Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Через деякий час, коли я привела себе до повного порядку. Я стаю біля лікарні набираючи номер Марка.

– Привіт, Марк.

– Привіт.

– Ти б не міг приїхати за мною в лікарню? – невпевнено запитую.

– Так звичайно, можеш скинути мені адресу?

– О, так зараз.

– До-о-б-ре-е, зараз буду – чую гудки в телефоні та кладу його до кишені чорних брюк. Весь цей час коли я чекала на Марка, мій мозок працював просто з шаленою швидкістю що мені здавалося, навіть усі перехожі чують цей нестерпний звук. Думаючи про те, в кого можна позичити гроші, та що можна було б продати з моїх речей. Я нервово всміхнулася, бо прекрасно розумію, що те старе лахміття, з бабусиними старими речами, які мені дісталися після її смерті, нікому не потрібне.

Помічаю як до мене під'їжджає старенька Audi чорного кольору, я нервово роблю два глибоких вдихи, щоб заспокоїтися, та йду до авто.

Марк відчиняє мені двері автомобіля.

– Давай залазь швидше, а то змокнеш – залазячи в авто мої думки металися як бджоли в вулику, я роздумувала. Чи можу я попросити допомоги в Марка?

– Ну що сказав лікар, з тобою все гаразд? – цікавиться.

– Так... – я трохи зам'ялась у відповідь.

– То це чудово!

– Марку...

– М-м-м?

– Стосовно цього, я хотіла з тобою поговорити... якщо... якщо ти не проти.

– Маріє, щось сталося?

– Ну скажімо так, лікар сказав що... що зі мною не все гаразд.

– Що ти маєш на увазі?

– Мені сказали що в мене знайшли ракову пухлину мозку – після цих слів повисла тиша.

– І що ти збираєшся робити? – запитав він мене, і як мені здалося що це було якось відсторонено наче... наче він почав відчувати якусь огиду до мене, чи це просто я себе так сильно накрутила і мені здалося.

– Я збираюся шукати гроші, щоб оплатити лікування, звичайно лікування не дешеве, але я думаю що в мене вийде знайти всі кошти – після цього, Марк за всю дорогу не промовив жодного слова. Ми продовжували їхати до мого дому в цілковитій тиші.