Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

Він спробував здаватися впевненим, але навіть сам відчував, що ця загроза звучала слабко. Аліна на мить зупинилася, ніби зважуючи його слова. Але її обличчя залишилося незворушним. Все ж, вона не сприймала його слова серйозно. Проте він вирішив не залишатися тут більше ані секунди. Він швидко обійшов її і кинувся до виходу, відчуваючи, як адреналін пульсує в його венах.

Біг так швидко, як тільки міг, сподіваючись залишити за спиною не тільки цей дивний діалог, але й ту незрозумілу тривогу, яку він викликав. Та, незважаючи на це, через кілька днів Аліна з'явилася знову. Вона прийшла, як ні в чому не бувало.

——— Отже, ти — сталкер, — зітхнув Богдан, розчаровано потираючи очі. — Ну, чому саме я? Просто залиш мене в спокої!

Богдан стояв нерухомо, спостерігаючи за Алініною реакцією. Її спокійний вираз обличчя викликав у нього змішане відчуття тривоги й роздратування. Здавалося, вона повністю контролювала ситуацію, і це вводило його у стан безпорадності. Мегаполіс, що пульсував навколо, продовжував своє цифрове життя — неонові вивіски миготіли в повітрі, голографічні реклами закликали до покупок, а дрони безперервно ширяли вгорі.

——— А в тебе сестра хоча б є? — раптом вирішив втрутитися Максим, підходячи до них з боку. 

Його намагання розрядити ситуацію виявилися незграбними: він невпевнено спробував обійняти Аліну за талію та її реакція була блискавичною. Вона різко вдарила його рукою в живіт, і Максим зігнувся від несподіваного болю, відступивши назад. Богдан не встиг навіть нічого збагнути. 

——— Є, молодша, — спокійно відповіла Аліна, дивлячись прямо на Максима, і це було майже як виклик. 

Її очі залишалися спокійними, наче крижані блакитні екрани, і цей погляд здавалося пронизував його до кісток. 

——— Але вона точно не для тебе.

Слова Аліни були чіткими й холодними, і це остаточно вивело Богдана з рівноваги. Всередині нього наче щось луснуло. З’явилося відчуття, що він більше не може терпіти. Це не був просто страх — це було щось глибше. Обурення, змішане з образою, почало кипіти всередині, ніби буря, що вже готова вирватися назовні.

——— Навіщо ти це робиш? Що тобі від мене потрібно?

Проте її погляд навіть не змінився. Вона ніби чекала на цю реакцію, і це тільки більше підсилювало його відчуття безпорадності. Він був, як миша, затиснута в кут, а вона — холодний мисливець, який не поспішав закінчувати гру.

І все ж через кілька днів щось у ньому змінилося. Можливо, це була втома від постійного тиску, можливо — бажання просто позбутися цієї дивної ситуації. Але він нарешті погодився:

——— Гаразд, я сходжу з тобою на той бал і навіть потанцюю там з тобою, але після цього ти маєш відчепитися від мене, — Богдан раптом вказав на Максима, який стояв поруч. — Переслідуй його. Він і розумніший за мене, і привабливіший. Від нього всі дівчата в класі шаленіють. Бігай за ним!

Аліна кинула на Максима швидкий оцінюючий погляд. Вона затримала його лише на секунду, немов аналізуючи дані, які проносилися в її свідомості через невидимий інтерфейс. Але потім її увага знову повернулася до Богдана. Її відповідь була настільки несподіваною, що вдарила його сильніше, ніж будь-які інші її слова.

——— Він мені не подобається.

——— Це ще чого? — обурився Максим. — Що зі мною не так?

Та Аліна проігнорувала його запитання. Це навіть не було важливим для неї. Вона підійшла ближче до Богдана, дивлячись йому прямо в очі, і Богдан раптом зрозумів, що не може відвести від неї погляд. Він відчув, як його серце почало битися швидше, а тіло раптом затремтіло — від напруги, страху, чи, можливо, від чогось більш складного. Проте його погляд ковзнув по її обличчю і зупинився на її пухких губах.

——— Ти вмієш танцювати? — запитала Аліна низьким і спокійним голосом.

——— Батько дав кілька уроків. Сказав, що колись це мені обов'язково знадобиться.

Аліна навіть не посміхнулася. Вона просто кивнула, і раптом без будь-яких попереджень забрала з його рук планшет, який він так нервово тримав увесь цей час, і всунула його в руки Максиму. Потім вона взяла руки Богдана і поклала їх собі на пояс, притискаючись ближче. Її тіло було лагідним, але водночас трохи напруженим.

Богдан помітно почервонів. Його серце тепер стукотіло настільки гучно, що він був упевнений, що його можна було почути.

——— Де музика? — холодно запитала Аліна, глянувши на Максима, який стояв, досі тримаючи планшет, і виглядав абсолютно розгублено.

Максим тільки кліпнув очима, намагаючись зрозуміти, що від нього хочуть. За кілька секунд у холі залунала мелодія. Музика почала струменіти з динаміків планшету.

Богдану здалося, що час на мить зупинився. Усе навколо — неонові вогні, холодне освітлення, мегаполіс за вікнами — відійшло на другий план. Лише вона і він. І вони рухались під доволі стару пісню «Нагадай», яку він так обожнював:

І море тих квітів

Куди поніс вітер?

Я вже забула,

Як то любити.

Як то любити?

Як то любити?

Нагадай!

Пісня, написана більше ста років тому, здавалася архаїчною. Аліна рухалася зосереджено, трохи напружено переставляючи ноги з боку в бік, намагаючись впіймати такт старої музики, яка їй явно не подобалася. Богдан же, незважаючи на своє збентеження, зумів взяти ініціативу на себе, що було несподіванкою навіть для нього самого. Він просто відчув, що його тіло перестало тремтіти, і від того став впевненіше вести танець. Аліна не була проти. Її руки залишалися на його плечах, а очі дивилися прямо на нього.

Максим стояв осторонь, спостерігаючи за ними з планшетом Богдана в руках. Його власний планшет валявся десь вдома. Він віддавав перевагу окулярам. Його обережно зачесане назад волосся і бездоганно випрасувана темно-синя шкільна форма нагадували, що він був одним із найкращих учнів старшої школи. Здавалося, що всі навколо вважали його лідером — завжди впевнений, завжди точний у своїх рішеннях, і завжди на крок попереду.