Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

Сучасна ера технологій і комунікації уможливлює стрибки в знаннях, але також підсилює людські недоліки та заохочує їхню появу. І хоча інтернет не пояснює всю проблему смерті фаховості, він проливає світло на велику її частину, принаймні у ХХІ столітті. У четвертому розділі я розповім, як найбільше джерело знань у людській історії з часів Ґутенберґа стало радше майданчиком для нападів на усталені знання, аніж укриттям від таких атак. Інтернет — це неймовірна база знань, але водночас і джерело та інструмент епідемії хибної інформації. Інтернет робить багатьох із нас тупішими й злішими: за своїми клавіатурами люди радше сваряться, аніж обговорюють. Кидаються образами, а не слухають одне одного.

У вільному суспільстві журналісти є або мають бути важливими посередниками у великій битві між невіглаством і навчанням. А що як громадяни вимагають розваг, а не інформування? Ми розглянемо це питання, що хвилює багатьох, у п’ятому розділі.

Ми покладаємося на медіа, щоб вони нас інформували, відділяли факти від вигадок і подавали складні для розуміння поняття доступно для людей, які не мають безкінечної кількості часу та енергії, щоб слідкувати за всіма подіями в бурхливому світі. Утім, професійні журналісти стикаються з новими викликами в інформаційну епоху. У порівнянні з тим, що відбувалось п’ятдесят років тому, зараз медіа мають майже необмежений ефір і кількість сторінок для новин, а споживачі чекають, що всі ці обсяги будуть миттєво заповнюватися та постійно оновлюватися.

У цьому гіперконкурентному медіасередовищі редактори та продюсери вже не мають терпіння або ж просто не можуть собі дозволити таку розкіш — давати можливість журналістам розвивати власну фаховість і глибоко вивчати тему. Крім того, немає жодних свідчень, що споживачі хочуть таких деталей. Коментарі фахівців часто розбиваються на гучні заяви чи цитати, якщо до спеціалістів узагалі звертаються. І кожен залучений у медіа-індустрію знає, що коли новини не красиві чи яскраві або є недостатньо розважальними, то мінлива аудиторія зможе знайти інші, менш обтяжливі альтернативи кліком мишки чи натисканням кнопки на пульті телевізора.

Фахівці теж не безгрішні. Вони припускалися жахливих помилок, що мали моторошні наслідки. Захищати роль фаховості в сучасній Америці означає згадати на свою голову цілий ряд катастроф і помилок: талідомід, В’єтнам, запуск «Челленджера» та злощасні попередження про небезпеку вживання яєць. (Давайте, насолоджуйтеся ними знову. Їх викреслили зі списку шкідливих для здоров’я продуктів). Фахівці, звісно, відповідають, що це все одно, що пам’ятати одну авіакатастрофу, ігноруючи мільярди кілометрів, що їх літаки подолали без жодних проблем. Можливо, це дійсно так, але іноді літаки справді зазнають аварій, і часом це стається через помилку фахівця.

У шостому розділі я розгляну, що відбувається, коли помиляється фахівець. Спеціалісти можуть помилятись у безліч способів: від прямого шахрайства до зверхньої самовпевненості, хоч і з добрими намірами. Іноді, які і решта людей, вони просто роб­лять неправильний вибір. Проте обивателям важливо розуміти, як і чому спеціалісти можуть помилятися, не тільки для того, аби стати кращими споживачами фахових порад, але й щоб знати, як фахівці контролюють власну роботу. Інакше фахові помилки стають кормом для непоінформованих суперечок, що обурюють спеціалістів через напади на їхню професію та лякають обивателів, ніби фахівці не мають жодного уявлення про свою справу.

Зрештою, у висновках я порушу питання найнебезпечнішого прояву смерті фаховості — того, як це підриває американську демократію. Сполучені Штати — це республіка, у якій люди доручають іншим ухвалювати за них рішення. Ці обрані представники не можуть розібратися з усіма питаннями й тому покладаються на допомогу фахівців і професіоналів. Попри те, що думає більшість людей, фахівці та політики — це не ті самі люди, і якщо плутати одних з іншими, як часто роблять американці, можна знищити довіру між фахівцями, громадянами та політичними лідерами.

Фахівці радять. Обрані лідери вирішують. Щоб судити про роботу фахівців, голосування та рішення обраних представників, обивателі мають ознайомитися з питаннями, про які йдеться. Це не означає, що кожен американець має глибоко занурюватись у вивчення політики, але якщо громадяни не турбуються про те, щоб мати базову грамотність щодо питань, які впливають на їхнє життя, вони таким чином відмовляються контролювати цю сферу, подобається їм це чи ні. І коли виборці втрачають контроль над цими важливими питаннями, виникає загроза, що їхню демократію загарбають невігласи-демагоги або ж відбудеться спокійніший занепад демократичних установ і поступове їхнє перетворення на авторитарну технократію.

Фахівці також відіграють важливу роль у побудові демократії, і в останні десятиліття вони намагаються перекласти її на інших. Якщо громадські інтелектуали (часто в тандемі з журналістами) колись прагнули зрозуміло донести до звичайних людей важливі питання, освічені еліти зараз дедалі більше говорять лише між собою. Громадяни своєю чергою посилюють таке замовчування, сперечаючись із елітою, а не просто піддаючи сумніву слова професіоналів: це важлива різниця, яка, утім, не звільняє фахівців від обов’язку служити суспільству й сприймати власних співгромадян як своїх клієнтів, а не просто як надокучливих людей.

Фахівці відповідальні за освіту. Виборці повинні вчитися. Урешті, незалежно від того, скільки порад дадуть професіонали, лише громадськість може вирішувати, куди рухатися щодо важливих політичних питань, які стоять перед нацією. Тільки виборці можуть ухвалювати рішення, що матимуть вплив на життя їхніх сімей і країни, і лише вони несуть остаточну відповідальність за ці рішення.

Але фахівці мають обов’язок допомагати. Саме тому я й написав цю книжку.

Розділ 1

Фахівці та громадяни

Вашингтон. Після років розчарування через те, що їхні поради розуміли хибно, подавали неправильно або ж просто ігнорували, провідні американські фахівці з усіх питань спільно подали у відставку з понеділка.

The Onion

Народ, що любить пояснювати

Усі ми їх зустрічали. Вони є нашими колегами, друзями, родичами. Молоді та старі, багаті й бідні, деякі освічені, інші озброєні лише ноутбуком чи пропуском у бібліотеку. Але всі вони мають дещо спільне: це звичайні люди, які вважають, що є джерелом знань. Будучи переконаними в тому, що знають більше за фахівців, ширше дивляться на речі, ніж професори, та є розумнішими, ніж довірливі маси, ці люди люблять пояснювати, намагаючись просвітити нас про все на світі — від історії імперіалізму до небезпеки щеплень.

Ми миримося з такими людьми, бо принаймні знаємо, що глибоко в душі вони це роблять із добрими намірами. Ми навіть дещо захоплюємося ними. Серіал Cheers із 1980-х, наприклад,