Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Я кивнула, задумавшись, що дійсно мало знаю про нього. Кассандр завжди тримає обличчя, наче його нічого не чіпає. Але я бачила, як він дивиться на свої зілля — ніби кожна пляшечка має його серце.

Дорога ставала дедалі жвавішою, і перед нами з'явилася пекарня-кав’ярня «Котельня». Вона була справжнім витвором мистецтва: двоповерхова будівля з яскраво-червоним дахом, дерев'яними ставнями на вікнах і старовинною вивіскою, що виглядала так, ніби їй було кілька сотень років. Біля входу стояли столики з мереживними скатертинами, де відвідувачі насолоджувалися гарячими й холодними напоями та свіжою випічкою. Над дверима висіла корзина з квітами, що додавала закладу ще більше затишку.

— Ось вона, — з гордістю сказала Офелія. — Найкраща пекарня в Аларії. Містер і місіс Найтвілл володіють нею вже двісті років. Вони просто чарівні люди.

Корі захоплено роздивлялася будівлю.

— Неймовірно. І вони працюють тут так довго?

— О, так, — підтвердила Офелія. — І все одно вони сповнені енергії. У ниє чорний кіт на ім'я Ізюм. Він постійно тут ходить і спостерігає за відвідувачами, а ще може непомітно вкрасти шматочок пирога.

— Ізюм? Чудове ім’я, — посміхнулася я. — А як щодо їхньої випічки? Яку ти найбільше любиш?

— Грушевий пиріг із горіхами — мій абсолютний фаворит, — зізналася Офелія. — А до нього завжди беру каву з корицею. Це просто ідеальне поєднання.

— Звучить смачно. Мабуть, я спробую те саме.

Ми зайшли всередину, і я завмерла, розглядаючи інтер'єр. Усе тут було наповнене теплом і затишком: дерев'яні меблі, вишиті серветки, аромат кориці та ванілі. Стіни прикрашали старовинні фотографії та картини з натюрмортами. На полицях стояли банки з печивом, цукерками та іншими ласощами.

— Мабуть, тут можна залишитися на цілий день, — сказала я, вдихаючи аромати.

Офелія підморгнула:

— Якщо містер Найтвілл виявить, що ти не хочеш йти, він навіть пирогом пригостить.

Ми вибрали столик біля вікна, і я зрозуміла, що це місце було ідеальним для довгих розмов і ще довшого смакування.

До нас підійшла літня жінка в яскравій сукні з квітковим принтом і добродушною усмішкою. Її сиве волосся було акуратно заплетене в косу над головою, що додавало їй вигляду теплої, але водночас величної господині.

— Офеліє! Як я рада тебе бачити, люба! — вигукнула місіс Найтвілл, міцно обіймаючи гостю. Її голос був таким теплим, що здавалось, ніби він огортає тебе пухнастою ковдрою. Потім погляд зупинився на мені, і очі засяяли ще більше. — А що це за мила дівчина з тобою?

— Це Корі, вона нова в нашому місті й працює у Кассандра, — відповіла Офелія. — Я подумала, що варто познайомити її з найкращою пекарнею в Аларії.

Місіс Найтвілл усміхнулася ще ширше й лагідно поплескала Корі по плечу:

— Вітаю, люба! Дуже рада знайомству. А оскільки це твій перший візит, пригощу тебе грушевим пирогом і гарячим шоколадом. За рахунок закладу.

— Це так мило! Дякую! — я не могла приховати своєї радості.

Ми сіли за столик біля вікна, і незабаром перед ними з’явився грушевий пиріг із золотистою скоринкою та дві чашки гарячого шоколаду. Я скуштувала шматочок і одразу відчула, як тепло розливається по всьому тілу. Це було неймовірно смачно.

— Ти мала рацію, Офеліє. Це найкраща випічка, яку я коли-небудь куштувала, — зізналася Корі. — Сподіваюся Нола про це не дізнається.

Офелія підняла брову, злегка всміхнувшись:

— Нола може і талановита, але жодна відьма не зрівняється з місіс Найтвілл. Це факт.

Я пригадала вчорашні яблука в карамелі, що приготувала Нола і вже готова була посперечатися з Офелією.

— Знаєш, іноді я приходжу сюди, щоб просто посидіти й подумати, — тихо сказала подруга. — Місце якось заспокоює.

Я задумливо подивилася на вікно, через яке було видно метушливу вулицю.

— В мене теж є такий прихисток. Я люблю посидіти в саду наодинці, вдалині від Кассандра і духів, — зізналася я. Знаєш, я все ще трохи гублюся в крамниці й погано орієнтуюсь по місту.

Офелія усміхнулася й поклала руку на моє плече:

— Ти швидко звикнеш. Головне — знайти свої маленькі радості. "Котельня" може стати однією з них.

Я кивнула й ледь усміхнулася, відчуваючи змішані почуття. Офелія, здається, зовсім не розуміла мене. Я пояснила їй про наш із Кассандром договір, згадуючи, як потрапила сюди, і про те, що працюю на нього, щоб віддячити за своє спасіння. Здавалося, ця історія мала б викликати хоч якесь співчуття чи розуміння. Але її реакція була до болю передбачуваною: доброзичлива усмішка й спокійний голос, які, здавалося, нічого не важать. Вона просто спробувала заспокоїти мене, стверджуючи, що Аларія — це ідеальний світ для життя.

Її слова, хоч і мали бути підтримкою, відлунювали порожнім звуком у моїй голові. Я не могла позбутися сумнівів. Звідки їй знати? Вона ж ніколи не була в іншому світі. Ця думка обпекла мене, змушуючи знову й знову ставити все під сумнів.

І як ніби задумано, саме в цей момент прийшло спасіння й страх водночас. Шрам на зап’ясті запалився гарячим болем, який накотився хвилею аж до плеча. Це могло означати тільки одне: час другого завдання настав.