

шляхом, от і все. Спочатку 75.000.000 кілометрів до Марса у минулому; потім 79.062.100

років до нинішнього Марса; знову 75.000.000 кілометрів до нинішньої Землі - і нарешті,

79.062.156 років в минуле Землі.

Карпентер сидів на ліжку, намагаючись зібратися зі думками. Чи знали вони, що це

вони будуть міс Сендз і Пітер Детрайтес? - подумав він. Напевно, знали - в усякому разі,

саме на це вони розраховували, тому і узяли собі такі імена, коли приєдналися до колоністів.

Виходить парадокс, але не дуже страшний, так що і турбуватися про це не варто. В усякому

разі, нові імена їм цілком підійшли. Але чому вони поводилися так, неначе з ним незнайомі?

Але ж вони і були незнайомі, хіба ні? А якби вони розповіли йому всю правду, хіба він би їм

повірив? Звісно, ні.

Втім, все це жодним чином не пояснювало, чому міс Сендз так його не любить. А може

20

бути, справа зовсім не в цьому? Можливо, вона так тримається з ним з тієї ж причини, чому і

він так з нею так тримається? Можливо, і вона так само обожнює його, як він її, і так само

втрачає себе з ним, як і він з нею? Можливо, вона прагне на нього не дивитися і уникає за

будь-якої можливості, тому що боїться видати свої почуття, поки він не дізнається, хто вона

така? Все розпливлося у нього перед очима.

Каюту заповнював рівний гул моторів Едіт. І досить довго ніщо більше не порушувало

тиші. - В чому справа, містере Карпентер? - несподівано сказала міс Сендз.- Заснули? І тоді

він встав. Вона обернулася до нього. У очах її стояли сльози, вона дивилася на нього з

ніжністю і обожнюванням – один в один, як і минулої ночі, 79.062.156 років тому, біля

мезозойського багаття у верхньокрейдяній печері.

"Та якщо ви скажете їй, що її кохаєте, вона кинеться вам на шию - ось побачите!"

- Я кохаю тебе, крихітко, - сказав Карпентер.

І вона кинулася йому на шию.

Роберт Ф. Янг. Коли час лише починався. Robert F. Young. When Time Was New.

21