Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

Проте зараз, спостерігаючи за танцем свого друга з Аліною, Максим відчував певне здивування. Він бачив, як Богдан, зазвичай сором'язливий і замкнений, несподівано взяв на себе ініціативу і навіть намагався вести танець. У той самий час Максим відчував якусь глибоку внутрішню радість за Богдана. Його друг завжди тримався осторонь від дівчат, часто не наважувався заговорити з ними. Аліна була першою, хто зацікавився Богданом, і Максим щиро радів, що це сталося.

——— Може, в них і справді щось вийде, — промайнуло в голові Максима, але потім він ледь усміхнувся сам собі. 

Він помітив, що його власне серце билося трохи швидше, ніж зазвичай, хоча йому здавалося, що цей танець не мав до нього жодного відношення. Однак він не міг відірвати погляд від того, як Богдан і Аліна рухалися в такт, хоч і невпевнено, але з кожним кроком стаючи більш гармонійними.

Хол, у якому вони танцювали, був доволі просторий. Колись ця багатоповерхова будівля належала великій корпорації, але після банкрутства її передали в розпорядження міста. Тепер тут розташовувалася школа для дітей впливових батьків — своєрідний осередок для тих, хто міг дозволити собі елітну освіту. Кожен семестр батьки учнів перераховували величезні суми на рахунки школи, фінансуючи не лише навчальні програми, але й розкішні умови навчання. 

Металеві конструкції змішувалися з прозорими стінами, що відкривали вид на величезний мегаполіс з його нескінченними потоками дронів і транспортних капсул. За вікнами світло міста здавалося вічним, немов день ніколи не закінчувався.

Максим знову поглянув на Богдана й Аліну. Він міг бачити, як напруга між ними поступово розсіювалася, і вони почали рухатися більш синхронно. Однак всередині нього самого з'явилося легке занепокоєння, яке він не міг пояснити.

А пісня все ще продовжувала грати:

Як же я давно шукала

Те, що десь в мені блукало,

Що назавжди зчарувало…

Рідні руки — замість муки,

Рідне слово — замість чужого.

Бачу дні, де нема розлуки…

Максим підняв погляд від планшета Богдана і помітив щось дивне: біля входу до холу стояла дівчина. Вона виглядала майже як Аліна, але була молодшою, з м’якшими рисами обличчя, менш гострими, менш холодними. Її очі виражали тривогу, яка здавалася тут недоречною — наче вона опинилася в чужому місці і не знала, що робити. Цей погляд здався Максиму дивним. Його серце завмерло на мить від подиву, коли їхні погляди зустрілися. Це було лише кілька секунд, але вони здавалися довшими. Дівчина, ніби злякавшись, різко розвернулася і вибігла на вулицю, швидко зникнувши за дверима, перш ніж Максим встиг хоч щось сказати або запитати. 

"Хто це був?" — ця думка блискавично пройшла через його свідомість. Він перевів погляд на Аліну, але вона не здавалася стурбованою. Продовжувала танцювати з Богданом, як ніби нічого й не сталося. Її обличчя виражало повну концентрацію на танці. Вона ні на мить не відволіклася на щось інше.

Проте Максим знову подумав про дівчину. Вона так схожа на Аліну… Сестра? Родичка? А може, просто хтось, хто зацікавився цією ситуацією? Але щось у її виразі не давало йому спокою...

Музика раптово стихла, залишивши після себе несподівану порожнечу. Здавалося, навіть повітря стало важчим. Богдан різко відштовхнув Аліну від себе, і його рух був настільки швидким і рішучим, що Аліна на мить втратила рівновагу, хоча і не показала цього. Вона здивовано подивилася на нього, а він нервово витягнув руку до Максима, щоби повернути свій планшет. Його рухи були поспішними, майже метушливими, ніби він не міг дочекатися, щоб піти. Максим, все ще не зовсім розуміючи, що відбувається, мовчки простягнув планшет.

——— Ти просто неймовірно рухаєшся! — вигукнула Аліна радісно, ніби зовсім не помітила, як сильно напружився Богдан. 

Вона весело підстрибнула на місці. Її обличчя світилися щирим захопленням, майже дитячою радістю. 

——— Я хочу, аби ти був моїм хлопцем!

Богдан на мить зупинився, дивлячись на неї. Його обличчя виражало суміш розгубленості й роздратування, наче його загнали в кут. Він зітхнув, намагаючись стримати емоції, що наростали всередині.

——— Я просто сходжу з тобою на твій випускний, і ти залишиш мене в спокої. 

Його голос був твердим, але у цих словах наче чувся натяк на відчай. Більше за все він жадав, щоб усе це закінчилося. Він навіть не чекав відповіді. Різко розвернувся і рушив до виходу. Його кроки були рішучими, майже відчайдушними, і він гукнув на ходу:

——— Знайди собі нову мішень для переслідувань.

Аліна залишилася стояти на місці, немов закам’яніла. Її обличчя, завжди впевнене, на мить здалося вразливим. Погляд на короткий час затуманився від подиву. Вона повільно повернула голову до Максима, який стояв поруч, досі не розуміючи, що могло піти не так.

——— Хіба я недостатньо гарна? — тихо запитала вона. 

Її голос був сповнений сумніву, і в ньому не було звичної для неї впевненості. Це питання пролунало несподівано, і Максим на мить розгубився, не знаючи, що відповісти. Він усміхнувся, намагаючись знайти правильні слова, але в його усмішці було більше ввічливості, ніж щирості.

——— Ти просто янгол, — сказав він, намагаючись підбадьорити її.

Але Аліна не була задоволена цією відповіддю. Її очі знову набули гострого виразу, і вона, здавалося, майже силою намагалася зрозуміти, що щойно сталося.

——— Тоді чому він відмовляє мені? — запитала вона.

Її голос набув гострішого відтінку. В погляді знову з’явилася впертість. Та Максим тільки зітхнув. Він подивився в бік виходу, за яким нещодавно зник Богдан, і відчув, що це питання вже виходило за рамки простої гри. Аліна не була тією, хто звик програвати, але здавалося, що зараз вона знайшла здобич, яка була їй не по зубам.