Читати книгу - "Орда з мороку, Катя Губська"

Шпиль між хвилями

«Сріблястий Ворон» розрізав воду, мов стріла, випущена в самісіньке серце морської таїни. Вітри знову повернулись, але тепер їхній подих був наче чужий — ривчастий, наповнений незримим шепотом. Туман ніби розступався перед ними, неохоче й неохайно, дозволяючи побачити попереду кам’яний шпиль, що виростав із води, як зуб гіганта.

Він був древнім. Це відчувалося ще здалеку. На чорному камені — сліди часу, зрослі корали, мов рани на шкірі воїна, і символи, які світло не хотіло торкати. Деякі з них світились, але не Перлина — вони самі випромінювали блідо-синє сяйво.

— Ми прибули, — мовив Ейрін, коли корабель став на якір. — Але чого чекати далі — не знаю.

Висадка на шпиль була складною: скелясті сходи, слизькі від водоростей, вели до платформи, порослої лишайником. Кайла йшла попереду, ведена світлом Перлини, що знову почала мерехтіти. Позаду неї — Джейн і Картан, обережні, з рукою на зброї.

— Тут магія... дихає, — прошепотіла Кайла, спинившись біля кам’яного виступу, схожого на портал. — І це не захист. Це пам’ять.

Вона доторкнулася до символу на камені, і перед ними спалахнуло світло. Повітря стислося. Простір здригнувся, і всі опинились в іншому просторі — ніби їх вкинуло в саму пам’ять місця.

Перед ними розгорнулася ілюзія: місто з білого каменю, затоплене, але ще живе. Сотні людей у сріблястому одязі, з кристалами на лобах, творили магію просто з повітря. У центрі міста — вежа, схожа на шпиль, де Перлина висіла в повітрі, оточена шістьма іншими сферами.

— Це... Перлина була не одна, — прошепотіла Кайла. — Вона — частина. Уламок серця.

Раптово ілюзія спотворилась. Тінь — висока, з розмитими контурами — простягнула руку до Перлини. Будівлі почали руйнуватись, вода ринула у вулиці, і голоси змінились: від молитви до крику.

Видіння обірвалося так само раптово, як і з’явилося. Кайла стояла бліда, Перлина в її руці тремтіла. Вона більше не світилась — тепер вона горіла.

— Ми нічого не знали... — вона озирнулась на Ейріна. — Це лише одна з семи. І якщо вони зберуть усі...

— ...то пробудять те, що колись уже знищило ціле царство, — завершив за неї Картан. — І, можливо, не зупиниться цього разу.

Навколо них знову почав збиратись туман. Але цього разу — інший. Темніший. З ледь помітними обрисами облич. І хтось із них прошепотів ім’я:

— Кайла...

Вона рвучко обернулась — і завмерла. З туману до неї йшов хтось знайомий. Силует її матері.

— Це не вона, — прошепотів Ейрін, хапаючи її за руку. — Не вір.

Кайла затремтіла. Її очі блиснули — і Перлина вибухнула світлом, розвіюючи туман навколо. Силует зник, але слід в пам’яті залишився.

— Магія туману не просто ілюзія, — сказала вона. — Вона знає, ким ми є... і що ми боїмося втратити.

Ейрін стиснув її руку міцніше.

— Тоді час знайти інших. І випередимо Орду. Бо якщо вони зберуть інші Перлини — ми втратимо все.

Вдалині, за обрієм, туман зрушив. Немов щось велике і невидиме ковзнуло під хвилями — і Кайла, не відпускаючи руки капітана, стишено мовила:

— Вони вже знають, що ми тут були.