read-books.club » Любовне фентезі » Потраплянка для Нортундця , Анжеліка Вереск 📚 - Українською

Читати книгу - "Потраплянка для Нортундця , Анжеліка Вереск"

83
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Потраплянка для Нортундця" автора Анжеліка Вереск. Жанр книги: Любовне фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 4 5 6 ... 47
Перейти на сторінку:
Розділ 4

Розділ 4

 

Я потрапила в інший вимір...


І не просто в казку — у ту саму, про яку мріяла, сидячи на кухні з чашкою розчинної кави та зламаним пензликом у руці. Тільки тепер усе було справжнім. Надто справжнім. Надто яскравим, запашним, гучним, щоб бути ілюзією.

Я повільно втягнула повітря — таке густе, що його хотілося пити, а не дихати. Повернулася до Дарини, кивнула — вдячно, як могла, аби не розплакатись знову. Вона лише м’яко кивнула у відповідь і пішла далі стежкою, обабіч якої зеленіла трава, а в повітрі літали мошки.

А я йшла слідом. З пакетом із «СушіХати» в руці, як із символом втраченого світу, де все було знайомим, але анітрохи не чарівним.

Дім Дарини стояв у самому центрі села. Він виглядав скромно, але охайно: низький дах із темної черепиці, стіни з гладкого, ніби відшліфованого часом каменю, обвиті плющем, і різьблені дерев’яні двері з кованими ручками.

 

Коли ми увійшли, я вражено озирнулася — як затишно тут було. Тепло йшло не лише від великого вогнища в центрі, а й від дрібниць — вишитих подушок, дерев’яних фігурок звірів, підв’язаних трав і пучків сушених квітів. Підлогу вкривали килими ручної роботи, а на стінах висіли гобелени з зображеннями, схоже, місцевих легенд.

 

Дарина скинула плащ і покликала мене до столу. «Мабуть, ти голодна», — сказала вона, поки я озиралася, все ще не вірячи, що справді тут, у цьому світі. З глиняного горщика вона поклала мені густий суп з коренеплодами й чимось на кшталт м’яса, подала коржики та глечик із запашним трав’яним відваром.

 

Я їла мовчки, насолоджуючись теплом і ситною їжею. Тільки після другого ковтка відвару помітила, як Дарина з цікавістю спостерігає за мною.

— Ти й справді не звідси, — примружилася вона. — Твоє обличчя, мова, одяг — усе чуже.

— Я... я з іншого світу, — почала я невпевнено. — Зовсім іншого. У нас немає таких будинків, немає таких сіл. У нас є машини, телефони, хмарочоси.

— Телефони? — Дарина нахилила голову. — Це щось на зразок... магічних каменів?

— Ну... майже, — хмикнула я. — Тільки вони не магічні. Просто техніка. Електрика, сигнали, мережі — байдуже. Це складно пояснити.

— А навіщо вам ті... телефони? — не вгамовувалась вона.

— Щоб розмовляти на відстані. Щоб дивитись відео, фільми. Працювати. Спілкуватись.

— Тобто, ти можеш говорити з людиною, навіть якщо вона в іншому місті? — Вона виглядала водночас враженою й настороженою.

— Навіть якщо в іншій країні, — кивнула я.

Дарина задумалася, а тоді нахилилася ближче до мене.

— Слухай, дівчинко. У нас таке можуть прийняти за марення божевільної. Люди стороняться того, чого не розуміють.

Я проковтнула й кивнула. Мозок намагався переварити все одразу. І раптом я усвідомила, наскільки дурною виглядала моя ситуація. Один необережний порив — і я вже божевільна в очах місцевих.

Дарина відкинулася на спинку лавки й тихо промовила:

— А ти знала, що в цьому світі такі, як ти, не з’являються просто так?

— Я й сама не розумію, чому я тут, — прошепотіла я. — Просто... портал. Він відкрився переді мною. І я ступила.

— Портали — рідкісна річ у нашому світі, їх важко дістати навмисно. А тобі снились... видіння? Сни?

Я мовчки розмірковувала: чи можна вважати мою фантазію й сон тією самою, невловимою ниткою з цим світом? Кивнула. Обличчя Дарини стало серйозним, майже суворим.

— Тоді слухай уважно. Той чоловік, якого ти малювала... як ти його назвала?

— Глейв, — видихнула я, і серце знову здригнулося.

— Він не просто людина. Він син Арвіда — великого вождя, і Діани, Позначеної Зіркою. Вони були героями, вони об’єднали племена, боролись із темрявою. Два роки тому вони вирушили в морську путь. Кажуть — за покликом богів. Відтоді Глейв — наш правитель.

— Він... править? — перепитала я, відчуваючи, як по шкірі біжать мурахи.

— Так. Молодий, але сильний. Рудоволосий, як полум’я. Його бояться й поважають. Він володіє дарами — може зцілювати дотиком. Може зцілити, а може й знищити. Його називають Відродженим.

Я проковтнула. Те, що починалось як дивна фантазія, раптом набувало плоті й крові.

— Тобі слід бути обережною, Міє. Не розповідай нікому, хто ти й звідки. Лише коли зустрінешся з Глейвом — якщо зустрінешся — скажеш йому. Він вирішить, що робити. Люди в селі — язикаті. Можуть вважати тебе юродивою чи божевільною.

Я кивнула. Дарина піднялася, підійшла до скрині й дістала звідти одяг.

— Надягни це. Бо в тих своїх штанях ти, як блазничка з ярмарку. Тут дівчата так не ходять.

Я взяла тканину в руки. Це була світло-сіра сукня з вишивкою по подолу, довгими рукавами та теплою накидкою. Дарина показала, як її правильно вдягати.

Потім вона підвела мене до дзеркала — старого, з потертою рамою. Я глянула на своє відображення й ледве впізнала себе. Хвилясте темне волосся спадало на плечі, зелені очі здавалися яскравішими на тлі тканини, а пухкі губи — ще виразнішими. Обличчя було втомлене, але живе.

— Тепер ти майже як місцева, — всміхнулась Дарина.

Настав вечір. Дарина показала мені кімнату, де я могла відпочити. Там була дерев’яна підлога, вузьке ліжко з м’якою ковдрою, вікно з фіранкою та крихітний різьблений столик. Біля узголів’я стояла свічка.

Я лягла й уткнулася поглядом у стелю. Усе було надто дивним, надто справжнім. Я згадувала свою кімнату, Олю, суші, той вечір, коли все почалося. А потім — малюнок. Той самий, із рудоволосим вождем, якого я бачила лише у своїй уяві. Чи... все-таки ні?

— Глейв, — прошепотіла я в темряву. І сон повільно огорнув мене, несучи в світ безчасся.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 4 5 6 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потраплянка для Нортундця , Анжеліка Вереск», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потраплянка для Нортундця , Анжеліка Вереск"