Читати книгу - "Остання крапля, Галина Цікіна"

для вас вона непідтверджена. Але всі по нашій вулиці, та й по всій Богданівці, та що там говорити — у всьому районі знали, що в Антоніни Долі грошей кури не клюють. А ще багато хто знав, що вона позички давала під розписку. За те її один боржник був ледь не встрілив, коли вона у дев’яностих позичила йому тисячу доларів, а через рік він мав повернути дві, а за два роки — чотири… Як їй тоді вдалося спастися, тій бабі, не ясно…

Слідчий: Вибачте, але як це стосується вас?

Надія: Ну, вообщє ніяк не стосується, але касається… коротше, ми три роки тому теж не мали із чоловіком вибору й позичили гроші в цієї… м-м-м… людини.

Слідчий: У якої людини?

Надія: Ну в баби Тоньки, Антоніни Долі тобто. Ми тоді взяли в долг дуже велику суму, шоб хватило і з банком розрахуватися, і бізнес на плаву втримать. Позичили під Новий рік, і мали розрахуватися точно в той самий день, двадцять четвертого грудня через три роки, іначє сума подвоювалася.

Коли прийшло врємя віддавати борг, нам не хватало до остаточної цифри, і ми виставили на продаж машину. Покупець їхав десь із Київщини, і гроші в нас повинні були буть двадцять п’ятого числа… на день пізніше, на один нещасний день…

Слідчий: Може, вам ще водички?

Надія: Фу-ух… ні, спасибі, вже дорозказую. Але баба Тоня, вона була погана людина, лиха. Сказала: двадцять четвертого по обіді прийду, якщо грошей не буде, двадцять п’ятого прийду вже з адвокатом, і будете платить у два рази більше.

Денис тоді весь тиждень носився по знайомим, щоб допозичать ті гроші, але однаково не хватало. В мене, видно, того й живіт схватив, на нєрвній почві, бо я ж перед тим бабу Тоню ледь не на колінах благала день почекати.

Я коли її у вікні побачила з папкою, аж ноги ватяні стали від страху, але вона йшла не до нас у двір. І так і не прийшла. А ввечері ми з Денисом прознали, що бабу вбили. І хай мене бог прощає, але то була така радість, що вам не передати.

Але раділа я недовго. Наступного дня побачила папку в домі другої людини. У мене знов серце пішло в п’ятки. Такий кошмар, такий кошмар.

Але про папку ми рішили з Денисом мовчати. Боргу з нас ніхто не вимагав — ні простої суми, ні подвійної. Ото слідчий у мене як тоді спитав, чи я шось знаю, я… я збрехала. Сказала: нічьо не знаю. Після того в мене оп’ять і почалося бродіння ночами.

Слідчий: У якої людини? У кого ви побачили ту папку, пані Надіє?

Надія: У сина баби Тоньки, Антона Долі».

 

Розділ 32

 

Доки Софія чистила картоплю для обіднього супу, її накрили спогади власного нещасливого дитинства. Дівчина вкотре задумалася, як би склалося її життя, якби не мати-алкоголічка та батько-пройдисвіт.

Маленькою Софія уявляла собі, як приходить додому, а там на неї чекає любляча й усміхнена мама. Але щоразу Сонині мрії розбивалися об жорстоку реальність. Удома були лише п’яна мати та купа її друзів, які голосно сперечалися або ж горланили пісень.

Минав рік за роком, але, окрім ляпасів та лайливих слів, дівчина не діставала від матері ніяких виявів уваги. Єдине, чим вона жила, — це її мрії.

Софія мріяла, як незабаром закінчить школу, вирветься із цього страшного місця, вступить до вишу, тим паче, вчителі фізики та математики пророкували їй велике майбутнє. Але й цій мрії не судилося здійснитися… Дівчина зустріла його.

Антон був на п’ять років старший. І хоч сам був ще юнак, але в очах мав стільки впевненості, стільки відваги! Він оточив дівчину любов’ю і підтримкою, яких вона ніколи не знала. А коли після кількох місяців зустрічань хлопець запропонував одружитися, Софія без роздумів сказала «так».

До омріяного ВНЗ Соня не вступила, хоч і пройшла на бюджет. Антон пояснив, що не зможе витримувати таку довгу розлуку, адже це треба було їхати на цілий тиждень на пари в обласний центр і бачитися тільки у вихідні.

Для Софії Антон і його комфорт були понад усе. Вона без вагань відмовилась від навчання і натомість накупила кулінарних книг, бо страви, яких її ніхто не вчив готувати, не смакували чоловікові.

Через кілька років Софія стала помічати холод в очах Антона. Вона злякалася. А потім вирішила, що найкраще потепління в їхні стосунки принесе дитинка. Коли вона озвучила ідею чоловікові, у нього аж очі засвітилися.

Минув рік, другий. Їхні спроби зачати маля були безрезультатними.

Софія стиснула ніж у руці, згадуючи, як у них уперше розгорілася через це сварка. Надійшли результати медичного обстеження, де вказувалося, що Софія безплідна. Через кілька днів після того Антон припхався додому п’яний, образив її, звинуватив у бездітності. Софія спакувала речі й кинулася до матері.

Мати того дня була, на диво, тверезою. Вона